Надія Гураль: Часто не вірять, що я співаю вживу (ЩЕ ФОТО)

Популярність прийшла до Надії Гураль за кілька місяців. Фактично за рік дівчина встигла записати у студії сім пісень, відзняти кліп, побувати з концертами у багатьох містах. Але головне — вона завоювала прихильність тернополян.

Поштовхом до такої насиченої діяльності була композиція “На край світу”, популярність пісні надихнула співачку і додала віри в себе.
На перемогу не сподівалася
— Стільки всього трапилось за рік. Як так сталося?
— Розпочалося все зі зйомок мого першого відео на пісню “На край світу”. Зйомки залишили багато вражень —  приємних і не дуже. Як виявилося, робота над кліпом — це не просто позування перед камерою, а важка праця, яка потребує серйозної підготовки, обумовлення всіх дрібниць. Тому, як часто буває вперше, без помилок не обійшлось. Однак я чимало навчилася, це допомагатиме в моїх наступних роботах.

Далі був творчий вечір, на якому я презентувала цей кліп та нові пісні. Це також і мій перший організаторський досвід. Звісно, це не без допомоги найкращих друзів, які мене завжди підтримують. 
А ще важливим і приємним досягненням минулого року стала перемога на Міжнародному пісенному конкурсі “Зіркова хвиля”.  На перемогу я не сподівалася, але на моє приємне здивування конкурс відбувався чесно.
— Тепер ти виступаєш часто, а коли вперше захотіла на сцену?
— Співачкою завжди хотіла бути. Пісні і вірші писала ще в школі. Постійно співала у шкільних ансамблях, хоч більшість часу приділяла навчанню, була відмінницею. У старших класах, коли дівчата починають мріяти про свого “принца”, в мене також з’явилося бажання якось висловити свій романтичний настрій. Але віршів, на мою думку, було вже недостатньо. Чогось бракувало. Допомогла гітара. Вперто і наполегливо сама вчилася на ній грати. Вже через місяць народилися перші пісні, а коли вступила в Тернопільський педуніверситет, завдяки пісням і гітарі стала “душею компанії”. Саме там відчула смак сцени, коли взяла участь у своєму першому конкурсі “Окрилені піснею”.
— А чому вступила саме до педагогічного?
— Здебільшого — з ініціативи батьків, бо вони вважали, що співати я і так зможу, а в житті потрібна серйозніша професія. На радість батькам здобула дві вищі освіти: перша — “Вчитель початкових класів”, яка подобалась моїм батькам, друга — “Англійська мова”, яка була до душі мені.
— Наскільки потрібні зараз ті знання, які отримала у вузі?
— Знання з англійської мови не раз ставали в пригоді. Я співаю багато іноземних пісень, можу вільно спілкуватися з іноземцями. Деякий час займалася репетиторством. Навіть у ресторанах бували кумедні випадки, не раз мені доводилось допомагати офіціантам порозумітися з іноземними відвідувачами.

Пісню замовляють по десять разів
— Чому почала співати в ресторанах?
— У ресторан потрапила випадково. Мене порадив знайомий. Мене прослухали, одразу взяли, але сказали, що мені треба краще одягатися. Бо тоді я ходила в простих джинсах і светрі, як і більшість студентів. Це вже зараз я ледь не фанатично ставлюсь до сценічних костюмів, а тоді я була простим дівчиськом.
— Чи не було страшно відважитись на роботу в ресторані, адже туди приходять дуже різні люди?
— Спочатку справді було страшно, люди дійсно приходять різні. Робота в ресторані тим і складна, що тобі доводиться не лише співати, а й спілкуватися з людьми. Мусиш відчувати їхній настрій, і бути непоганим психологом. Особливо тоді, коли виникає критична ситуація. На грубість і хамство, як правило, хочеться відповісти так само. Проте, як би не було складно, потрібно завжди намагатися бути ввічливою.
Хоча в більшості випадків робота в ресторанах приносила багато радості і позитивних емоцій. Мені дуже подобалося створювати людям свято, отримувати задоволення від роботи, при цьому ще й заробляти гроші.
— Чи не було неприємних випадків під час роботи?
— Ой, та було багато всякого. Часто люди не вірять, що я співаю “вживу”. Буває, співаю, нічого не підозрюю, а тут підбігає чоловік і вихоплює мікрофон... А коли переконується, що співаю таки вживу — вибачається.
Колись одна компанія чоловіків у ресторані довго прислухалася до мене. Відвідувачі навіть побилися об заклад. Зрештою один чоловік не витримав і побіг на сцену з’ясовувати.
А ще бувають випадки, які справді небезпечні для життя ресторанного співака. Пам’ятаю, на одному весіллі, під час проведення традиційної “естафети” з качалкою, учасник не зміг втримати качалку і настільки перейнявся трагізмом ситуації, що спересердя жбурнув нею в музикантів.
Є й веселі трафунки — коли одну і ту ж пісню замовляють десять разів поспіль. Той, хто замовив, тішиться, а всі інші нудяться.
— Професію не думала змінити на спокійнішу і стабільнішу?
— На сьогоднішній день вже не уявляю себе в іншій галузі. Те, чим я займаюся, мені дуже подобається. Особливо, коли ти співаєш і бачиш, що хтось підспівує, коли виходиш на сцену і відчуваєш позитивну енергетику людей. То навіть якесь наркотичне відчуття, без цього я уже не зможу. Хоча кожного разу перед виходом на сцену переживаю. Вже було стільки виступів, і кожного разу я все одно хвилююсь. Можливо, не стільки за те, як заспіваю, як за якісь можливі технічні моменти. Маю триматись на високому рівні. Шанувальники завжди чекають чогось незвичайного.

— Десь друкувала свої вірші, чи просто використовуєш їх як тексти для пісень?
— У студентські роки часто не вистачало грошей, тому я вирішила піти в газету і продати свої вірші. В мене було багато дитячих віршиків, які я писала в дитинстві. Я запропонувала їх на дитячу сторінку. Прийшла до редактора і кажу: “Я так люблю діток, так люблю, що аж вірші для них пишу”. Він прочитав їх і сказав, шо в мене є дитяче світобачення і дитяча безпосередність, похвалив мене. Мені було приємно, але трішки смішно, бо насправді ті вірші я писала, ще як була дитиною. В той час я отримувала підвищену стипендію — 15 гривень, а за вірш гонорар був більшим. Їх надрукували кілька. Тож можна порівняти... Для мене то був непоганий заробіток. Останнім часом вірші пишу рідко, як правило, пишу музику і тексти до своїх пісень.

“Все, що заробляю, — знову вкладаю у творчість”
— Коли записала першу пісню?
— Спочатку я не сильно переймалася записом фонограм, та й фінансів не було, зате була гітара, з якою я виступала на концертах. Мене багато разів запрошували на радіо. Коли у моєму вузі проходив конкурс “Окрилені піснею”, я також подала заявку на участь. Так само награла пісню, записала на магнітофон, занесла. Але голова журі, похваливши пісню, порадив таки зробити аранжування. В той час для мене це було дуже дорого, я не мала звідки взяти гроші. Тоді мені гроші дала сестра, трохи батьки доклали. Якби знали, на що насправді витрачу, напевно, не дали б. Так з’явилася пісня “Буває й гірше”.
— Скільки зараз витрачаєш на свою творчість?
— Практично все, що заробляю, те вкладаю. Адже все вартує чималих коштів, починаючи від роботи у студії, і закінчуючи шоу-балетом та сценічними костюмами. І виходить, що ніби й непогано заробляєш, але все одразу потрібно вкладати у творчість.

— Дуже багато позитивних відгуків про твій одяг. Хто дизайнер?
— Все придумую сама, підбираю тканини, малюю ескізи, шукаю людей, які можуть втілити мої ідеї. Хоч і сама вмію шити та в’язати, шкода, на все не вистачає часу.
— А які в тебе ще захоплення, окрім музики?
— Два мої найдорожчі захоплення бігають по квартирі — дві пухнасті кішечки, які приносять багато радості, знімають стрес і навіть лікують. Дуже люблю тварин. Також захоплююся танцями, люблю поезію, цікавлюся веб-дизайном.
— Чи стежиш за тим, що пишуть про твої пісні в Інтернеті?
— Так, звичайно. Пишуть, зазвичай, приємне. Дуже тішить, що мої пісні чують не тільки в Тернополі. Нещодавно українець, який живе в Токіо, зробив ремікс на пісню “На край світу” в роковому звучанні, та ще й написав дуже хорошу рецензію. У хіт-параді Московської інтернет-радіостанції top-ukrainian (101.ru) пісня “На край світу” декілька місяців трималася в першій п’ятірці. А коли в мене було інтерв’ю на УХ-радіо, в прямий ефір телефонували аж із Ванкувера.
— Чи не боїшся говорити про свої подальші плани?
— Думаю, інколи варто говорити про плани, бо це своєрідна обіцянка, яка спонукає до їх здійснення. Найблищим часом планую випуск альбому, а решта — нехай буде сюрпризом. В будь-якому випадку на досягнутому не зупинятимусь, буду продовжувати дарувати прихильникам романтичний настрій у нових піснях.

Біографія
 Надія Гураль народилася на Львівщині у сім‘ї педагогів. Ще з дитинства почала писати вірші. У старших класах сама навчилася грати на гітарі, відтоді пише пісні. Закінчивши школу із золотою медаллю, вступила у Тернопільський державний педагогічний університет на факультет підготовки вчителів початкових класів. У цей період брала участь у конкурсі студентської пісні “Окрилені піснею”, де одна з перших пісень співачки — “Буває й гірше” — отримала премію “Краща авторська пісня”.
У 2002 році потрапила у фінал конкурсу “Хіт Тон”, у якому представляла дві власні пісні.
Після закінчення університету вирішила здобути другу вищу освіту (факультет післядипломної освіти, англійська мова).
Нещодавно співачка отримала найвищу нагороду Гран Прі на міжнародному пісенному фестивалі “Зіркова хвиля”.
У репертуарі співачки не лише власні авторські пісні, а й величезна кількість відомих світових хітів на будь-який смак 13-тьма мовами.
Впродовж останніх років Надія Гураль активно займається творчістю, бере участь у різних культурних заходах, даруючи нові пісні, романтичний настрій та енергію запального танцю разом з яскравим шоу-балетом.

Розмовляла Зоряна СКРИПЕЦЬ,
[email protected]

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.