Тернопільський геолог Йосип Свинко: “Роблю те, що мені подобається”

Щасливим вважає своє життя тернопільський геолог Йосип Свинко, незважаючи на те, що йому довелося пережити примусове виселення з рідної Перемишлянщини, а дитячу мрію побачити піраміди Єгипту здійснив аж у 70 років.

За свої 75 років життя тернополянин уже встиг написати 407 праць, побувати на 144 наукових конференціях, з'їздах, семінарах і симпозіумах і здійснити 47 подорожей за межі України.
- Народився я у невеликому, але патріотичному селі Ямна Долішня біля Перемишля. Сім'я була небагата, але працьовита, - розповідає Йосип Свинко (75 р.). - Нас було четверо дітей, але двоє померло: молодша сестричка - після того, як скупалася у річці, отримала запалення легень, а братик прожив декілька місяців. Лікарів тоді не було. Залишилися сестра і я. Батьки були не особливо освічені, але тато був активістом "Просвіти", співпрацював із "кооперативою".
На Перемишлянщині родина Свинків жила з клаптика власної землі.
- Добре пам'ятаю голод 1942 р., коли одного ранку восени випав сніг і люди не встигли зібрати картоплю. Я навесні ходив полем і збирав гнилу картоплю. З неї мама робила пляцки і щастя, що ніхто не захворів, - пригадує науковець. - Рятувала нас і корова.
Утім, прожити в рідному краї Йосипові Свинку судилося тільки повних 11 років - родину, як і тисячі інших, просто вигнали з рідного дому через угоду Сталіна та Хрущова з поляками про новий кордон СРСР та Польської Народної Республіки. Згідно з цим договором, Польщі віддали десятки українських містечок і сотні сіл. Жителів вирішили просто вигнати до СРСР.
Виганяли на Покрови
Очищенням українських сіл від українців займалася польська армія, бо це була уже територія їхньої держави, пояснює тернополянин.
- Пам'ятаю, військова частина прийшла у село вночі 14 жовтня 1945 р. Усіх попередили, щоб до обіду вибралися, - розповідає пан Свинко. - Гнали пішки, під дощем 7 км у Риботичі. Люди думали, що з села виганяють тимчасово... Коли ми прийшли у Риботичі, заночували і мама через ліс повернулася додому, щоб полити вазони. Закопала у землю образи, щоб ніхто не пошкодив, закрила хату і приєдналася до нас.
Та повернутися у рідну Ямну Долішню вигнанцям не судилося. Усіх погнали до кордону. Родину Свинків призначили на переселення на Тернопільщину.
— Везли вагонами, в яких транспортують руду: без бокових стінок, - говорить Йосип Свинко. - Доправили до станції Микулинці-Струсів і викинули у сніг. Мама тоді мене загорнули у перину і тільки лице виднілося. Коли прокинувся, брови були обмерзлі.
Про те, що влада надасть помешкання, думати було годі, але переселенці знайшли стареньку хатину.
- Сусід постелив там солому. Ми нарешті помилися після трьох тижнів дороги, - продовжує науковець.
Професію обрав сам
Зрештою Йосип Свинко пішов до третього класу школи у селі Лошнів.
– То були голодні часи. Не було де заробити, тож ми, діти, намагалися вирватися з того всього - наполегливо вчилися, бажали чогось досягти, - каже пан Свинко. - На відміну від багатьох теперішніх випускників, ми не боялися відірватися від дому, хотіли відкриттів. Повоєнні діти були старші за свої роки.
У Йосипа Свинка був друг Михайло Гончар. Разом вчилися, разом і мріяли, каже він.
- От він вибрав філологічний факультет, а я - географічний. Вибрав його тому, що у рідних краях, на Прикарпатті, є багато виходів гірських порід, - пояснює тернополянин. - Діти завжди і шукали щось, шукали золото. У мене змалечку був потяг до природи. Ходив із батьком у поле і варто було тільки глянути на гніздо - вже знав, яка пташка його звила. А від мами навчився розумітися на лікарських травах.
Мати Йосипа Свинка, Анастасія, завжди заготовляла цілющі трави: сушила їх у віночках під стріхою хати.
- Використовували проти різних хвороб, бо ж таблеток не було, - пояснює геолог.
Тож у 1953 р. тепер уже відомий учений вступив на геологічний факультет Львівського державного університету, а в 1958 р. отримав кваліфікацію інженера-геолога-розвідника.
Спершу Йосип Свинко мріяв працювати у Казахстані. Чоловік, за його ж словами, мріяв набратися там досвіду і повернутися в Україну. Хотів також вступити на юридичний факультет, але сказали: "Їдьте, працюйте і залиште місця іншим".
- Місць у Казахстані не було, я потрапив в Одеську геолого-розвідувальну експедицію. Розвідували родовища корисних копалин у Криму, біля Євпаторії. А коли повернувся з матеріалами в Одесу і поселився в готелі, то мене у жовтні 1958 р. обікрали, - говорить чоловік. - Вкрали одяг, фотоапарат, диплом. Залишився голий-босий.
Зникла і шкільна медаль дружини, яку Йосип Свинко мав при собі.
- Справа у тому, що у ті часи дуже важко було придбати обручки. Тому дружина запропонувала перелити її медаль на персні, а я був проти. Якось дістали дружині одну обручку, а медаль я забрав, - розповідає тернополянин. - А так її зовсім не стало.
Зі складної ситуації молодого чоловіка виручив його керівник - віддав своє старе пальто "на виплату".
- Я звісно, звернувся у міліцію. Вони довго не приїжджали, а коли я прийшов у відділок і пояснив, що навіть диплом вкрали, мені сказали: "Нужно быть осторожным, молодой человек. В наше время такое еще бывает. А насчет документов, то наши жулики их возвращают сами". І справді, через тиждень у бюро знахідок я забрав диплом і сімейні фото. Медалі не було.
У шахту - о другій ночі
Зрештою Йосип Свинко здав звіт про роботу у Криму і керівник, побачивши написане, підвищив його у посаді з колектора (у геологів ця посада є аналогом посади лаборанта - прим. ред.) до інженера. Одначе вже у січні 1959 р. пан Свинко повернувся до Львова. Його запросили на роботу в університет, а в лютому дружина народила сина.
- Займався пошуками найкращої методики та організації геологічно-рудничої служби на Бориславському озокеритовому родовищі. Працював у шахті, куди спускався по декілька разів на добу, навіть о другій ночі, - розповідає пан Свинко. - Моєю метою було визначити, що чекає працівників у забоях через кожні кілька метрів; як найкраще працювати.
Зрештою геолога перевели на кафедру корисних копалин Львівського університету, але з жовтня 1960 р. він із сім'єю переїжджають у Кременець.
Обходив яри Поділля
- Квартири у Львові не було, а в Кременці дали помешкання. Хоч і дві маленькі кімнатки, але свої, - продовжує вчений. - Навесні 1961 р. я вступив в аспірантуру, в 1968 р. захистив дисертацію на тему "Неотектоніка північної частини Поділля". Матеріали до роботи збирав самотужки: бувало, жінку і дитину відправлю на відпочинок, а сам - по ярах. Досі орієнтуюся не стільки за назвами сіл, скільки за ярамих, які розташовані поряд.
За цей час, у 1963 р., пана Свинка обрали заступником декана природничого факультету Кременецького інституту. З березня 1969 р. він - декан.
У липні 1969 р. геолог поїхав до Львова, а там його "наздогнав" наказ Міністерства про переїзд інституту у Тернопіль.
- Отож протягом липня-серпня інститут переїжджав. Я цілий серпень відночував у спальному мішку в кімнаті №67 одного з наших тернопільських корпусів, - каже науковець. - Сім'я ще була у Кременці.
Поступово життя у Тернополі налагодилося, Йосип Свинко став завідувачем кафедри географії, а згодом - фізичної географії. Але й на цьому не зупинявся і неодноразово писав у Київ, щоб відкрили географічний факультет. Це вдалося зробити тільки у 1990 р.
Єгипет довелося відкласти
- Ще з дитинства я цікавився не тільки природою, але й історією. Мріяв побачити єгипетські піраміди, - розповідає тернополянин. - Але за часів СРСР за кордон дуже важко було виїхати. Першу спробу відвідати Єгипет я зробив у 1978 р. Пройшов усі перевірки в органах. Уже навіть щеплення прийняв, але десь за 3-4 дні до виїзду мені сказали, що не можу їхати, бо в Єгипет уже їде делегація працівників сільського господарства.
Побачити іноземні держави Йосипу Свинкові вдалося у "щасливому поїздками", як він каже, 1986 р.
– Ми з дружиною таки отримали путівку у круїз по Середземномор'ю. Літаком долетіли з Москви на Мальту, а звідти - уже радянським кораблем.
Протягом 30 червня-18 липня тернополянин відвідав Марсель, Канни, Ніццу, Монако, Неаполь, Рим, Ватикан, Афіни, Мікени, Стамбул.
– У Неаполі я мав першу зустріч із вулканами: побачив Везувій. Але тоді екскурсію відмінили через те, що багато учасників круїзу хотіли купити сервізи з Мадоннами. Звичайно, між нами були співробітники КДБ. Дізнавшись про таке, програму змінили. Нас просто вивели на гору й звідти показали місто.
Аналогічна ситуація трапилася і в Римі, де радянським туристам планували показати Ватикан.
– Екскурсію мали провести у середу, але коли виявилося, що по середах там виступає Папа, нас просто вивезли на якийсь стадіон, - каже пан Свинко. - Ватикан показали в інший день.
Науковець таки побачив роботи італійських художників епохи Відродження і купив у Римі модні у ті часи кольорові слайди.

А от в Афінах, на Акрополі, Йосип Свинко не втримався від спокуси підняти з-під ніг декілька шматочків білого мармуру. Тепер ця пам'ятка - експонат геологічного музею у педагогічному університеті.
Наступна поїздка геологу випала на вересень того ж 1986 р.
– В Архангельську відбувалася конференція про Ломоносова, і всіх охочих повезли на екскурсію на Соловецькі острови, - пригадує пан Свинко. - Мене вразила природа тих місць, адже так близько до полярного кола цвіла жовта акація і було багато квітів. У ті часи вже знали, що на Соловках були катівні. Ми оглянули музей. Бачив я і пам'ятну плиту отамана Петра Калнишевського, який помер там.
У листопаді 1986 р. Йосип Свинко був уже на Кавказі, теж на конференції. А 12-26 січня 1990 р. вчений об'їздив Індію: Делі, Агру, Бомбей, Мадрас.
- Дуже багато поїздок я мав у Польщу. У 1992 р. вперше після років відвідав рідне село, вірніше місце, де воно колись стояло, бо все знищили, - каже тернополянин. - А от у Єгипет потрапив у 2004 р. Мені тоді виповнилося 70 років і за станом здоров'я не було куди відкладати. Тож я взяв онучку і ми поїхали.
Геолог побував у Каїрі, Гізі, біля гробниць фараонів, мав екскурсію через пустелю у долину Нілу, на Червоне море.
Наразі Йосип Свинко мандрує небагато.
- Але я, мабуть, щасливий у тому, що у своїй науковій роботі робив і роблю те, що мені подобається, - говорить науковець. - Я не цурався ніяких робіт. Працював багато і, може, від того стенокардію заробив.
Зрештою, тернополянин є не тільки науковцем, а й завзятим дачником: збирає по 15 відер полуниць із 450 кущів, а в саду - по 18 відер вишень.

Біографічна довідка
2 жовтня 1934 р. - народився у с. Ямна Долішня, поблизу Перемишля
1945 р. - примусово виселений із рідного села у Лошнів Теребовлянського р-ну
1953 р. - закінчив семирічну школу, вступив у Львівський державний університет
1958 р. - закінчив вуз
1960 р. - Йосипа Свинка запросили на посаду старшого викладача у Кременецький педінститут
1968 р. - захистив дисертацію
1970 р. - отримав відзнаку "Відмінник народної освіти УРСР"
1982 р. - отримав відзнаку "Відмінник охорони природи УРСР"
1982 - 2008 рр. - працював завідувачем кафедри географії, а потім - фізичної географії Тернопільського педінституту-педуніверситету
2001 р. - отримав вчене звання професора
2004 р. - тернополянина обрали академіком Української екологічної академії наук

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.