Тернопільський Gunz Bluez Band: "Дядьки з грішми нас не підтримують. Заробляємо на себе самі" (ЩЕ ФОТО)

Тернопільському гурту Gunz Bluez Band лише два роки. Однак насьогодні хлопці вже доволі відомі в нашому місті. Грають здебільшого українські народні пісні в роковій обробці.

Зараз у них не буває й тижня без концерту чи виступу, розповідає соліст гурту Андрій Турко. При цьому не приховує, що повну музичну освіту в колективі має лише один — клавішник.

Хлопці й не збираються називати себе професіоналами. Однак кажуть — попит на їхню музику в нашої публіки є, і це — головне.
Зараз гурт можна почути в розважальних закладах Тернополя. Грали хлопці й на минулорічному “Шоу RIA” та на нагородженні переможців “Народного бренду”.
— Відколи захоплюєшся музикою?
— Мої батьки — викладачі музучилища. Із семи років ходив у музичну студію на клас фортепіано. Хоча скажу відверто, класична музика мене приваблює мало.
— Тож професійним музикантом ставати не захотів?
— Не хотів, щоб професійна музична освіта у майбутньому повністю відбила бажання займатися музикою. Тож зараз працюю за фахом — викладачем англійської. А музикою займаюся непрофесійно. Мені це подобається, подобається й публіці. А це найголовніше.
— Звідки назва гурту — Gunz Bluez Band?
— Gunz — наш барабанщик. Bluez Band — тому що на початку планували грати блюз. Але побачили, що люди у нас дуже не блюзові. Вони хочуть чогось більш драйвового. Тож від блюзу перейшли до рок-н-ролу, а зараз найбільше граємо українські народні пісні в сучасній обробці. Маємо багато замовлень — і на весілля, і на корпоративи, і на приватні вечірки.

— Скільки вас у гурті?
— П’ятеро. До речі, з них лише один має повну музичну освіту — наш клавішник. Не ставимо собі аж надто високої планки. Зрозуміло, що розкрутитися на повну може лише та група, яка має свій неповторний саунд. Як це було, наприклад, у “скаїв”. Далі потрібна щаслива випадковість, аби тебе помітили в Києві, і аж тоді — може — знайдеться київський дядько з грішми, який захоче тебе розкрутити. Ми чітко розуміємо, що з нами такого не буде.
— А в Тернополі маєте такого дядька з грішми?
— Ні. Навіть не знаю, чи  тут такі дядьки з грішми є. Можливо, є, але нас вони не підтримують. Ми непогано заробляємо концертами.
— Скільки композицій вже маєте в репертуарі?
— Близько сотні. Кістяк репертуару — це обробки народних пісень. Своїх поки не пишемо. Не дав мені Бог таланту писати тексти. А видавати щось на зразок: “Я сидів на стільці та їв голубці” — не хочеться.
— Якщо з вами захоче співпрацювати людина, яка писатиме тексти, ви її приймете?
— Так, і насамперед пошлемо її в гастроном... А далі вже сядемо і напишемо музику. Якщо ж серйозно, то, звісно, ми відкриті для такої співпраці і готові прийняти в гурт і шосту людину.
— Що робитимеш, аби гурт ріс і далі?
— Барабанщику треба навчитися швидше прокидатися. Басисту — кинути роботу і хоч інколи приділяти увагу інструменту. Змінити характер клавішника. І поміняти вокаліста.
— Чи завжди хлопці розуміють такі твої жарти?
— Мусять, я ж таки лідер. Ось бачите, зараз хлопці там грають, а я тут вам даю інтерв’ю. Демократії в нас немає. Як буде демократія — то не буде гурту. Щоправда, буває, іноді так один одного дістанемо, що потім тиждень не хочемо бачитися...

— Дівчини в Gunz Bluez Band немає невипадково?
— Так. У цьому гурті дівчини не хочу. Я працюю, до речі, у ще одному — 11 лютого ми саме його презентували. Називається “SounD Jack”, там ми граємо сучасні хіти, які зараз найбільше крутять на диско та в ротації на радіо. Але у зовсім іншій обробці, в акустичному форматі. Там я  працюю з дівчиною-солісткою Христею Смачило, поки що все супер.
— Як будеш поєднувати роботу в двох гуртах?
— Та без проблем. Зараз на це багато часу ще не потрібно. Двох-трьох репетицій на тиждень цілком достатньо.
— А на особистому житті така робота позначається?
— З наших хлопців одружені басист і клавішник. Наскільки робота в гурті позначається на сім’ї, питати треба, напевно, їхніх дружин. Себе ж одруженим бачу не швидше ніж у тридцять років. І щоб дружина у жодному разі не займалася музикою. В ідеалі — щоб взагалі не знала різниці між нотами “ля” і “ре”.
— А кому зараз дозволяєш себе критикувати?
— Без жартів — насправді, дозволяю абсолютно всім. І рідним, і колегам, і навіть тим, хто сидить у залі. Саме до них прислухаюся найбільше.
Вважаю, що музикант має підлаштовуватися до залу, а не грати лише для себе. Бувало, що треба дуже оперативно викручуватися. Якось на виступі нас замість “Файне місто Тернопіль” попросили заграти пісню про Одесу. Ну, ми їм і заграли — “Файне місто Одеса”.
— Чим ще, крім музики, захоплюєшся ти та твої друзі?
— Я дуже сильно — футболом. Маю третій юнацький розряд. Барабанщик найбільше любить спати. Гітарист дуже серйозно займається бджолярством. Мабуть, має доволі хороші перспективи в житті. Навіть казав, що якщо йому доведеться обирати між музикою та бджолами, то він обере бджіл.

Біографія
Андрій Турко народився в 1986 р. у Кременці. Із семи років навчався у музичній студії при музучилищі за класом фортепіано. У 2008 р. закінчив факультет іноземних мов Тернопільського національного педагогічного університету. У тому ж році разом із друзями створив гурт Gunz Bluez Band. Викладає англійську у Тернопільському музучилищі.

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.