Тернополянин Володимир Трач із ManSound не тільки співає, але й грає на сцені
Вже тринадцять років він є одним із шести голосів відомого київського джазового гурту ManSound. Він один із наймолодших і водночас "старожил" у колективі. Побувавши на гастролях у Тернополі, Володимир погодився дати інтерв'ю для газети "20 хвилин".
Ніколи не шкодував про цей крок
- Володю, як ви прийшли у ManSound? З чого почалася ваша кар'єра там?
- Учився у Тернопільському музичному училищі, в яке вступив після школи. Потім навіть співав при тодішньому фінансовому інституті, а потім відчув, що таке сцена і що таке співати для глядачів. Після училища вступив в інститут мистецтв України і на третьому курсі навчання пішов прослуховуватись у ManSound. У той час вони шукали тенора в групу. Відбір пройшов одразу. До мого приходу група вже існувала три роки. З того часу, як я з ManSound, минуло вже тринадцять років. До речі, спробувати себе у гурті порекомендував відомий тернопільський саксофоніст Ігор Рудий, який зараз також проживає у Києві. Тоді він сказав: "Гарний гурт, йди і спробуй". За цю пораду я сьогодні дуже вдячний Ігорю. З того часу я ніколи не шкодував про цей крок.
- Чи часто буваєте у Тернополі?
- Приїжджаю на кожні свята - Пасху, Різдво. Виїжджаю з Києва, щоб побути разом із рідними. Ну і ще, звісно, у Тернопіль заїжджаю на концерти, як ось зараз. Хотілось би бувати тут частіше, особливо з концертами. Бо останній раз у Тернополі ми виступали більше трьох років тому.
Був мамою-жабкою, а тепер - римський консул
- Що у вас на першому місці - сім'я чи кар'єра?
- Для мене найважливіше - творчість. Хочу, щоб все тривало якнайдовше, хочу побільше концертів. Ось нещодавно відкрив нову сторінку свого життя. Закінчив театральну студію і вже цього року спробував себе у ролі актора. Вже зіграв роль у дитячій виставі-казці "Дюймовочка". І грав я, ніколи не вгадаєте, - жабу. Не просто жабеня, а маму-жабку. Мені так сподобалося, що хотів би грати ще і ще. Зараз, до речі, репетирую у виставі "Химера", де йдеться про події у римській імперії. Там я гратиму римського консула. Є ще одна вистава за сценарієм сучасного автора, однак вона тільки в планах, а тому ще рано про неї говорити.
- Зараз багато говорять про кризу. Чи ви відчули її?
- Ми всі живі люди, криза зачіпає всіх у всіх сферах. Чи це культура, чи щось інше. Можу сказати, що ми не так часто почали виступати, концертів стало справді менше, ніж раніше. Але ми не падаємо духом і шукаємо вихід. Вважаю, що не слід сидіти склавши руки. Ось для прикладу, раніше нас запрошували у Тернопіль, але цього разу ми самі стали ініціаторами приїзду в місто. Є і причина, і привід. У нас вийшов новий альбом, тому ми тут із новим концертом (організатором концерту виступила сестра Володимира - Наталя - прим. автора). З новою програмою "Вояж" ми вже виступили у Дніпропетровську, Одесі, а перед Тернополем побували в Ужгороді.
"Колекціоную подорожі"
- Чи маєте якесь цікаве хобі чи, може, колекціонуєте щось незвичне?
— Я колекціоную подорожі, якщо можна так сказати. Люблю географію та історію. Тому, коли приїжджаю з якогось нового міста, обов'язково привожу звідти географічну карту.
- А які подарунки привозите з подорожей для рідних?
- Різні сувеніри. Сестра збирає кавові горнятка, тому стараюся постійно потішити її чимось оригінальним.
- Пригадайте, будь-ласка, якісь яскраві враження, які були на гастролях.
- Найсвіжіші емоції - з концерту в Ужгороді, де ми були перед виступом у Тернополі. Гурт там побував вперше, на відміну від Тернополя (четвертий раз - прим. автора). Чесно, ми не очікували, що нас там так тепло зустрічатимуть. Я ще досі під враженнями від концерту і людей.
- А що скажете про закордонні подорожі? Ви там частіше буваєте, ніж тут, в Україні?
- Раніше ми дійсно більше виступали за кордоном, але тепер маємо достатньо концертів і на Україні.
- Чим це зумовлено? Щось змінили у форматі гурту?
— Ми починали як джазовий гурт. Тепер новий альбом, який ми привезли, включає в себе популярні композиції з усього світу. Це найвідоміші пісні з Франції, Італії, Америки. Ми вибрали найпопулярніші, які легко впізнавали б.
- Що вразило вас найбільше у закордонних подорожах?
— Пригадую концерт у Брянську, в Росії. Ми ще нічого не заспівали, а зал нам влаштував просто потужні овації. Це дуже надихає і збуджує. Тоді зі сцени летиш як на крилах.
- Ваш гурт має свою філософію? Хто є вашою слухацькою аудиторією?
- Нас слухають як школярі та студенти, так і люди поважного віку. Зараз ми хочемо не тільки розширити свою аудиторію, а й відкрити себе звичайній публіці. Тому в нас є багато творів для різних людей: є джаз, є українська народна пісня, популярна музика і навіть класична. Ми просто популяризуємо акапельний спів. Тобто показуємо, що акапельно можна співати музику різних планів.
- Які у вас плани на майбутнє? Чи зміниться ваша музика?
— Ми щойно випустили один альбом, але відразу думаємо про те, що робитимемо далі. Сидимо на студії і записуємо дві пісні, які ввійдуть до наступного альбому. Там буде класика - прелюдії Рахманінова та Шопена - у нашому аранжуванні.
На шкільних стендах був клоуном
- Ваші колеги говорять про вас як про людину з почуттям гумору. А як ви самі себе сприймаєте?
- А хто у нас не любить посміятися - тільки дай привід. Я не боюся, коли наді мною сміються. Думаю, що це добре. Так було ще зі школи. Тоді на шкільних стендах мене часто малювали клоуном. Я смішив вчителів і міг "розрядити" будь-яку напружену обстановку в класі.
- Вважаєте, що до життя не варто ставитись серйозно?
- Якраз до свого життя треба ставитись серйозно. Вважаю, що кожен має знати, до чого прагне та куди йде. Але не потрібно створювати напругу навколо себе.
- Кого хотіли б побачити на концерті в Тернополі?
- Людей, які мене знають, але яких я давно не бачив. До речі, планували прийти мої однокласники, з якими я листуюся через сайт. Нещодавно вони збиралися в школі, вперше після закінчення. Однак я не зміг приїхати, бо мав тоді концерт у Києві. Але для свого класного керівника я передав диски, записані гуртом.
- Хто вас підштовхнув до того, щоб зайнятися театральною творчістю?
- Я давно цього хотів, довго вибирав - театр чи музика. Так вийшло, що вибрав музику. Тепер вступати в театральний інститут пізно, бо там беруть до 25 років. Тому я прийшов в експериментальну театральну студію і, на щастя, пройшов. Вчився один рік. Вважаю, що головне - практика, досвід.
- Наскільки батьки вплинули на формування вас як музиканта?
- Обоє моїх батьків - люди творчі. Мама - музикант, але в молодості грала в театральній студії. Тато також проявляв акторські здібності - на сцені розповідав гуморески. Як бачите, любов до мистецтва таки передалась мені від батьків.
Більше місяця просто мовчав
- Чи легкий хліб музиканта?
- Не сказав би. Ми не співаємо під фонограму, тому дуже залежні одне від одного. Якось було так, що довелося співати навіть із температурою. Це було в Сибіру. Просто три дні давали по два концерти, після чого я втратив голос. Тоді я більше місяця просто мовчав.
- Чи дотримуєтесь якихось дієт для голосу?
- Це все легенди про те, що потрібно дотримуватись якихось дієт. Єдине, в чому я себе обмежую, то це в газованій воді. Для мене головне - добре поїсти та виспатися, тоді голос "свіжий". Якщо недоспав, співати важко. Перед концертом у Тернополі з хлопцями були на обіді в моїх батьків. Всі насолоджувались маминими фірмовими голубцями. А якщо на гастролях, то кожен сам вирішує, що для нього краще. Я не люблю гострих страв, тому й не їм їх. Але ось нашому "басу" гостре аж ніяк не заважає. Що гостріше, то басіший голос (сміється).
- Із ким із естрадних співаків хотіли б заспівати разом?
- Ми любимо експериментувати. Це дуже цікаво. Мали великий проект з Оксаною Білозір, співали з Гайтаною. Із Віктором Павліком записали акапельно "Ти подобаєшся мені". Дуже подобається експериментувати з музикантами, якщо, наприклад, до вокалу додати якусь перкусію. Так, коли записували бразильську пісню в студії, запросили бразильського музиканта, який грав на барабані. Знайшли його в Києві. Вийшло просто фантастично, бо хто ж може краще відчути цю музику, аніж сам бразилець. Зробили також експеримент із цілим оркестром, потім разом давали концерти по цілій Хорватії.
- Яку публіку любите? Чи відрізняється публіка в Україні і, для прикладу, в Австрії?
- Наша публіка емоційніша, у Європі люди більш стримані. На початку концерту там реагують спокійно. Однак потім, коли ми "розігріємо" публіку, вже не приховують своїх емоцій.
- Більше любите малі зали чи великі?
- Нам без різниці - великий зал чи малий. Приміром, в Естонії в нас були дуже великі зали. Але ви не можете собі уявити, які красиві та нові зали у такій маленькій країні. Ми просто милувалися ними. І акустика в них просто фантастична. Це дуже вражає - скільки там тієї Естонії, а які там зали!
- Чи можна вас назвати любителем "гострих відчуттів"?
- Я навіть не уявляв, що можу радіти від екстриму. У Литві, на концерті в Каунасі, ми робили великий концерт в аеропорту, в ангарі. Там був великий концертний зал для глядачів і сцена. Директор аеропорту так захопився нашим співом, що запропонував політати. Ми погодилися. Це було щось надзвичайне! Ми літали на одномоторних літаках, кружляли в повітрі наодинці з пілотом, навіть робили "петлі". Кожен мав можливість політати досхочу. Як для мене, то це був справжній екстрим. Я навіть не очікував, що мені так це сподобається. Можу сказати, що з радістю повторив би ще.
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
