У подарунок коханій – собака

“Відколи я – відтоді собаки”
Зараз у сім’ї Семенів живе гладкошерстий фокстер’єр Жак і з десяток акваріумних рибок. Тільки почувши дзвінок у двері квартири, пес починає гавкати і біжить зустрічати гостей. Пані Оксана зупиняє його вже у коридорі. Каже, що собака за першої ліпшої нагоди втікає на вулицю, де його годі спіймати. Адже Жак – мисливський пес, він не любить довго бути в приміщенні.

- Колись сусідка, коли заходила в квартиру, випадково випустила його з помешкання, - розповідає, сміючись, господиня. – Вона так налякалася, що Жак загубиться, що по снігу за ним у тапочках бігала. І таки впіймала.
Домашній улюбленець сім’ї Семенів зовсім не агресивний – навіть навпаки. Він одразу намагається подружитися, обнюхує, вмощується біля ніг. Аж поки зі школи не повертається його маленька господиня Катруся (9 р.). Тоді починаються “домашні забави”.
Для доньки він майже як брат, - каже співрозмовниця. – Вони, можна сказати, разом росли.
Жакові незабаром буде 7 років. У цій сім’ї він і народився. Адже його мама - Джема - була майже весільним подарунком для коханої.
- Я дуже люблю собак, - розповідає Василь Семенів. – Скільки себе пам’ятаю, відтоді у мене є ці чудові тварини. Я трохи займався “натаскуванням” собак, возив їх на виставки. Часто допомагав із цим друзям. Сам я мисливець, тож, звісно, захоплююся такими собаками, які допомагали б мені на полюванні. Свого першого мисливського собаку я купив у 16 років. То був естонський гончий пес Бушуй. У цих тваринах було усе моє життя, доки я не зустрів свою майбутню дружину.
Тому, як продовжує тернополянин, кращого подарунка для коханої, як гарне щеня з родослівною, він не знайшов. У 1996 році в її день народження чоловік подарував Оксані донечку свого домашнього улюбленця – гладкошерстого фокстер’єра Біма.

- Ми з батьками були трохи шоковані, - пригадує той день пані Семенів. – Але ж той малий клубочок був такий гарний і тепленький, до того ж то була «дівчинка». Звали її Джема. І уже, певно, наступного дня ми полюбили її як рідну.
Джема – обережний мисливець
Джема була дуже лагідна, як дитина. Вона навіть спала разом із свою господинею, вмостившись у її ногах. А коли у подружжя народилася донечка, Джема була їй майже за няньку, каже співрозмовниця. До того ж, собака була вправною та обережною на полюваннях. “Дівчатка”-собаки взагалі хитріші, але вони і лагідніше.
Вона, на відміну від Біма, дуже обережно заповзала до лисячої нори, виганяла звіра і поверталася майже без травм, - розповідає пан Василь. – А батько її, Бім, був особливим бійцівським псом. Він завжди знаходив лиса і бився з ним до останнього.
Іноді собака ледь вилазив з нори, був весь закривавлений. Власне, після одного з таких полювань Бім і здох. А близько шести років тому померла і Джема.
Ми дуже сумували, коли наша “дівчинка” померла, - каже пані Оксана. – Ми навіть не встигли завезти її до лікаря. Бо трапилося усе дуже швидко. Мабуть, її підвело серце.
Однак тернополяни мають розраду – тішаться, що колись залишили собі Джеминого сина, а Біминого онука Жака. Цей пес уже не ходить на полювання, він більше домашній улюбленець, хоча й любить “повар’ювати” на вулиці.