Жінки є розумні, дурні і красиві, каже зірковий фотограф Олександр Ктиторчук (ЩЕ ФОТО, ВІДЕО)

Він переконаний, що для красивого фото обов’язково потрібен тісний емоційний зв’язок між моделлю та фотохудожником. У своїх численних інтерв’ю не заперечує, що й сам не раз мав зв’язки зі своїми моделями — не тільки емоційні, а й фізичні. Запевняє, що на фотосесіях може, за потреби, переконати роздягтися будь-яку жінку.

Загалом у питаннях статі вважає себе глибоким знавцем психології. Жінок ділить  на три категорії — розумних, дурних і красивих. А чоловіків на дві — бабіїв та алкоголіків. Причому алкоголіки — це нереалізовані бабії.
Як подібні переконання допомагають йому творити фото, за які багато платять, розмовляємо з паном Ктиторчуком у день його приїзду до нашого міста. У Тернополі він був одним із суддів на відбірковому турі конкурсу “Міс України-2010”.
Якісне фото, каже він, вийде тільки тоді, коли людина відверта й відкрита. А нефотогенічними, переконався, вважають себе саме ті, хто замкнений і нещирий не тільки з оточуючими, а й із самим собою.
ОЦІНЮЄ ЛЮДЕЙ МИТТЄВО
— Перед вашими очима на конкурсах краси пройшло вже не менше 15-ти тисяч красунь. Кого помічаєте на подібних конкурсах, а хто залишається поза увагою?
— Увагу звертаю на всіх. Не тільки на конкурсах, а навіть на вулиці. І роблю дуже миттєві висновки. Побачив, оглянув із ніг до голови, склав собі характеристику — і пішов далі.
— А якщо говорити саме про молодих дівчат?
— Найперше у них має бути сексуальність. А також   те, що я називаю одкровенням. Воно або є, або його немає. 
— Як знаєте, що ваші миттєві висновки про людей  правильні та об’єктивні? Із чим звіряєтесь?
— А для чого? Я просто знаю, що вони правильні. Мені ж не треба нікому нічого доводити. Якщо людина замкнена в собі — я бачу, що вона замкнена. Дуже багато навколо тих, хто, образно кажучи, завжди тримає дулю в кишені.
— Ви себе ніколи не ловили на цинізмі?
— Цинічний не я, а ті, хто не відкривається іншим. Я відкритий у думках та висловлюваннях. Так, мене за це критикують. Але, вибачте, це не цинізм. Навпаки, — велика любов до людей.
Насправді світ примітивний. Це ми робимо його складним. Наприклад, багато переймаються питанням: “Що потрібно жінці?”. А все просто. Якщо жінка має від чоловіка правильне обмеження свого маразму — вона щаслива. Чоловік має врівноважувати жінку. І мій прямий текст, —  саме той обмежуючий фактор.
Нерідко буває — заходить до студії якась Маруся, із тих, що “така фешенебельна, що мені нерентабельно”. А я підходжу до неї й кажу: “Вибач, зніми, будь ласка, дуру з лиця”. І вона раптом розуміє, що справді, так є. Але інакше, ніж прямим текстом їй цього не скажеш.

А зазвичай чоловіки бояться це робити. Починають говорити компліменти. А жінка робить ще більшу дуру на лиці. І в результаті у них не виходить нічого доброго...
— Чим зараз вас ще можуть здивувати люди?
— Отим самим одкровенням. Бо його мало. А дивує саме те, чого мало. Також мало професіоналізму, мало безпонтовості. У нас 90% людей живуть у підкрученому стані власної важливості. Якщо в людини цього немає — мені це подобається. Люблю шукати таких. Як колись Діоген.

— І часто знаходите?
— Нечасто, але, напевно,  частіше ніж інші. Часом щирість, тобто справжню людину, можна знайти й там, де її, здавалося б, нема. Якщо до людини відверто ставишся — вона відкривається. І з’являється оте справжнє.
 ДІМ У ГОЛОВІ
— Чим зараз заробляєте більше — дизайном інтер’єрів чи фотографією?
— І тим, і тим. Власний корабель, на якому вже чотири роки живу та працюю, теж приносить гроші.
— Ще не виникало бажання пустити коріння десь на суші?
— Загалом можу сказати, що живу в світі, серед людей, у просторі. А конкретне місце для мене не так важливе. Я не соціальна людина, мені все одно, де я живу. Важливо інше —якою енергетикою наповнюється простір довкола мене. І хто його наповнює. Мій дім завжди зі мною. Він — у моїй голові, а не в якомусь певному місці.
— Серед відгуків на форумі вашого сайту є такий: “Де починається прибуток — там закінчується творчість”. Вашої відповіді там немає...
— Бо таких людей я завжди прошу: “Дівчатка і хлопчики, ніжки в ручки, вилазьте з Інтернету — і давайте пішочком до мене в гості, на каву. І ми з вами сядемо й поговоримо. І розберемося з  питаннями про творчість”.
Бо Інтернет — це дуже специфічна інформаційна зона. І серйозно до нього ставитись не варто. Інтернет придатний хіба для того, аби посидіти-поговорити, коли когось жаба дусить. Жаба ж, як відомо, улюблена “тварина” в нашій державі, я розумію. Ну, як дусить вона тебе, — прийди і поговори зі мною наживо. Я максимально відкритий до спілкування. Все дуже просто. У мої двері може зайти будь-хто. А Інтернет...
— То Інтернет-залежність вам не загрожує?
— Ні, Інтернетом не хворію зовсім. Діти в мене ним хворіють. Особливо молодший син. Але все менше і менше. От нещодавно відправив його в гори з друзями. Просто сказав: “Так, ану вилізли всі з Інтернету і поїхали в Карпати!”. Зателефонував друзям у Карпатах, котрі мали їх зустріти. Питаю: “У вас Інтернет є?”. Кажуть, є. Попросив: “Приїдуть мої хлопці — скажіть, що нема”. Так і зробили.
Після повернення син зізнався: “Тату, я бачив, що в них є Інтернет. Але він мені там особливо й не був потрібен. Настільки цікаве там все решта...”.
"Я - ІДЕАЛЬНА МОДЕЛЬ"
— Чи легко вас фотографувати? Ви дуже вимогливі до інших фотографів?
— Мені однаково. Я ж не дівчинка, якій дуже хочеться собі подобатись. Загалом, якщо людина собі не подобається на фотографії, то це, вибачте, лише її власний головний біль. Якщо ви в маразмі, то й ваші фото будуть в маразмі. А якщо ви не в маразмі, то кожне фото — це частинка вас, і воно буде органічним. Інша справа, коли фотограф робить фото для того, аби продати, то, звісно, намагається цей маразм прибрати. І тут вже все залежить від того, наскільки він вміє це зробити.
— А вам художнє фото робили? Перед ким зі студійних фотографів ви можете відкритися так, як того  вимагаєте від своїх моделей?
— Я відкритий потоково, постійно. Відкритий і зараз. Тому фото, яке тут робить ваш фотограф, — вже художнє. Мені не потрібно перед кимось спеціально відкриватися. Справді художнє фото зі мною може зробити будь-хто. Я в цьому плані, напевно, ідеальна модель.
"ТАКЕ Я НАЗИВАЮ РОЗВОДОМ ЛОХІВ НА БАБЛО..."
— Якось ви зізналися, що деяких людей, котрі приходять до вас робити фотосесії, ви самі відмовляєте від цього. Коли?
— До прикладу розповім один випадок. Приїхала мати, привезла доньку, аби зробити їй портфоліо. Були вони, до речі, десь із Західної України. А матері у ставленні до рідних доньок дуже рідко бувають об’єктивними. Для кожної її чадо — найкраще...
І от вона вирішила віддати доню в одне зі столичних модельних агенств. Я такі   називаю “розвод лохів на бабло”. Їй сказали: “Звісно-звісно! У вас така чарівна донька! А яке в неї волосся!.. Півтори тисячі — навчання у школі, тисяча — портфоліо, і ми вам гарантуємо, що ваша дівчинка стане зіркою!”. І мати повелася. Єдине, на що їй вистачило розуму, — це послухати пораду іншої жіночки звернутися до одного “хорошого фотографа, який все вміє. І зробить дешевше”. І їй дали мій телефон.
При зустрічі мати радиться зі мною: “Знаєте, ми маєм трикімнатну квартиру, то напевно її продамо, заплатимо за модельне агенство. Ще трохи й залишиться. Поживемо поки у сестри. А там — як доня стане зіркою — купимо квартиру в Києві...”. Я й кажу їй: “Чуєш, ти на себе в дзеркало дивилася? А на доньку?”. Дістаю фотографії справді красивих дівчаток. Лялечок. Тримаю ці фото поруч з обличчям доньки. І кажу: “Ану порівняй”...
— Яка була реакція?
— Вони слухали мене хвилин зо двадцять. Донька взагалі була в шоці. А мати почервоніла і — не повірите — падає на коліна, плаче, дякує, цілує мені руки... Дійшло. Наче розкодував. Тож вважаю, що я таки велика людина — що не заробив на ній і не поламав життя дитині.
— Чи можуть бути подібні випадки у нашому провінційному місті? Як оцінюєте тернопільських дівчат?
— Тернопіль мені видався подібним на Бердичів, у якому я народився. Таке ж тихе провінційне містечко. Для мене нема негативу в понятті провінція. Навпаки, тут дуже гарно. Люди дуже добрі. Всі всіх знають. Таке відчуття ще зберігається у містах, що мають до 100-200 тисяч населення. Це кайф.
А провінційні дівчата відрізняються від столичних насамперед тим, що мають у собі більше того самого одкровення. Столичні вже трохи хворіють усвідомленням власної важливості. А в дівчатах із провінції більше справжнього. І це добре. 

 фото з сайту aktstudio.net