Ексклюзивний репортаж із тюрми. Як живуть, що їдять, де гуляють довічно засуджені та ув'язнені (ВІДЕО)

• Тісна камера, у якій кілька людей, та вікна з решітками. Свіже повітря лише за розкладом, а на обід визначена кількість їжі, яку подають через отвір у дверях.

• Ми побували там, куди не можна потрапити пересічній людині, зробили ексклюзивний репортаж із Чортківської установи виконання покарань, де перебувають довічно засуджені та люди, які чекають на вирок суду. Дивіться фото та відео.

• Підтримайте нас своєю підпискою, і ми зможемо створювати ще більше цікавих та якісних матеріалів. Дякуємо усім нашим підписникам, які разом з нами розвивають незалежну від влади та олігархів журналістику. 

Колючий дріт, вартові на вежах, кілька височезних стін, що служать огорожею, а між ними бігають собаки-охоронці. Усе нагадує кадр з відомого фільму «Втеча з Шоушенка». Сама будівля тюрми величезна, і якби не ґрати на вікнах, можна було б подумати, що це школа або стара адміністративна будівля. Важко повірити, що усе це практично в самому центрі Чорткова. Поряд, буквально за кілька метрів від огорожі, житлові будинки. 

Потрапити до Чортківської установи виконання покарань №26 було непросто. Спочатку ми зв’язались із місцевим керівництвом, далі відправляли інформаційний запит на дозвіл у вищі органи, звідки відповідь очікували кілька тижнів. Додались і карантинні обмеження, через них нам рекомендували обмежитись онлайн-форматом. Але нам цього було мало. 

На початку розповіді зазначимо, що обоє наших журналістів, які відвідали установу, вакциновані. При спілкуванні ми дотримувались карантинних обмежень: зберігали дистанцію та працювали у захисних масках. Аби не наражати на небезпеку зараження коронавірусом самих ув’язнених, з ними ми не спілкувались. Але усі умови їх перебування в місці позбавлення волі побачили та показуємо вам.

Щоб зайти на територію, ми пройшли кілька етапів перевірки: показали свої документи, що посвідчують особу та сертифікати про вакцинацію, нам виміряли температуру, усі наші речі перевірили. На контрольно-пропускному пункті — кілька масивних дверей із ґратами, які відчиняють лише охоронці. 

Також хочемо додати, що вдячні керівництву УВП за відкритість до співпраці із журналістами. Нам показали установу такою, як вона є. Відкривали кожну камеру, яку ми просили показати, розповіли про історію тюрми та не приховували недоліки. Ми цінуємо правду та дякуємо людям, які живуть своєю роботою.

Під вартою довічно засуджені і ті, хто чекає на вирок

— Зараз у Чортківській УВП №26 перебувають 183 людини. Частина з них уже відбуває покарання, а частина перебуває під вартою на період слідства за їх справами. Тут є 35 засуджених до довічного позбавлення волі, а також засуджені, які залишені для господарського обслуговування: вони працюють на кухні, на пекарні та території. Ці люди засуджені вперше або за нетяжкі злочини, — розповідає заступник керівника установи із соціально-виховної роботи  Володимир Журавель. 

Разом з паном Журавлем проходимо повз чергову частину до керівника УВП. Поряд вхід у зону максимального рівня безпеки. Тут є три поверхи камер. У кожній з них одна або дві людини, які, ймовірно, вже ніколи не будуть на волі. Зайти туди було по-особливому важко емоційно. Але про це пізніше.

Знайомимось із начальником установи, підполковником внутрішньої служби. Звуть його Ігор Драбик, і він працює на цій посаді із початку 2021 року. Загальний стаж роботи в установах виконання покарань — 17 років.

 — Установа виконання покарань виконує функцію обласного слідчого ізолятора (СІЗО), на території установи також функціонує максимальний рівень безпеки, де відбувають покарання особи, засуджені до довічного позбавлення волі. Максимальна кількість людей, які можуть тут перебувати, 307 осіб. Відповідно до законодавства, 2,5 метри на одного ув’язненого та 4 метри квадратні на одного засудженого. Закон передбачає їх роздільне тримання. Проте наша установа поєднує різні функції. 

Пан Драбик розповідає, що в установі затверджений розпорядок дня. Ті, хто засуджений до довічного позбавлення волі, мають право на працю. За бажанням, вони можуть брати участь в роботах у швейному цеху, який функціонує в межах установи. Також за рішенням суду можуть працювати і інші ув’язнені. До двох годин можуть бути залучені до робіт з благоустрою території установи. 

Будівля з історією 

В’язниця в Чорткові функціонує вже давно. Тут, за словами керівника, ще на початку ХХ століття відбували покарання в’язні. 

— Будівництво тюрми тривало з 1898 до 1901 року. У цей час Чортків перебував під владою Австро-Угорщини. Практично одразу після введення в експлуатацію, приміщення використовували як в’язницю. У період Другої світової війни тут був військовий госпіталь. Із 1965 року установа реорганізована під слідчий ізолятор. А у 2014-му році тут створили сектор для засуджених до довічного позбавлення волі, — розповідає пан Драбик.

Схожа в’язниця є у Івано-Франківську. Там зараз функціонує УВП №12. 

У складі персоналу працюють 130 людей: частина з них задіяні до режимної охорони ув’язнених та задіяні до забезпечення функціонування в’язниці. Є тут і так звана «санчастина», де працюють 13 медиків. Серед них — стоматолог, нарколог та лікар УЗД.

Особливо небезпечні злочинці 

Звісно, найцікавіше нам було потрапити у сектор, де перебувають особи, засуджені до довічного позбавлення волі. Проте це виявилось набагато моторошніше, аніж ми могли уявити: масивні ґрати із кількома замками, а за ними — ще одні. Заспокоювала лише численна охорона, яка супроводжувала нас при вході в цей сектор. Хтось із чоловіків, які охороняють засуджених порадив: «Не говоріть тут голосно, краще, щоб засуджені не знали, що є жінка».  

Величезний коридор, над яким аж до третього поверху немає стелі, лише масивні решітки, а по двох сторонах три поверхи із камерами. Увійшовши в цей сектор, зацікавило те, що дах над приміщенням скляний і його можна побачити навіть з першого поверху. 

— Це зроблено для того, аби денне світло потрапляло на усі три поверхи, — розповідають нам.

Усього тут 20 камер, на кожній табличка із фото ув’язненого та статтею, за якого його засудили. Є тут і дисциплінарний ізолятор, у який засуджені потрапляють за порушення режиму. Їжу людям подають через дверцята.  

— Звісно, люди які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, вчинили тяжкі або особливо тяжкі злочини. Загалом цей сектор розрахований на 45 осіб, зараз тут перебуває 35 осіб. Є одиничні камери, є камери, де засуджені перебувають по двоє або троє, — розповідає Ігор Драбик. 

Поки ми підіймались на третій поверх сектору, дехто із засуджених таки почув, що на території є чужі: «Журналісти! Зайдіть сюда в 9-ту камеру», — було чутно з-за дверей. Дехто із злочинців стукав у двері та вигукував щось.

Журналістці дозволили побачити одну із камер через невеликий отвір у дверях, який там влаштований для нагляду. 

За інформацією адміністрації, тут є засуджені, які перебувають у тюрмі вже 20 років. Також є засуджені, яким ще до 1997-го року присудили смертну кару, тобто засудили до розстрілу. Але через мораторій, цю міру покарання замінили на довічне ув’язнення. 

У Вікіпедії ми знайшли інформацію про те, що тут покарання відбуває Олексій Пукач, ім'я якого фігурувало у справі про викрадення й убивство відомого журналіста Георгія Гонгадзе. Тут від перебуває з 2016-го року.

До слова, ми поспілкувались із психологом установи Тарасом Бакуном. Чоловік працює у в’язниці орієнтовно 20-ть років. І практично щодня спілкується з людьми, у яких дуже мало шансів коли-небудь вийти на волю. Інтерв’ю з ним читайте згодом.

Гуляють годину на добу, здобувають освіту та моляться

Ми запитали у керівництва, чи бували тут коли-небудь спроби втечі. Хоча з такою охороною, мало віриться у те, що це можливо. У відповідь почули, що таких випадків не було. Але троє осіб, які наразі перебувають тут, визнані, як схильні до втечі. 

Тим, хто отримав найвищу міру покарання, і людям, які перебувають в СІЗО, але ще не мають вироку суду, дозволено лише годину на добу перебувати на свіжому повітрі. Так виглядають прогулянкові майданчики для довічно-ув’язнених: кімната розміром не більше 10 квадратних метрів із решітками замість стелі. От звідки, ймовірно пішов вислів про «небо в клітинку».

Як розповідають в адміністрації, завдяки підтримці благодійників та релігійних спільнот для довічно-засуджених тут облаштували навчальний клас та молитовну кімнату. 

Двічі на тиждень сюди приходять вчителі місцевого освітнього закладу, які навчають засуджених, у яких немає загальної середньої освіти. Ще раз на тиждень сюди приїжджає священнослужитель, який проводить служби. У період карантину засуджені мають змогу слухати служби та проповіді з допомогою онлайн-зв'язку. Також тут відбуваються культурні заходи для в’язнів.

Є окрема камера із приладдям для роботи. Тут, за бажанням і дозволом суду, люди можуть працювати: вони шиють постільну білизну або робочий одяг.

Облаштовують побут у камерах, як можуть

Навіть кілька годин перебування в закритому просторі провести було важко емоційно. Хотілось просто вийти на вулицю. 

Але ми продовжили роботу. Направляємось у сектор, де перебувають ув’язненні, які чекають на вирок суду. Хтось може провести тут кілька місяців до вироку, а є і такі, що чекають на нього роками. Наприклад, один із ув’язнених чекає на вирок 4,5 роки. 

Ми побачили чоловічу та жіночу камери. Жінки, до слова, тут утримуються в окремому секторі, і можна відмітити, що їх камери виглядали досить охайно: на столику яблука, на полицях розставлені засоби гігієни. Є дзеркальце, спальні місця охайно встелені  яскравими покривалами.

У в'язниці людям дозволено мати необмежену кількість одягу, але більшість з нього зберігається на складі.

Нам дозволили зазирнути і в чоловічу камеру. Її оглянули лише через відчинені двері. Тут були розвішані речі поряд з ліжками,  і звісно, порівняно із жіночою камерою, було не так чисто.

Після того, як охоронці відчинили двері, вибігло зовсім крихітне кошеня. За поріг не переступало. Тримання тварин дозволене у камерах: в когось є кошенята, у когось хом’ячки або рибки. 

У СІЗО дозволено палити у камерах. А чай та сигарети тут цінуються понад усе. 

За словами працівників установи, у кожній камері є телевізор. Також рідні можуть передати ув’язненим чайник. Тож люди тут облаштовують свій побут, як можуть. Звісно, тим, у кого на волі є рідні — легше: передачі з продуктами тут на вагу золота, адже вийти, аби купити щось до столу, люди не можуть.

Є тут також і платні камери. За проєктом Мін’юсту, вони функціонують у багатьох СІЗО України. За перебування в них можуть сплачувати рідні чи близькі ув’язнених, а кошти ідуть на покращення умов у в’язниці. Коштує це приблизно 2,5 тисячі гривень за місяць.

Як ув’язнені ходять на побачення та одружуються

Один раз в місяць довічно засудженим дозволено короткотривале побачення із рідними чи близькими. Один раз на два місяці — побачення до трьох діб у спеціальній кімнаті, що здається звичайною двокімнатною квартиркою.

Також лише від початку цього року в УВП відсвяткували три весілля засуджених. Для такої нагоди сюди запрошують представників РАДЦСу. За свідків — працівники в'язниці. А після нього побачення дозволено аж на шість діб. 

Нещодавно ув’язненим дали змогу користуватись платними послугами спілкування телефоном та користування інтернетом. Кошти можуть вносити як родичі чи знайомі ув’язнених, так і їх можуть знімати з їх рахунків. Вартість послуги — 15 гривень за 15 хвилин та близько 350 гривень за місяць користування.

Що їдять та як лікують

Ми побачили також, що їдять люди, які перебувають у місці позбавлення волі. У їдальні було досить чисто, стояли велетенські каструлі з їжею. На тарілках викладено м’ясо, половинка яйця, поряд  — шматочками нарізане масло. 

Кухар, пан Іван, який готував обід для ув’язнених, каже: старається робити усе, як вдома. На обід в день нашого приїзду готували суп та кашу з підливою та салатом з капусти. Певним категоріям засуджених дають більше їжі. Зокрема, це стосується людей, які захворіли, неповнолітніх ув’язнених (у СІЗО можуть перебувати люди від 14-ти років). Держава повністю забезпечує харчуванням ув’язнених та людей, які відбувають покарання. 

Також ми побачили медичну частину, куди потрапляють люди, у яких є проблеми зі здоров’ям. Тут є стоматологічний кабінет, рентген, апарат УЗД. У разі, якщо допомогу ув’язненому неможливо надати в таких умовах, — їх відправляють на лікування у Чортківську районну лікарню. Не більше, ніж на 14 діб.

Є тут також лікар-нарколог. Пані Надія працює вже третій рік. Їй лише 27 років. 

— У мої обов’язки входить огляд при поступленні та супровід ув’язнених. Насправді досить часто в слідчий ізолятор люди потрапляють за наркотичною чи алкогольною залежністю. Є також і психіатричні хвороби. Дуже часто доводиться боротись із так званим “синдромом” відміни, який отримують ті, які різко припиняють вживати наркотичні засоби, — каже лікарка. 

Загалом проблема із залежностями розповсюджена серед ув’язнених. Нерідко були спроби пронести їм заборонені речовини. Такі випадки траплялись як в ситуації, коли вони отримували передачі від рідних, та і фіксувались такі випадки серед працівників установи. Останні, за словами керівника, негайно підлягали звільненню. Для виявлення правопорушень серед працівників створено оперативний відділ. 

— Якщо в засудженого виявляють заборонені предмети чи речі, на нього накладається стягнення і звісно, ми стараємось знайти джерело, із якого він це отримав, — зазначив пан Драбик.

На території тюрми є церква 

Із 2007-го року на території в’язниці функціонує Українська греко-католицька церква. Тут щонеділі відбуваються служби. 

— Засуджені та ув’язнені можуть тут посповідатись, прийняти причастя, — розповів психолог установи Тарас Бакун. — Дуже часто ми бачимо бажання в засуджених іти до церкви. Для них це відрада. Тут був проведений ремонт, кошти на нього виділили із єпархії, а засуджені на добровільних засадах самі зробили ремонт. Історія церкви цікава, адже її засновник — 65-річний громадянин Канади, українець за походженням, який вчився в духовній семінарії. Він собі поставив за мету там, де живуть люди, які творили страшні злочини. За його фундаторства і розпочалось будівництво. 

З настоятелем цього храму ми познайомимось згодом і обіцяємо вам розповісти про нього більше. 

Насправді важко уявити, скільки людських непересічних доль бачили ці стіни. Не нам судити вчинки, через які люди опиняються в місцях позбавлення волі, але навіть важко подумати, що в когось на волі без мами залишились діти, у когось, можливо, були інші плани на життя в дитинстві. Хоча є й такі, хто виходить на волю і одразу вчиняє інший злочин, щоб повернутись сюди, бо там, за стінами, іти йому нікуди…

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.