Читаю, бо мені це подобається

Діана Олійник, журналіст:

- Книжку Кристини Нестлінгер взяла в бібліотеці навіть не дивлячись на анотацію. Лакмусовий папірець для мене — книжка лауреат премії імені Андерсона. Вже вдома прочитала, що вона про стосунки вчителів і дітей. Мені в дитинстві таких книжок бракувало.

Одна з історій — про пса, у якого померла дружина і виросли діти. Він продав свій будинок і пішов в світ, щоб бути комусь корисним. Одна з пригод цих мадрів — пес опиняється в сількій малокомплектній школі — це коли в класі наприклад 20 дітей і серед них є і першачки, і другокласники, і учні 3-х і 4-х класів. За два тижні пса полюбили і учні і батьки, хоча зауважу, пес з точки зору закону був шахраєм, бо працював у школі не маючи педагогічної освіти. Але це повторюю, не завадило полюбити його і всім учням і батькам, і керівництву школи. Цей розділ для мене став просто переворотом свідомості.

Ну скажіть, який вчитель початкових класів в Тернополі наважиться провести урок математики не в класі за партами, а повести дітей в крамничку купувати вишні-черешні. Пригод переказувати не буду, бо не цікаво буде читати. Скажу, що щодня пес знаходив з дітьми щось незвичне в їхньому звичайному сільському житті і кожний в день в них був якоюсь пригодою. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.