Одне з найтиражованіших у світі видань – книжку американської письменниці Ґертруди Стайн «Автобіографія Еліс Б. Токлас» репрезентували в тернопільській книгарні «Є» за участю молодої перекладачки з нашого міста Наталії Семенів.

Видання цікаве тим, що порисує атмосферу богемного Парижа 1900-1930-х років. У ньому згадується про над 300 тогочасних митців. Крім того Ґертруда Стайн написала про себе від імені своєї коханки та партнерки Еліс Б. Токлас. Також письменниця поеспериментувала з пунктуацією.

Розповідь коханки

Ґертруда Стайн (1874-1946) – видатна письменниця, першопроходиця літератури модерну – постає перед українськими читачами у своєрідній автобіографії, що певним чином показує погляд з іншого боку на події, описані в романі Ернеста Гемінґвея «Свято, яке завжди з тобою». Письменники та художники, діячі культури, чиїми зусиллями було сформоване ХХ століття, низкою пройдуть сторінками цієї книги. «Автобіографію Еліс Б. Токлас» розглядається з кількох ракурсів: як художній довідник і путівник авангардними майстернями та підмостками Парижа, як історичний роман і, нарешті, як психологічний стилістичний шедевр.

• Книжку написала Ґертруда Стайн, тож виникає питання, чому така назва і хто така Еліс Б. Токлас? – каже перекладач. – Це коханка і партнерка письменниці.  Ґертруда Стайн та Еліс Б. Токлас – дві американки, які більшість свого життя мешкали в Парижі. Перша приїхала сюди у 1903-му, а друга – в 1907 році. Вони сподобались одна одній і прожили разом до кінця свого життя.

У книжці оповідачем є Еліс Б. Токлас, хоч авторо – Ґертруда Стайн. До речі, Еліс редагувала твір своєї партнерки, згладжуючи гострі кути. «Автобіографія Еліс Б. Токлас» має сім розділів, при чому перші чотири є чудовою ілюстрацією мистецького життя в Парижі, починаючи з 1903-го до 1932-го року.

• На той час у столиці Франції жили місцеві митці, але найголовніше це те, що туди з’їжджалися американці, англійці, іспанці тощо, – зазначає Наталія Семенів. – Це було величезне нагромадження тих людей, яких зараз вважають геніями. В книжці можна прочитати про те, як вони потрапили в Париж, як починали там своє творче життя.

Репортаж про богемний Париж

Загалом у виданні згадується про понад 300 митців. Перекладач розповіла історію про Пікассо, який купив собі картину відомого художника Анрі Руссо. Разом із тодішньою дружиною Фернандою Пікассо вирішив влаштувати бенкет, на який запросили чимало митців. Тому, за словами Наталії Семенів, книжку «Автобіографія Еліс Б. Токлас» варто читати як репортажний опис життя представників богемного Парижа.

• Для мене був найбільший кайф перекладати про маловідомі факти біографії Пікассо, Матіса, Гемінгвея, – додає перекладач. – До речі, в цій книжці останній митець зображений як кар’єрист.

Речення, що нагадують ліхтарики

На думку Наталії Семенів, твір є дуже цікавий в плані структури та написання, оскільки для Ґертруди Стайн головними були речення. Вони в неї хитромудрі, нагадують ліхтарики, що блимають у вічі. Крім того в письменниці особливе ставлення до пунктуації.

— Коли мені вперше дали прочитати цю книгу, я подумала: «Як це перекласти?», проте одразу ж погодилась це зробити, – каже Наталія Семенів. – Це класний челендж і виклик самій собі. У перекладі я залишилась вірною Ґертруді Стайн, тобто залишила всі її розділові знаки, не додавши жодного від себе.

За словами перекладачки, авторка «бавиться» комами. Свого часу вона говорила, що знак питання – це нецікавий для неї, а от коми  Ґертруда Стайн  любила і ставила там, де хотіла, надаючи їм певного смислового навантаження. Цей факт також ускладнював роботу з текстом, тому перекладачка вирішила залишити все з авторською пунктуацією.

— Це було свідоме рішення, на яке ми пішли разом із видавництвом, – зазначила Наталія Семенів. – Як розповіли мені перші читачі, прочитавши кілька абзаців, вони розуміли, що щось не  так, потім, помітивши відсутність розділових знаків у процесі читання перших 30-ти сторінок, зупинялись у потрібних місцях, а тоді вже не звертали уваги на пунктуацію.

Додала примітки-підказки

У тексті згадуються понад 300 персоналій, а також назви картин, скульптур, музеїв, тому авторка вирішила подати примітки, аби читачі могли зрозуміти, про кого саме чи про який твір ідеться.

• Я робила примітки лише про малознаних митців, – пояснює Наталія Семенів. – Інколи в одному абзаці могли бути прізвища 18-ти персон, а також примітки щодо картин і фраз французькою мовою. Як на мене, вони корисні для читачів.

З-поміж митців, які згадуються в книжці, було багато геїв і лесбійок, які вільно почувались у Франції 20-30-х років минулого століття.

Нещодавно Наталія Семенів переклала книжку Вірджинії Вулф «Флаш». Остання була написана в один рік із «Автобіографією Еліс Б. Токлас» Ґертруди Стайн. Ці дві письменниці є модерністками, дуже прогресивними жінками, які експериментували з письмом, але дуже по-різному. Так, Ґертруди Стайн експериментувала в плані ком, довжини речень, а Вірджинія Вулф – із синтаксисом і словами.

• Ці письменниці творили в схожу епоху, – каже перекладачка. – Ґертруда Стайн описує Париж нульових-тридцятих років ХХ сторіччя, а Вірджинія Вулф – Великобританію кінця ХІХ століття.