Вигадала картини з очерету і щавлю

Відтоді, як вийшла на пенсію, своїм захопленням майстриня заробляє на прожиття. Всього художниця має близько 400 картин. Більшість з них опинилися за кордоном – у Польщі, Америці, навіть у Китаї, адже ці твори зазвичай купують іноземці на згадку про Україну.

Рослини легко сушити

Художниця називає картини своїми дітьми. Коли з ними доводиться розлучатися, вона дуже сумує. Відтак більшість робіт залишилася лише спогадом, який зберегло фото. В оселі майстрині на темно-бежевих стінах передпокою з грубих рам “визирають” пейзажі, старі сільські хатини і симпатичні силуети людей.

Це мій винахід, - пояснила вона, коли ми запитали, чому в картин настільки незвичний вигляд. - Тут використані лише природні матеріали. Найбільше очерету, пирію, дикого щавлю. Їх легко сушити. До того ж, не всі рослини підходять для цього. Деякі легко ламаються або втрачають форму.

Господиня запрошує нас у залу. Ліворуч біля дверей висить морський пейзаж — полотно розміром 2 на 1,5 м.

- Я два роки жила в Євпаторії і на згадку про море створила цю картину, - каже Зоя Кульчицька. - Втілила свій задум аж через 38 років протягом двох тижнів. Якщо у мене виникає ідея, то зазвичай я намагаюся одразу її реалізувати. Дуже люблю малювати пейзажі, але ніколи - з натури. Всі картини спочатку народжуються в моїй уяві. Проте інколи люди впізнають у них своє село чи якісь місця, де вони відпочивали. Мене це дивує, бо здебільшого у тих місцях я ніколи не бувала.

Запрошували до інституту

Свою першу картину Зоя Кульчицька зробила в 1994 році.

- Мені тоді були дуже потрібні гроші, - пригадує жінка. - Я подумала, що картина повинна бути не схожою на інші, щоб її одразу купили. Відтак я вирішила поєднати фарби і природні матеріали. Одразу взялася збирати рослини. Через кілька днів з'явився пейзаж - українське село.

Свої роботи жінка часто показувала художникам і критикам, аби дізнатися, в якому жанрі вона працює. Але ніхто раніше подібних картин не бачив. Лише фахівці львівського інституту прикладного мистецтва, куди вона надіслала лист із фото своїх картин, визначили, що виконує пані Зоя “декоративно-об'ємні композиції з природних матеріалів”.

- Вони написали мені листа із запрошенням навчатися у них, - пригадує вона. - Напевно, не зрозуміли, що мені 70 і я вже не наважуся навчатися у вузі.

Ліпила фігурки з батьком

Здібності до малювання, як думає Зоя Кульчицька, вона перейняла від батька. Він ліпив глиняні фігурки і малював картини. Маленька Зоя спостерігала за його роботою, бралася щось і собі ліпити. Зазвичай дівчинка робила хатки, а біля них будки і собачок. Батько з гумором сприймав роботи доньки, але ніколи не забороняв їй творити. Причому ці фігурки випалював у печі разом зі своїми.

Ми жили неподалік цегельного заводу, я там любила бавитися, - пригадує майстриня. - Якщо батьки не знали де я, то завжди йшли шукати туди. Я видералася на брили сирої цегли і там ліпила фігурки.

Ще живучи в Євпаторії, жінка спробувала намалювати гірський потічок. Полотном для неї стала клейонка, олійні фарби позичила сусідка. Примостившись на лавці, пані Зоя за кілька годин намалювала картину. Туристи, які проходили повз, не повірили, що такий морський пейзаж створила вона. Вони подумали, що жінка десь змалювала сюжет. Це тоді дуже образило пані Зою. Вона й зараз ображається, коли кажуть, що її картини схожі на чиїсь, бо всі ідеї майстриня вигадує сама.

Зараз я вже не творю. Працювати заборонили лікарі, - пояснила пані Зоя. - Вони кажуть, що лак, який я використовую для склеювання рослин, шкодить здоров'ю. Проте я все одно буду малювати - не великі картини, а дуже маленькі.

Тепер Зоя Кульчицька пише дитячу книжку “Погляд підсніжника”. Причому в доробку авторки вже п'ять книжок для дорослих і дві для дітей.

Оксана ХЛАНЬ,8 (096) 700-23-72

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google