В'ячеслав Липинський: трагедія українського поляка

Роман “Забуття” Тані Малярчук в 2016 році став книгою року за вибором BBC. Ця книга  розповідає про В’ячеслава Липинського, поляка за походженням, який в певний момент усвідомив себе українцем. Роман не є класичною біографією історичної постаті, запевняє авторка, це історія сучасної українки, яка розповідає про події початку XX століття, і як вони вплинули на наше сьогодення. Крім Липинського на сторінках книги можна зустріти і Богдана Лепкого, Осипа Назарука, Євгена Чикаленка — важливих для українців історичних персонажів  того часу.

- Ця книжка була написана для того, аби краще зрозуміти себе, можливо, трохи пафосно прозвучить, але щоб в тому числі зрозуміти своє коріння, - розповідає Таня Малярчук. - Скажу чесно, що десь чотири роки тому в мене була серйозна криза ідентичності себе. Все, що я знала про себе, про українство, про історію України — я почала в усе це не вірити. Тож я вирішила все дослідити заново, аби для себе розібратися в історії і мати змогу жити далі.
Ця криза ідентичності в Малярчук пішла по усіх рівнях, не приховує авторка: і в особистому житті, і на фізичному рівні — одразу почалися проблеми зі здоров’ям.
- Я забилася в кут і не бачила з нього виходу. Здавалося, що я живу у фортеці, тільки не зі слонової кістки (сміється — прим.авт.). Так сталося, що останніми роками я живу у Відні. Як з’ясувалося, це місто дуже українське, і це для мене стало величезним відкриттям. Хоча українським вона стало не тепер, це процес, який тривав десятиліттями. Можливо, зараз Відень більше скидається на турецьке чи сербське місто, але сто років тому воно було страшенно українським, - переконує Таня Малярчук.

Український Відень
Цей момент дуже здивував письменницю, тож вона почала “українізовувати” географію навколо себе і з подивом помітила, що в місті є доволі багато слідів українців.
- Я дізналася такі речі, які раніше, напевне, навіть не захотіла би знати, - зізнається Таня Малярчук. - Бо не хотіла би глибше копати. Скажімо, після поразки української революції, в 1917-1922 роках величезна кількість українських студентів, інтелектуалів, літературознавців виїхали за кордон, бо мусили втікати від комуністичного режиму. І першим пунктом, куди вони всі зібралися, був Відень.
А вже звідти люди розпорошилися в інші країни і, можна сказати, зникло, наче якийсь пустоцвіт, з жалем пояснює письменниця.

- Всі вони вірили в те, що повернуться, - продовжує Таня Малярчук. - Мова зараз про близько 50 тисяч людей, і це не прості селяни чи звичайні солдати, це інтелігенція, це освічені люди, які мали в Україні маєтки. Тобто, здебільшого мова йде про інтелектуалів. І всі ці люди покинули Україну і виїхали — це величезна втрата і величезна трагедія нашої країни.

Ця перша хвиля еміграції зацікавила Таню Малярчук, тож чотири роки тому почала всім говорити, що умовно вона живе в 20-х роках, а сама почала досліджувати події тих часів і того, що їм передувало, бо її дуже цікавила докомуністична Україна.
- Власне, події в романі “Забуття ” “ходять” від Кракова 1906 року до Києва 1910 року — для мене було важливим показати події того часу. Адже я — дитина комуністичного минулого і майже нічого не знала про те, що було до того. Тож ця книга — спроба відшукати ту європейську Україну, якою вона була колись. Не знаю, чи зараз вона така ж, але те, що європейською вона була — факт, - переконана письменниця.
В’ячеслав Липинський став одним із героїв роману. Він — видатний політик, який також змушений був виїхати. В 1918 році він став послом Української Держави Павла Скоропадського у Відні. Але, як  і більшість, так і не повернувся назад. Бо ті, що повернулися, були розстріляні в Сандармоху.

Туберкульоз і кури

- Я хочу пояснити для читачів, чим В’ячеслав Липинський такий важливий для українців: він походить із польської родини, але постійно називав себе українцем. Це величезна трагедія для сім’ї в першу чергу. У нас із вами дуже викривлене сприйняття історії. Ще 100 років тому поняття “українець” мало хто вживав. Для галичан було слово “русини”, решту називали “малоросами”. “Українець” - слово було досить нове і незвичне. І тут раптом багатий поляк, який живе на території України раптом починає називати себе українцем, це виклик і для польської громади, а крім того людина говорить про себе як про українського державця. Звісно, полякам було важко це сприйняти, адже вони вважали себе владою в той час. Ті ж Винниченко та Грушевський зрозуміли потребу в Україні значно пізніше, ніж до цього дійшов Липинський. І вони ж його потім називали мерзотником, казали, що він поляк, який не має права влазити в справи українців і вчити, як будувати країну, - розповідає Таня Малярчук.

Таня розповідає, що історичну основу для роману штудіювала довго — рік просиділа в Національній бібліотеці Відня, бо відчувала, що всі її попередні знання про Липинського для книги не годяться.
 - Насправді іноді мені здається, що я вже дуже добре знаю самого Липинського (сміється — прим.авт.): мене зачепили події його життя, риси його характеру є для мене дуже близькими, - зізнається Таня Малярчук. - Звісно, якби я писала цей роман у 50 років, то я помітила б зовсім інші речі. Наприклад, як в 30-х роках незадовго до смерті він сидів на ґаночку і не може ходити (в Липинського був туберкульоз — прим.авт.), а в нього на колінах сидять кури. Ось вам: виданий політик, багатий поляк, ну що він в тій Україні забув? І закінчував своє життя за кордоном зболений і з курми на колінах  - насправді цей один факт став початком всієї роботи над книгою. Спершу я не знала, кого взяти головним героєм роману, а ця картина мене зворушила: вона настільки нестерпна.

Таня Малярчук наголошує: В’ячеслава Липинського витягла із забуття, бо потрапив він туди дуже незаслужено після всього, що зробив для українців. Його історію варто знати, щоб цінувати те, що маємо зараз. 

Довідка:
Таня Малярчук народилася 1983 року в Івано-Франківську. Закінчила Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, за фахом філолог. З 2011 року живе у Відні. Автор книг “Ендшпіль Адольфо, або троянда для Лізи” (2004), “Згори вниз. Книга страхів” (2006), “Як я стала святою (2006), “Говорити” (2007), “Звірослов” (2009), “Біографія випадкового чуда” (2012).