«ХБК»: колись гігант, а зараз...примара. Про місто у місті згадують працівники, а що зараз у «Текстерно»?
- Комбінат виробляв на рік 155 мільйонів квадратних метрів тканини!
- Штатний розпис налічував 12 800 людей.
- Був справжньою «машиною» виробництва текстилю в Радянському Союзі.
- Про роботу, дозвілля і те, що болить розповідають колишні працівники. А що ви пам'ятаєте про «ХБК»? Давайте згадаємо разом!
У народі його називають «ХБК» (скорочення від російського — хлопчато-бумажный комбинат — прим.ред.). Згодом і дотепер — це «Текстерно». Правда, здається, вже лише на папері, але про це згодом. А поки згадаємо, що таке — це «ХБК», який колись займав ледь не пів міста…
Тернопільський бавовняний комбінат імені 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції — підприємство бавовняної промисловості у м.Тернополі. Будівництво комбінату розпочали у 1965. Перші прядильні верстати запрацювали у 1967, а перші ткацькі верстати — 1969. До складу комбінату (1982) входили прядильне, ткацьке, обробне виробництво, ремонтні майстерні. Підприємство виробляло бавовняну основу та піткальну пряжу, тканини (міткаль, бязь, ситець, сатин, репс та ін.). Про це дізнаємось із Української Радянської Енциклопедії.
У ті часи на заводі працювали майже 13 тисяч працівників у три зміни, а загалом комплекс займав 220 тисяч квадратів.
Бавовняний комбінат у нашому місті був одним із трьох найбільших в Україні поряд з Херсонським ордена Леніна та Донецьким імені ХХV з’їзду КПРС бавовняними комбінатами. І в 1985 році ці три підприємства у перерахунку на кожного жителя тоді ще УРСР випустили 79 квадратних метрів тканин.
Спогади працівників
Люди, які працювали на заводі десятками років, кажуть: це свого часу було містечком у місті. У «ХБК» було все для людей різного віку і по інтересах, в тому числі і для дітей: будинки культури, ансамбль бального танцю «Мальви», садочок, дитяча кімната. Крім того, була своя поліклініка, профілакторій, магазин, кафетерій та багато іншого.
Ми запитали у соцмережах про їхні найяскравіші спогади роботи на заводі. Люди ділились враженнями, згадували приємні моменти разом, і дехто навіть знайшов своїх втрачених колись колег серед коментарів...
Пані Лариса написала: «28 років тому я працювала в хімічній лабораторії оздоблювальної фабрики! На комбінаті працювало 15 000 працівників! У три зміни! А зараз? Стоїть, як у Чорнобилі, залишене, занедбане, приміщеннями гуляє вітер.».
Пані Надія зазначила: «Я працювала у хімічній лабораторії фарбувального цеху. Згадую ті часи і розумію, що це були кращі роки, цікавіше і стабільне життя. Дійсно, на жаль, зараз і там уже не те... Час усе знищив.».
Пані Ліля написала: «Я росла в їхній дитячій кімнаті. У садок не брали за станом здоров'я. На прохідній була кімната, де ми чекали на батьків».
А ось пані Софія згадала унікальне: «На літню Олімпіаду в Москві 1980 року завод виготовив тканину різних кольорів. Особливо багато було червоної. Пригадуєте, яке літо 1980 року було дощове? Цілий цех молився, щоб припинився дощ, щоб тканина не линяла. Під час Олімпіади дощ перестав.».
Завод об'єднав долі і серця. Пані Євгенія Скрепецька розповіла, що працювала на заводі разом з чоловіком.
— Чоловік працював в тропальному, а я — у чосальному цеху. Там ми познайомились, одружились і вже 46 років проживаємо разом. Прекрасні були часи. Нас забезпечували житлом, давали гуртожитки. Я проживала в гуртожитку №9 на вул.Енергетичній, а чоловік — у гуртожитку №13, що на вул.Чалдаєва. Ходили в три зміни на роботу. В обідню перерву ходили в столову, де обід коштував 25 копійок. Є що згадати, і ніхто тоді би не повірив, що таке велике підприємство із тисячами працівників так знищать, — розповіла жінка.
А ще, як пригадує пані Оксана, жінки одягалися на роботу дуже гарно: «Літом жінки одягали хустини у великий горох, а також однакові халати. Ця «форма» різнилася лише кольором залежно від цеху. У мене дуже теплі спогади про цей період мого життя. А тепер так сумно їхати чи йти попри цей комбінат. Не раз задумувалася про те, яка це була велика «машина».
Пані Марія працювала у кафе «Молодіжному», де в радянські роки харчувалися працівники комбінату. Там, за її словами, щосереди проводились безкоштовні дискотеки для молоді, відбувалися святкування Нового року, Дня армії, 8-го Березня. Також робили весілля для тих, хто працював на комбінаті, а потім надавали їм житло — кімнату в гуртожитку.
Фотоспогадами тих часів із «ХБК» поділився з «20 хвилин» тернополянин Віктор Мадрі.
Окремо пан Мадрі надіслав нам фото їдальні працівників комбінату. Як нам вдалося довідатись, у комбінаті функціонувало чотири їдальні на 350 місць і ще чотири буфети для роздачі. На території комбінату було власне овочесховище, відповідні холодильники, морозильні камери.
Працював на «ХБК» майже півжиття
Журналістка «20 хвилин» поспілкувалася із Юрієм Ляшуком, який пропрацював на «ХБК» 34 роки — став свідком будівництва комбінату.
— Коли комбінат запустили на повну, його штатний розпис складав 12 800 працівників, — каже пан Ляшук. — Сюди входили і промисловий і непромисловий персонал. До непромислового — ЖЕК (обслуговування гуртожитків), дитсадки, піонерський лагер, тощо, — розповідає чоловік.
До роботи на бавовняному комбінаті Юрій Ляшук працював у Тернопільських електромережах.
— Я за спеціальністю енергетик—електрик. Коли почали будувати комбінат і підстанцію для живлення, набирали людей для контролю ходу будівництва ліній і підстанції. Це був липень 1967 року, — каже пан Ляшук.
У лютому 1968 року Юрій Ляшук влаштувався на постійне місце роботи у бавовняний комбінат на посаду начальника електроцеху комбінату.
— У мої обов'язки входило багато чого. Уявіть собі — від Ставу, де стояла насосна станція, яка подавала воду на комбінат і аж до Пивзаводу №2, — згадує чоловік.
За словами пана Ляшука, у 1973 році завершився процес будівництва комбінату. Тоді підприємство запрацювало на повну потужність.
Ми запитали у пана Юрія, яке було дозвілля на комбінаті в ті часи.
— У Теребовлянському районі була база піонерських лагерів у лісі. То була колись дача обкому партії. Там наші діти відпочивали у сезон. На морі була база відпочинку «Човник» у Затоці, — каже Юрій Ляшук.
Комбінат мав орієнтовно 15 гуртожитків, з деяких зробили сімейні. Крім того, ще було багато чого «свого» на комбінаті.
— У Палаці культури бавовняного комбінату працювало біля 20 різних колективів. Це народний хор, бальні і спортивні танці та багато інших, — з теплом згадує чоловік.
Була поліклініка, яка обслуговувала цілий промисловий район. Спеціальне училище для комбінату.
— Основну масу кадрів готували в училищі №2. Усі професії, які повинні були на комбінаті, навіть електриків, там готували. А ось спеціалістів з досвідом запрошували з Іванова, Володимира, з-під Москви. Багато людей приїхало з Росії. Особливо після того, як директором комбінату стала Гурар'є, яка приїхала з Ярославля, — каже чоловік.
Працівники, за словами чоловіка, дивувалися, чому ж бавовняний комбінат побудували у Тернополі, а бавовну везуть з Середньої Азії? Пояснювали це тим, що місцевим потрібні були робочі місця.
— До 1956 року Україна вирощувала свою бавовну. Це Херсонська, Миколаївська, частково Одеська і Запорізька області. А ось саме в 1956 році партія вирішила вирощувати бавовну в Середній Азії, бо там сприятливіші умови для цього. А Україна мала вирощувати пшеницю, — пояснює чоловік.
Юрій Ляшук зізнається: ходив на свою роботу із задоволенням. У грудні 2001 року чоловік пішов на заслужену пенсію.
Що зараз на заводі
У 2005 році на підприємстві провели повну реконструкцію і технічне переозброєння всіх виробничих потужностей сучасним обладнанням провідних машинобудівних фірм Європи. Тоді ж «Текстерно» виробляло щомісяця 9 млн. кв. м. екологічно чистої тканини із 100% бавовни з різними видами обробки.
Пряжа підприємства (трикотажна і ткацька) отримала сертифікат якості Belcoro (2005 р.), а продукція «Текстерно» повністю відповідала міжнародним стандартам. Про це дізнаємось із офіційного сайту «Текстерно».
Як виглядає завод зараз?
Журналістка «20 хвилин» побувала на території заводу. Пройшлася тими пустинними дорогами і стежками, по яких колись ходили тисячі людей...Стало моторошно. Адже ніхто й припустити не міг, що такий комбінат може розвалитись!
Так виглядала дорога до заводу.
І навіть ці дерева пам'ятають завод великим і потужним.
Бачимо, що деякі приміщення оновили, поміняли вікна.
Інші — розвалюються.
Магазини, де продавали продукцію на території, закрили.
Двері головного входу були відчинені, тож журналістці вдалося зайти всередину.
Там же зустріли двох жінок, які повідомили, що підприємство вже не працює три роки. Виробництва немає ніякого. Зате є багато приміщень для оренди. До слова, одне з приміщень, про які говорили жінки, орендують для обслуговування вогнегасників.
— Вам треба дзвонити до начальства і питати за завод. То з Києва, — сказали жінки.
Ми зателефонували за номером, який вказаний на сайті «Текстерно» у Київ.
Представниця заводу відповіла, що недавно працює, тому точно не може відповісти. При цьому теж назвала три роки, відколи виробництво повністю припинилося і порекомендувала зателефонувати до тернопільської дирекції для уточнення. За номером телефону, що дала київська представниця, відсутній зв'язок з абонентом.
В «Опендатабот» бачимо — щодо відкритого акціонерного товариство «Тернопільське об'єднання «Текстерно» порушили справу про банкрутство (санація). Його податковий борг станом на 01 грудня 2021 року — 33 626 492,34 грн.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Владимир Мошун
Галина Гладка
Леся Коваленко
Alla Shushkevych