Біля Тернополя діє "Дім життя"

Одного з вихованців закладу назвали Юстиніаном — він тезка отця Юстиніана Городечного, який опікується «Домом життя»

— Я потрапила сюди рік тому, коли донечці Лізі було 11 місяців. Скоро їй буде два рочки, — розповідає тернополянка Олена. — Коли виникли проблеми, я зверталася по допомогу до міського голови Тернополя, трохи жила в одній родині, але потім настав час шукати окреме житло. Тож звернулася в обласну адміністрацію, і нам порадили дім сестер у Драганівці. Тут мене виручили у складний період, тут я дійсно відчула родинне тепло і Божу любов. Звісно, мені хотілося б підтримувати стосунки з родичами, але вони відсторонилися...

«Дім життя», а саме так називають заклад при обителі, існує півтора року. Ним опікуються отці-францисканці з Тернополя. Підтримку у закладі знайшли уже 10 жінок, а наразі там живуть чотири жінки із п’ятьма дітьми, одна з них — шкільного віку. У кожної — своя історія, говорити про яку складно.

— Спершу тут, при монастирі у Драганівці, планували відкрити будинок для престарілих. Але таки вирішили зробити дім для матерів із дітьми, — розповідає о. Юстиніан Городечний із монастиря отців-францисканців Української Греко-католицької церкви, що у Тернополі. — Головною метою закладу є надання допомоги й реабілітація. Супутнє завдання — навчити матерів, які тут є, жити в соціумі. Адже вони дуже часто, коли приходять сюди, нездатні до спільного життя. Серед них є ті, у кого життя не склалося; ті, чиї батьки не прийняли їхню вагітність, для кого вона небажана. Є й такі, кому сюди порадили прийти соціальні служби.

Перебування у «Домі життя» не означає, що жінки там лишень відпочивають.

— Кожна з нас має свої обов’язки. Наприклад, цього місяця Люба веде кухню — готує їсти, миє посуд. Інша жінка займається їдальнею. Ми прибираємо усі приміщення. Сніданок і вечеря у нас тоді, коли кому зручно, а обід — спільний, — продовжує Олена. — Так, хочеться мати своє житло. Шукаю його, а також роботу. Я за фахом кравець.

Жінки у «Домі життя» можуть перебувати рік-півтора, а далі — справа на розгляді у настоятельки монастиря. Кожна ситуація індивідуальна, тож кожну розглядають окремо.

— Дехто тут затримувався на місяць, дехто — набагато довше. Наприклад, Лілія із Підволочиського району сюди потрапила тому, що після народження дитини не могла бути у батьків. Мама не дозволяла жити там. Потім її хлопець повернувся із заробітків і забрав до себе, — каже пані Олена. — Я підтримую з нею зв’язок. Каже, що важко, але хіба сімейне життя легке? Зрештою, головне для неї, що її синочок здоровий.

Окрім жительок нашої області, були у закладі для матерів і жінки з Львівщини. Зараз тут мешкає нігерійка Аббі з чотиримісячною донькою, про яку ми писали восени. Вона приїхала до Тернополя вступати до медуніверситету, але не вийшло, народила тут дитину і тривалий час жила на орендованих квартирах. Згодом через несплату втратила житло і опинилася з немовлям на вулиці. Звідти її забрали волонтери та правозахисники. Аббі очікує на документи, щоб мати змогу проживати в Україні.

— Були й такі, що подивилися на регламент «Дому життя», прочитали статут і поїхали, — Тут потрібно дотримуватися правил. Наприклад, тут немає місця для куріння, алкоголю, — деталізує отець Юстиніан Городечний.

«Дім життя» у Драганівці розбудовують силами Церкви і меценатів. У селі — жахлива дорога, в ямах. Але ділянку шляху біля монастиря торік всипали щебенем. Також минулоріч біля будинку, де діє заклад, облаштували великий дитячий майданчик.

Узагалі місія сестер-францисканок Марії Неустанної Помочі — опіка над невиліковно хворими і справи милосердя.

— У Польщі маємо будинки престарілих і для хворих дітей, — говорить настоятелька монастиря у Драганівці сестра Аліція.

Усі, хто має змогу підтримати діяльність «Дому життя» у Дрананівці, можуть звертатися до отця Юстиніана Городечного за тел. 0-67-310-93-83. Єдине прохання: краще писати sms, а священик відпише або зателефонує.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.