- Я рік не бачила онука, - каже бабуся одного з бійців Людмила. - Емоції переповнюють. Лише радість, радість..
Разом з пані Людмилою прийшла вагітна дружина військового та багато друзів.
- Чоловіка не бачила три місяці, відколи його забрали на схід, - каже Наталія Лучак. - Спочатку він служив у Львові, потім у Тернополі. А повістка прийшла через чотири дні після нашого весілля...
Висловити свою подяку та підтримку для бійців прийшла сім'я Горан - чоловік, дружина та двоє дітей.
- Знайомих чи рідних серед цих бійців у нас немає, ми просто вирішили прийти зустріти, - каже Орися Горан. - Виховуємо юних патріотів. От нашу донечку Софійку не повели сьогодні у садочок, а прийшли сюди. Думаємо, що вона це запам'ятає. Надіємось, що війна закінчиться. Знаєте, ось так їздиш в маршрутці і на душі важко. Здається, що кожен з нас відчуває перед військовими свій борг.
Чоловік пані Орисі Володимир розповів, що він напередодні просив студентів прийти зустріти бійців, оскільки працює викладачем. Проте вони байдуже віднеслись до його прохання.
- Студентів треба трішки "розворушити", - каже пан Володимир. - Я надіявся, що хоча би десятеро прийде, а нікого немає... Усі намаються відсторонитись від того, що в Україні війна. Але вона ж досі триває, нічого не змінилось... Тут людям бльше в голові танці, співи. А там щодня ці хлопці в окопах ризикують життям. Мені прикро за наших людей.
Донечка Володимира та Орисі - Софійка - знає, що таке війна і звідки повернулись бійці. Коли військові приїхали, дівчина вручала їм квіти та подарунки. Дорослі чоловіки були розчулені таким жестом від незнайомих їм людей.
- Що я можу сказати. Служили, - розповідає військовий із Вінниці Микола. - Були ми у Луганській області. Вдома нас чекають, дружини, діти. Призвуть, то знову піду. А поки ми - у запасі.
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
№ 42 від 21 жовтня 2026
Читати номер