Близькі пам’ятають Віктора Стефановича, як мужню та сміливу людину

Віктор Стефанович отримав осколкове поранення під час боїв неподалік від міста Широкіно

Для родини та близьких Віктора - це велика втрата. Вони не можуть стримати сліз та розпачу. У складі Добровольчого українського корпусу Віктор Стефанович воював з грудня 2014 року. Причиною смерті героя стало осколкове поранення сонної артерії.

Рідні покійного досі не можуть повірити, що Віктора вже не має серед живих. Мама Галина Драбак крізь сльози розповідає про свого старшого сина. Каже, що разом із ним у неї в серці померла велика надія.

- Коли сказали, що Вітя загинув, у мене ніби обірвалось щось усередині, - говорить вона. - Досі стоїть у вухах цей тремтячий голос товаришів, які повідомляють страшну звістку. Я не знаю, чи зможу колись заглушити цей біль утрати. Дуже страшно, коли батьки переживають своїх дітей.

Віктор був старшим сином у сім’ї. Він - 1987 року народження. У нього залишився молодший брат 1992 року народження. За словами жінки, Вітя завжди вирізнявся мужністю, патріотизмом та жагою до життя.

- Він завжди рвався у бій, не терпів несправедливості та дуже переживав за долю України, - наголошує жінка. - Коли почалися революційні події на Майдані, він брав активну участь у них. Не зміг залишитися байдужим і до подій, які розгорнулися на Сході країни. Ми не були прихильниками того, щоб він ішов на війну. Але він прийняв рішення. У грудні минулого року Віктор поїхав на Схід у складі Добровольчого українського корпусу.

Мама розповідає, що син не служив в армії, але ніколи не ухилявся від служби. Навпаки - він зі зневагою ставився до тих чоловіків, які утікали від мобілізації чи не хотіли йти в армію.

- Для нього це була болюча тема, - каже вона. - Він не міг зрозуміти, чому чоловіки втікають за кордон, коли у країні війна, коли потрібно відвойовувати Україну. Якщо в селі, не дай Боже, хтось про це щось скаже, то Вітя, бувало, аж спалахує, наче сірник.

У якому населеному пункті перебуває її син, пані Галина не знала. Каже, що він не зізнавався. Постійно говорив, що вони не там, де стріляють, що далеко від передової лінії фронту. Від його товаришів жінка дізналася, що бійці - неподалік міста Широкине.

- У п’ятницю Вітя ще телефонував, - плачучи, продовжує співрозмовниця. - Він передав мені документи для оформлення субсидії. Казав, що, можливо, зв’язку не буде, але обіцяв зателефонувати у понеділок. І не подзвонив більше...

Нагадаємо, що Віктор служив у Добровольчому українському корпусі - добровольчому воєнізованому об’єднанні громадян України, українців з-за кордону та громадян інших держав, створеному у 2014 році за ініціативи Громадсько-політичного руху «Правий сектор». Це формування не є під протекторатом ані Міноборони, ані МВС. Тож родина не отримає матеріальної допомоги.

Друзі Віктора з «Правого сектора» допомогли організувати транспортування тіла і похорон загиблого. Віктора поховали 21 червня у Тернополі на Микулинецькому кладовищі.

Лідер «Правого сектора» у Тернопільській області Василь Лабайчук пригадує, як Віктор поповнив лави добровольців.

- Мобілізаційну роботу ми проводимо в кожній області. Вітя прийшов до нас  у грудні минулого року і сказав, що хоче воювати разом із хлопцями Добровольчого українського корпусу, - каже він. - Як і всі, він пройшов відповідний інструктаж та отримав роз’яснення щодо можливих ризиків. Після цього він пройшов півторамісячне навчання на вишкільному центрі, що на Десні. Уже в кінці січня потрапив у бойовий підрозділ восьмої окремої роти.

Василь, як і всі, хто знав Віктора Стефановича, згадують його тільки добрими словами.

- Хлопці, які жили з ним в одній казармі, які воювали разом, важко переживають втрату, - каже він. - Вітя ніколи не пас задніх. Він і помер, як герой, прикриваючи своїх, коли ті відходили. Він йшов останнім....Слава Україні! Героям слава!

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google