Держава пропонує форму виховання для діток, які потрапили у складні життєві обставини. Замість дитячого будинку, вони можуть тимчасово піти у сім'ю. Як стати патронатним вихователем, чому це потрібно та яке матеріальне забезпечення пропонують, - у матеріалі.
Подарувати дитині шанс потрапити в сім'ю, а не дитячий будинок може кожен. Тернополянам пропонують взяти патронат над неповнолітніми. Що це таке та які гарантії від держави, розбиралася "RIA плюс".
- Це круто, ми цю форму виховання апробували на собі. Діти дуже щасливі, що не йдуть у дитбудинок, де не можуть отримати ні постійної уваги до себе, ні любові, ні сімейної моделі поведінки, - розповідає патронатна вихователька Наталія Дудко.
Запровадження патронату – практика, яка поширена в інших містах України та за кордоном, але зовсім не знайома тернополянам. Патронат над дитиною - це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин. Патронатні вихователі отримують зарплату, але вони і повинні відповідати ряду вимог.
Відео дня
Брали в родину понад 40 дітей
У Тернополі ще немає жодної патронатної сім'ї. Ми знайшли першу патронатну родину в Україні, яка поділилася своїм досвідом. Наталія та Євген Дудки з міста Бровари понад 10 років беруть до себе в сім'ю на тимчасове виховання діток, яких вилучають із родин, чи тих, які опинилися у складних життєвих обставинах. Як вони почали цей шлях та чи складно стати патронатним вихователем, своїм досвідом подружжя поділилося і з тернополянами.
- Ми з чоловіком довго займалися волонтерською діяльністю, допомагали діткам, від яких відмовилися батьки. Вони перебували в лікувальних закладах, поки їх переводили у дитячі будинки. Згодом працівники соцслужб, із якими ми співпрацювали, запропонували тимчасово взяти дитину у свою сім'ю. Власне, на нас і апробували всі законодавчі вимоги стосовно патронату, - говорить пані Наталія.
Першому малюкові, якого взяли в родину, було дев’ять місяців. Згодом його усиновили. Найменшому малючкові, за яким тимчасово доглядали, коли взяли, було лишень три дні від народження. Найстаршому – 14 років. Загалом же Наталія та Євген Дудки стали патронатними батьками для понад 40 дітей.
«Діти мають іти…»
- Хтось повертається у свої сім’ї, для когось соціальні служби шукають прийомну родину чи дають на усиновлення. Ми одразу пояснюємо, що ми не тато і мама. Ви просто у нас в гостях, поки вирішують певні питання, і зовсім скоро підете у свою родину, - продовжує пані Наталія. – Розлучатися завжди шкода, але це нормально, коли діти йдуть… Ми щасливі, коли знаємо, що в них буде своя сім’я.
Зазвичай дітки живуть у родині кілька місяців. Найдовше – то півтора року. Поки тривають процеси підготовки документів чи судові засідання, наприклад. Дехто з діток йде, а потім знову повертається, бо вдома нічого у кращу сторону не змінилося.
- Усі діти, які приходять до нас, пережили якусь травму. У патронатній сім’ї вони мають побачити нормальну модель поведінки в колі родини, щоб сприймати цей свій інакше, щоб бачити, що є любов, нормальне взаєморозуміння, підтримка та допомога.
Усиновили хлопчика. Йому 9
Пані Наталія запевняє, що від них лише один хлопчик потрапив у спеціалізований заклад виховання, і то через те, що має серйозні проблеми зі здоров’ям.
- Діти повинні бути в сім’ях, а не в дитячих будинках. Там вони звикають, що за них все роблять. Соціум їх ламає, тому вони починають жити так, як їхні батьки, нерідко потрапляють в асоціальні компанії тощо, - переконана співрозмовниця.
Із патронатними дітками не завжди просто, зізнається жінка. Адже кожен із них – це особливий мікрокосмос зі своїм характером, звичками, страхами. І до кожного потрібно знайти підхід.
Забезпечення не завжди вистачає
Останнім часом держава збільшила розмір виплат на одну дитину. Це п’ять прожиткових мінімумів. А раніше був взагалі мізер, два прожиткові мінімуми, чи й того менше.
- До нас приходили дітки, голі й босі. Немовлят давали у одному підгузку і в маєчці на виріс. Звісно, ми купуємо все необхідне. Бо ці діти – тимчасово наші, ми повинні забезпечити їм гідне життя. Направду, гроші, які виділяє держава, - це лише якась частинка з того, що реально потрібно малюкові. На жаль, діти, які живуть у патронатній родині, не користуються пільгами ні в школах, ні садках, ні в лікуванні. Ми з чоловіком раніше мали невеличкий бізнес, але від нього домовилося відмовитися, заощадження використовуємо і на потреби діток, які до нас приходять, - говорить Наталія Дудко.
У родині є двоє власних дітей, вони вже дорослі – доньці – 33, а синові – 25. Подружжя також усиновило хлопчика. Йому 9.
«Діти вдячні, і це не фальш»
На питання, що спонукало пані Наталію та її чоловіка стати патронатними вихователями, вона відповідає рішуче: « Ми з чоловіком хочемо, щоб діти жили сім’ї. Навіть, якщо вони в нас тимчасово, ми стараємось подарувати їм тепло та затишок, допомогти пережити кризовий період у їхньому житті, зарядити позитивом та вселити віру, що не все так погано у тому світі. Добро є!»
А як щодо порад? Як наважитися на крок до патронату?
- Тут все просто: якщо ви маєте добре серце та реально хочете допомагати тим діткам – не бійтеся, - говорить вона. – Це буде непросто, але того варте. Можливо, це чиєсь врятоване життя. А що може бути цінніше?
Коментар експерта
Галина Гончаровська, викладач кафедри психології розвитку та консультування педуніверситету:
- Часто з будь-яких причин багато сімей опиняються в складних життєвих обставинах. Заручниками таких обставин стають діти – неповнолітні. Діти, позбавлені права на щасливе, безтурботне дитинство. Але, як це не звучить парадоксально, вони не перестають любити своїх горе-батьків, вони очікують якихось змін у кращу сторону, вони мріють не про дорогий гаджет чи іграшку, а про те що прийде той час, коли у їх сім¢ї запанує спокій, і мама з татом будуть радісними та щасливими. Але дуже довго чуда не стається… Тому, для того щоб уникнути ізоляції таких дітей від батьків, родини та переміщення їх у інтернатні заклади, в Україні (з 2017 року) започатковано патронатну форму сімейного виховання дітей. Звичайно, стати патронатною сім’єю досить виважене та відповідальне рішення, яке вимагає від майбутніх кандидатів уміння надавати необхідну допомогу та підтримку дитині в кризовий період її життя, піклуватися про неї, навчати, інколи елементарним навичкам самообслуговування, а також налагоджувати її спілкування з біологічними батьками, якщо воно порушене. Треба бути готовим 24\7 тримати баланс любові, прийняття, розуміння, віри. Варто також бути готовим до того, що ці діти у вас наче в «гостях» і з часом вони повернуться до своїх батьків, за умови якщо вони подолали кризову ситуацію, спроможні виховувати свою дитину самостійно.
Сьогодні у Тернополі
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Тернополі
