Єдиний син загинув на війні, а батьки-переселенці кажуть, що покинуті напризволяще

Пенсіонери проживають в аварійному будинку на околиці Копичинців. 75-річний чоловік з Донеччини, який із дружиною переїхав до Копичинців запевняє: просив у громади хоча б соціального працівника, аби купити ліки та продукти, але натомість отримує «відписки». «20 хвилин» з’ясували, що відповідають у міськраді та чи справді батьки Героя залишилися сам на сам із бідою.

«Я не знаю, до кого ще звертатися, на вас єдина надія, бо були в міській раді, просили допомоги та виділити нам соціального працівника, у відповідь почули: «Це вам не при радянській владі жити», — Микола Сєров просить розголосу ситуації. — У нас був єдиний син, він загинув на війні восени 2025 року. Зі свого дому на Донеччині ми виїхали, залишили там все, що нажили за 75 років. А зараз тут покинуті напризволяще…» 

Будинок придбав син-військовий

Микола Сєров розповів, що на Тернопільщину у Копичинці переїхали весною 2025 року. Самі з Краматорського району Донецької області. Костянтинівка, станом на початок 2026 року, не є окупованою територією і контролюється Україною. Але перебуває під постійними обстрілами та входить до переліку територій, де ведуться активні бойові дії. ЗСУ наразі утримують позиції. Коли пенсіонери виїжджали, залишили власний будинок для наших військових, аби ті безкоштовно там проживали, розповіла пані Катерина, дружина Миколи Сєрова. 

Дружина розповідає, що її чоловік на Донеччині із 1990 року був одним із організаторів РУХу, Просвіти, самооборони міста Костянтинівки, волонтерив, брав участь в акції Торгівлі на крові, був на майданах Донецька і Києва, коли там лилась кров. Відвідував архіви і на основі знахідок публікував у міській газеті статті, де розвінчував комуністичні міфи. 

— У нашому будинку в Костянтинівці мали притулок солдати ЗСУ, — розповіла пані Катерина. — А тепер ми нікому не потрібні. 

Син пенсіонерів В’ячеслав Сєров служив ще у 2015 році в українському війську. Згодом поїхав на роботу за кордон, а коли почалося повномасштабне вторгнення, повернувся і став на захист України у складі 80 бригади. 

Коли придбав будинок у Копичинцях, ще допоміг батькам провести воду та дав лад з опаленням. І повернувся на фронт. Восени 2025 року він загинув під час виконання бойового завдання.

У мороз — тріщини на вікнах

Пан Микола має інвалідність ІІ групи з дитинства, зараз йому 75 років, і чоловік каже, що пересувається на кріслі колісному. Його дружина-однолітка пані Катерина, зважаючи на вік і стан здоров’я, теж не може дати раду в хаті. Пенсіонери запевняють, що потребують допомоги місцевої влади. Просять соціального працівника, аби хоча би продукти придбав чи ліки купив, бо хата на околиці і, і до найближчої аптеки та крамниці понад три кілометри, що для цих пенсіонерів непомірна відстань. Тому пан Микола звернувся до місцевої влади з проханням надати соціального працівника. Ще написав кілька звернень до місцевої ради, аби бодай сухостій у дворі розчистили та вікна допомогли замінити. Натомість, запевняє батько Героя, з міськради отримують стосами відписки. Подружжя надало копії всіх звернень та відповідей на них. 

— На мої прохання про надання соціального працівника з обслуговування на дому та допомозі, що передбачено законодавством, отримав відмову, — каже пан Микола. — Нині ми з дружиною перебуваємо у вкрай занедбаному аварійному будинку, зима, мороз, у нас навіть є тріщини на вікнах. Уявляєте, як ми живемо? Бо фізично не можемо навіть ті вікна заліпити. Дах тече. До крамниць, аптек не добратися. Як нам виживати? 

Пан Микола каже, що просили місцеву владу хоча би бур’яни скосити та сухостій на вулиці вирубати — і знову їх прохання проігнорували. 

Щодо соцпрацівника, який допоможе по господарству, за словами пенсіонерів, їх запевнили, що поставили на чергу. І, можливо, доведеться чекати не менше трьох місяців. А як вижити цей час, запитують пенсіонери. 

Тоді пані Катерина звернулася до фахівця із супроводу ветеранів та розповіла про проблему. 

— Син поклав своє життя за Україну, а ми, його батьки, втратили власний дім через війну, — каже Микола Сєров. — А зараз нас покинули напризволяще. І на межі виживання… 

Анастасія Курніцька, фахівчиня із супроводу ветеранів у Копичинецькій громаді, підтвердила, що пенсіонери зверталися до неї ще до загибелі сина — просили соціального супроводу. Після трагедії вона возила їх до Львова на похорон і домовлялася з місцевими про безкоштовний костел для родини Героя. Також допомогла вирішити питання з дровами, хоча це не входить у її компетенцію. Каже, запитів і претензій від подружжя багато, але чим можуть — допомагають.

Керівник КУТОР «Ветеранський простір» Дмитро Харчук  підтвердив, що знає цю родину. Тут допомагали їм підготувати звернення до місцевої влади. У відповідь пенсіонерам повідомили, що питання соціального працівника розглянуть на найближчій комісії. За його словами, подружжя найбільше цікавлять виплати, ремонт і інші витрати — це вже компетенція міського голови та органів самоврядування. Далі має виїхати комісія, скласти акт, після чого документи подають голові громади, а рішення ухвалюють на сесії — про кошти або іншу допомогу на місці.

Що кажуть у міськраді?

Всі питання щодо родини пенсіонерів ми адресували до голови Копичинецької громади Богдана Келічавого. Зокрема, цікавилися, з якими запитами зверталися до місцевої влади пенсіонери, чим їм вже допомогли і чим та за яких умов допоможуть батькам загиблого Героя. Посадовець запевнив, що він повертається із відрядження, але переадресував наші запитання заступнику. Наступного дня на сторінці Копичинецької міськради у Фейсбук опублікували коментар. 

Там повідомили, що станом на 3 лютого в громаді знайшли прихисток подружжя Сєрових, що є внутрішньо переміщеними особами з Магдалинівської громади Дніпропетровської області, куди вони після повномасштабного вторгнення прибули як внутрішньо переміщенні особи з Донеччини. 

«Відділом соціального захисту населення Копичинецької міської ради прийнято та подано всі необхідні документи на ті види державної допомоги, які пану Сєрову належить отримувати відповідно до законодавства, зокрема:

•⁠  ⁠допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам;
•⁠  ⁠допомогу по інвалідності;
•⁠  субсидію на відшкодування житлово-комунальних послуг.

Також у відповідь на звернення пану Сєрову було надано дрова для опалення, а до різдвяних свят він був включений до списків отримувачів продуктових наборів та отримав відповідну допомогу, при цьому назвавши двох працівниць міської ради «матрьонами» одна з яких, донька місцевого загиблого Героя. Ми розділяємо біль втрати сина, однак просимо з повагою ставитись також до місцевих Героїв та їх родичів», — написали у міськраді.

Що стосується виплат на поховання та встановлення пам’ятника загиблому синові, у міськраді запевнили, що немає правових підстав для їх здійснення. Оскільки поховання сина відбулося на території іншої області, у м. Львів, що суперечить положенням місцевої та обласної програм, у межах яких громада може надавати таку підтримку. 

— Дана виплата реалізовується безпосередньо у громаді поховання, — повідомили у Копичинецькій міськраді. — Фахівці із супроводу ветеранів здійснювали довіз до міста Львова для участі у похованні сина та до Львівської міської ради, яка самостійно займалась похованням та бере на себе подальший супровід та встановлення памʼятника.

Питання щодо забезпечення подружжя Сєрових пральною машинкою також розглядали. Представники міської ради запевняють, що пропонували можливість придбання вживаної побутової техніки, однак заявник наполягав на новій моделі вартістю близько 20 тисяч гривень, що, за словами посадовців, не виглядає як закриття базових потреб особи. 

— Крім того, пан Сєров звертався з проханням надати безкоштовні послуги перукаря та стоматолога, — зазначили у міськраді у відповідь на запитання журналістів. — Повідомляємо, що в громаді відсутні програми надання таких послуг з викликом додому, про що громадянину Сєрову надали відповідне роз’яснення. Щодо соціального супроводу інформуємо, що соціальні працівники скеровувалися до подружжя Сєрових, однак фактично не були допущені до надання послуг. 

Зокрема там зафіксували відмову у прийомі соціальних працівників з мотивів відсутності «спеціальної форми одягу», яка не передбачена нормативними актами. Про спецформу, яку нібито вимагав пенсіонер, журналістам також повідомляла фахівчина із супроводу ветеранів.  

— Соціальні працівники Копичинецької громади – це люди, що допомагають у скрутних життєвих обставинах, а не раби, до яких можна ставитись зверхньо, зневажливо та обзивати, — зазначили у коментарі в Копичинецькій міськраді. — Ці люди щоденно допомагають вести побут сотням мешканців громади і проблем ні з ким, окрім пана Сєрова, не виникало. Наголошуємо, що соціальні працівники не є обслуговуючим персоналом і не можуть виконувати вимоги, що виходять за межі їхніх посадових інструкцій та законодавчо визначених повноважень. 

У міськраді зазначили, що пенсіонер й надалі загострює відносини з місцевими жителями, включаючи родичів загиблих Героїв, що збираються на спільні заходи в Клубі активного довголіття Копичинецької громади. 

— Пан Сєров регулярно відвідує адміністративні будівлі Копичинецької громади самостійно та без сторонньої допомоги, — повідомили у міськраді. — Справжні мотиви поведінки чи цілі які переслідує пан Сєров невідомі, однак, міська рада і надалі відкрита до співпраці та готова надавати допомогу в межах чинного законодавства, програм і реальних можливостей громади. Також, зазначаємо, що у подружжя Сєрових є донька, 1974 р.н., що проживає на території російської федерації, тому відповідно до чинного законодавства пан Сєров Микола Опанасович і його дружина не являються одинокими.

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.