«Мамо, це стукіт татового серця»: у Тернополі посмертно нагородили військових

• Аби отримати державні відзнаки за загиблих захисників, на нагородження прийшли батьки, брати та сестри, жінки та діти. Люди у залі підтримували один одного та не стримували сліз. Дехто обіймав портрет сина, чоловіка, батька… 
• Журналісти «20 хвилин» долучилися до нагородження. 

Рідні загиблих захисників прийшли на захід у чорних хустках та з портретами чоловіків, які загинули у російсько-українській війні за нашу незалежність, волю та майбутнє.

Традиційно захід розпочали з виконання Державного Гімну України та вшанування пам’яті хвилиною мовчання. Дорослі, діти прикладали руки до серця та не стримували сліз. 

– Ми дякуємо вам за те, що виховали справжніх патріотів. Попри велику любов та бажання бути довгі роки разом, ви пустили найрідніших людей на виконання надважливої роботи. Знайте та пам’ятайте, що ви також мужні, як і ваші безсмертні Герої. Вони душу і тіло поклали за нашу свободу. Всі маємо пам’ятати, що ми з вами козацького роду, – промовив ведучий заходу. 

31 захисника Тернопільщини нагородили (посмертно) такими відзнаками: орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно), орденом «За мужність» II та III ступенів (посмертно), медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно), відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно), орденом «Полеглого воїна» (посмертно). 

Відзнаки рідним загиблих вручив голова Тернопільської ОВА В’ячеслав Негода. Він звернувся до присутніх у залі людей зі словами подяки за виховання мужніх дітей. Також зазначив, що не лише батьки, а й вся Україна щодня втрачає відважних, сміливих синів і доньок у великій російсько-українській війні. Загибель кожного захисника – великий спільний біль всієї України. 

Материнське серце відчуло загибель

Зі сльозами на очах у першому ряду залу сидить Наталія Фенюк. У руках вона тримає світлину свого старшого сина Андрія Вареника. У березні 2024 року хлопець загинув під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку. 

– На момент повномасштабного вторгнення син перебував на заробітках у Києві, там разом з колегами будували, тинькували. Він бачив ті страшні обстріли столиці, сиділи у метро. Коли повернувся до Тернополя, то сказав, що треба йти на захист України. Він постійно повторював: «Росіяни приносять пекло. Якщо вони дійдуть до Тернопільщини, то не залишиться жодної живої душі. Я мушу йти, щоб вас захистити.» Він підписав контракт, пройшов навчання у Великій Британії й разом з побратимами виконували завдання на «нулі», – розповідає пані Наталія.

Мати бійця з Кременця наголошує, одразу відчула, що син загинув і просила Господа Бога забрати її до Андрійка. У 25-річного захисника залишилася мама, тато та брат. 

– 20 лютого йому виповнилося 25 років, а вже 26 березня він загинув. Материнське серце все відчуває, навіть, коли діти далеко від тебе. Це такий страшний біль, я не хотіла вірити в це. Пам’ятаю, що Андрій просив його по-людськи поховати, не залишати на полі бою. Нам це вдалося, хоча забрати його тіло з Донеччини було майже нереально, – каже Наталія Фенюк.

Незабаром мав одружитися 

Олена Сабірова – переселенка із Запорізької області. Разом з чоловіком прийшли на захід, аби отримати нагороду за рідного сина Марата Сабірова. Він проходив службу на посаді старшого офіцера першої бойової групи третьої групи спеціального призначення (штурмової) 4-го окремого штурмового загону спеціального призначення «Омега» військової частини 3073 Національної гвардії України.

– Наш син горів військовою справою. Після закінчення школи від одразу подав документи до Київської військової академії, за розподілом потрапив до Тернополя і тут ніс службу. У 2022 році став на захист України. Ми з тимчасово окупованого Енергодара також переїхали до Тернополя. Готувалися до весілля, бо Марат освідчився коханій і мали зіграти весілля. Але, довелося готуватися до поховання, – розповідає пані Олена. 

Захисник загинув шостого лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. У Марата залишилися батьки та наречена. 

– Після чергового артилерійського обстрілу було влучання міни поблизу бліндажа, де в той час перебувала бойова група із пораненими побратимами його підрозділу, в результаті якого бліндаж частково завалило. Марат вирушив на допомогу товаришам і допоміг їм вибратись із заваленого бліндажа. Надавши допомогу, повертався на свою позицію для відбиття штурму ворога. Але росіяни помітили рух і відкрили вогонь. Під час артилерійського обстрілу майор Марат Сабіров отримав поранення несумісне з життям, – каже пані Олена. 

Завершили нагородження полеглих бійців виконанням молитви. Дякуємо всім захисникам за мужність, відвагу! Назавжди пам’ятатимемо тих, хто віддав своє життя за наш спокій, перемогу та майбутнє. 

Читайте також:

«Привіт, кохана, я вдома…» Тернополянин Сергій Бойчук повернувся з російського полону

Першокласник з Чортківщини виготовив 150 окопних свічок для воїнів ЗСУ

Суд відмовив родині у встановленні індивідуального пам'ятника на Пантеоні Героїв

 

 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.