«Ми тут, бо вони досі там»: у Тернополі вийшли на акцію підтримки полонених та зниклих безвісти захисників

На Театральному майдані зібралися десятки людей, аби нагадати суспільству: війна триває, а сотні українських захисників досі перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти. Вони тримають у руках плакати, прапори та не стримують сліз. Розповідають – мріють почути їхній голос, побачити очі та нарешті обійнятися. 

Серед учасників — як дорослі, так і діти. «Ворог свободи – байдужість», «Моя мрія – обійняти сина живого», «Ми тут, бо вони досі там», «Байдужість затягує кайдани» – саме такі написи були на плакатах та прапорах присутніх. 

Не всі учасники погоджуються ділитися історіями про рідних, адже кажуть: серце розривається на шматки лише від подумки, що доводиться там переживати. 

З інсталяціями військовополонених помічаємо жителя Козови Віталія. Хлопець каже, регулярно приходить на акції від осені 2023 року. Також він закликає всіх тернополян не проходити повз, а долучатися, боротися за полонених так, як вони боролися за нашу Батьківщину. 

– Мій товариш ось вже понад три роки перебуває в російському полоні. Він разом з іншими побратимами вийшли з «Азовсталі» і досі його не повернули, хоча обіцяли це зробити впродовж кількох місяців. Також цієї весни під час виконання бойового завдання зник мій родич. Нині у нього статус «безвісти зниклий» і це найгірше, бо ніхто з нас не знає де він, що з ним. Я звертаюсь до всіх людей: приходьте на акції, будьте голосом наших захисників, їх треба визволяти, повертати додому, – говорить пан Віталій.

Тернополянка Вікторія прийшла на акцію, аби нагадати про брата В’ячеслава, який воював у складі 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Чоловік разом з побратимами виконували бойові завдання на Покровському напрямку, звідки не повернувся. 

– Мого брата мобілізували у грудні 2023 року, він пройшов навчання на зв’язківця, а потім його відправили на Покровський напрямок. Наскільки мені відомо, то на передовій він був піхотинцем, адже людей не вистачало. В’ячеслав вийшов на перше завдання і повернувся з пораненням, а підлікувавшись відправили на фронт вдруге, звідки він і досі не повернувся. Майже рік, як наша родина не має жодної звістки від брата, але ми продовжуємо вірити й чекати. Якщо він є серед живих, то йому має бути 30 років, – каже пані Вікторія. 

З прапором, на якому зображене обличчя її чоловіка Ігоря, прийшла тернополянка Христина Мицько. Вона розповіла, що чоловік зник 9 червня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр, у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Вже майже рік родина чекає будь-якої звістки… 

«За націю! За ідею! За Азов» – з таким плакатом на акцію прийшла жителька Тернополя Ксенія. Дівчина каже: говорити за полонених та безвісти зниклих – наш обов’язок, адже маємо всіх повернути додому. 

– Так, у мене нікого немає в полоні, але є багато друзів та рідних, які захищають Україну. Тому пройти повз цієї акції не можу. Беру подругу, плакати і щотижня приходимо сюди, щоб підтримати рідних військовополонених та безвісти зниклих захисників. Ми боремося за них, ми не забули, – говорить пані Ксенія. 

Жодної акції не пропускає і переселенка з Маріуполя Марина Сорока. Вона тримає у руках Державний Прапор України із зображенням свого чоловіка Михайла. Минув третій рік, як він перебуває у полоні. Лише зі слів звільнених військових жінка знає, що чоловік живий, що тримається. Вона наголошує, що стоятиме до останнього, адже пана Михайла вдома чекає ще син Марк та мама. 

Більше читайте тут: Президенте, врятуйте тата з полону! 10-річний Марк з Маріуполя просить допомоги у Володимира Зеленського

Підтримати акцію прийшов і нацгвардієць Віктор Сітніков, якого звільнили з російського полону влітку 2024 року. Він разом із сестрою Наталією Щербиною тримали у руках плакати з написами «У полоні немає голосу – я там був 771 день», а також «Не мовчи! Полон вбиває».

Більше читайте тут: Багатодітна родина у Тернополі дочекалась брата з полону

Нагадаємо, такі акції підтримки регулярно відбуваються не лише в Тернополі, а й в інших містах України — Львові, Хмельницькому, Вінниці, Києві, Запоріжжі. Рідні військовополонених об’єднуються в автопробіги, організовують масові ходи, беруть участь у різних заходах, тримаючи в руках плакати-нагадування.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.