Багатодітна родина у Тернополі дочекалась брата з полону

• «Я вдома! Я нарешті вдома» — такі слова після 25 місяців полону вигукував нацгвардієць Віктор Сітніков.
• До росіян тоді ще 24-річний хлопець потрапив під час почесного полону із заводу «Азовсталь». Рідні не можуть стримати сліз та хочуть якнайшвидше обійняти свого захисника.

Про Віктора Сітнікова журналісти «20 хвилин» дізналися під час мирної акції за звільнення військовополонених. Саме туди з прапором, на якому зображене обличчя захисника та напис: «Поверніть нам брата, поверніть матері сина», щотижня приходила його сестра Наталія Щербина.

Жінка розповіла, що Віктор Сітніков – найменший син у багатодітній родині. Його з полону чекали четверо братів, шестеро сестер, мати та 22 племінники. А родом всі вони з правобережної Херсонщини. Там проживали до квітня 2022 року і якби не страшна війна та постійні обшуки окупантів, то ніколи і не думали про переїзд на Тернопільщину.

Востаннє захисник перебував вдома у середині 2021 року, коли приїздив у відпустку. А зараз його рідне селище – суцільні руїни, куди чи не щодня прилітають ворожі ракети. Проте родина переконана, вдасться все відновити і після Перемоги жити вдома.

Сім років присвятив службі

Серед військових Віктор Сітніков з 2017 року. Спочатку строкова служба, а потім підписав контракт, аби звільнити Донеччину та Крим від російських загарбників. Хлопець постійно прагнув навчатися, тож вступив до Академії Національної Гвардії України. Проте більшу частину часу перебував на Донеччині, де і зустрів повномасштабне вторгнення.

— Брат був у місті Волноваха, але готувався до ротації та мав приїхати додому у відпустку. Ми його вже чекали, щоб побачити, щоб обійняти. Бо востаннє бачили всередині 2021 року. Звичайно, що скучили. Але так і не склалося, бо о 04.00 24 лютого 2022 року росіяни почали повномасштабне вторгнення, а наші хлопці стали на оборону України, — розповідає сестра Наталія Щербина.

Далі бригада Віктора Сітнікова відправилася на захист Маріуполя, а там вже перші серйозні поранення та перебування на заводі «Азовсталь», звідки вони здалися у почесний полон.

— Востаннє я чула голос брата наприкінці березня 2022 року, а потім зник зв’язок. Вже у травні військова частина повідомила нам, що захисники виходять з «Азовсталі», відбувається почесний полон. Влада обіцяла нам повернути рідних через три-чотири місяці, а, як бачимо, декого не звільнили і досі. Це невимовний біль, коли знаєш, що твоя рідна людина під тиском росіян, що не можеш обійняти, побачити, — каже пані Наталія.

А далі родина з Херсонщини була змушена піщинками збирати інформацію про найменшого. Переглядали ворожі пабліки, спілкувалися з полоненими, яких звільнили раніше, шукали будь-які фото та відео.

— Нам вдалося дізнатися, що після «Азовсталі» Вітю перевозили по території Донеччини, був він і в Оленівці. Вивезли на Луганщину перед тим, як влаштували в Оленівці теракт. Тобто він дивом залишився живим. І тільки через чотири місяці Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що мій брат в полоні, — обурюється жінка.

«Мамо, нарешті в Україні»

Про те, що 25 червня має відбутися обмін військовополоненими 90 на 90, Наталія Щербина знала ще зранку. Зі слів жінки, рідні військовополонених мають доступ до спецсайтів, якщо там показує український прапорець, отже відбувається обмін.

— Вже ввечері Координаційний штаб надіслав повідомлення про те, що брата звільнили з полону. Ми так раділи, ці сльози щастя, що вдалося вирвати його від російських загарбників. Потім побачили свого рідненького на світлинах в інтернеті. Ми одразу впізнали ці рідні очі, усмішку. І вже о 01.00 26 червня Віктор подзвонив до нас і сказав, що він нарешті вдома, — розповіла сестра захисника.

Наразі Віктор перебуває під наглядом українських медиків, разом з побратимами проходять обстеження, а також відновлюють всі документи.

—  Знаю, що Вітя має проблеми з коліном і можливо знадобиться операція або обійдеться лише реабілітацією. Також він здав всі аналізи і чекаємо на результати. Найголовніше, що вони вже вдома, а тут ми їм допоможемо, — каже пані Наталія.

Матуся Віктора Сітнікова не витримала і поїхала до сина, аби нарешті обійняти, поцілувати та бути поруч зі своєю дитиною, яку не бачила три роки.

Попри те, що рідний брат вже вдома, Наталія Щербина і далі продовжує ходити на мітинги та акції. Жінка переконує,  маємо повернути додому всіх і тільки тоді зможемо видихнути.

Читайте також:

З російського полону додому повернулися двоє жителів Тернопільщини

Повернувся майже через два роки з російського полону: у Тернополі діти чекають батька

«Молилися, аби повернувся живим»: на Тернопільщині діти дочекалися тата з російського полону

З російського полону повернули військового медика з Чортківщини

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.