“Міщанське братство” – як тернополяни самотужки дозвілля влаштовували

Цей двоповерховий будинок - пам’ятку архітектури місцевого значення, збудували на місці військових казарм у 1903 р.
Усе робили без примусу
Тернопільські городяни почали об’єднуватися набагато раніше - ще у другій половині ХІХ ст. культурним осередком у місті став чоловічий міщанський хор. При ньому згодом виник драматичний гурток, а потім з’явилося повноцінне братство. Активісти почали думати про будинок для нього. Показово, що до такої затратної справи їх ніхто не змушував, а ініціатива аж ніяк не виходила від чиновників-австрійців чи багатіїв-поляків. Гроші збирали цілою громадою.
“Міщани-майстри взяли на себе відповідні роботи. Багатші міщани стали обдавровувати Товариство датками в натурі. Так, Онуфрій Брикович жертвував на будову стіс каміння, Караїсь Осип, Вацик Гриць, Чубатий Гриць, Кордуба Іван жертвували дуби на будову, міщанин Павло Демчук подарував на будову потрібну кількість цвяхів, Микола Костів пожертвував окуття до дверей і вікон...”, читаємо у книзі “Товариство “Міщанське братство. З нагоди 40-ліття його існування 1891-1931”, яку видали у нашому місті в 1931 р. і яку можна переглянути у бібліотеці облархіву.
Завершення будови тернополяни відсвяткували бенкетом, який, знову ж таки не за примусом влади, а з власної охоти, забезпечили знані тоді м’ясники Партеній Яримович та Лука Островський.
Читали газети гуртом
“Міщанське братство”, як і сучасна філармонія, мало сцену, на якій до 1939 р. - до радянських погромів у Галичині - встигли виступити композитор Микола Чайківський, Іван Франко та Богдан Лепкий. Актор і режисер Лесь Курбас організовував у будинку на вул. Князя Острозького “Тернопільські театральні вечори”. Також тут грала ролі акторка Марія Заньковецька, співала Соломія Крушельницька. Товариство протягом довгих років очолював парох отець Володимир Громницький, який приймав присягу тернопільських службовців на вірність ЗУНР.

Святкували в “Міщанському братстві” і шевченківські дні. Цікаво, що реферат про Тараса Шевченка у свій час у братстві читав навіть майбутній патріарх Йосиф Сліпий, коли ще був гімназистом.
Окремо міщани зайнялися створенням громадської бібліотеки, книги для якої старанно підбирали. Громада виписувала газети і журнали, які можна було прочитати у тій же бібліотеці, і статті, в яких обговорювали цілими гуртами.
- Збиралася у “Міщанському братстві” молодь. Це були чайні вечори, на які ходили мої мама і тато, - розповідає краєзнавець Любомира Бойцун. - Але молодь тоді розважалася під наглядом старших.
До слова, батьки пані Бойцун, як і їхні ровесники, ходили у вже відновлені приміщення, адже будівлю пошкодили під час Першої світової, а російські військовики взагалі облаштували у 1915 р. у просторих залах казарми. Загалом товариство діяло до приходу “совітів”. Усі, хто мав охоту, могли пройти там курси домашніх господинь, позайматися спортом, переглянути фільми у кінозалі. У 1950-му будинок відновили, а з початку 1960-го у ньому працює обласна філармонія.
- Товариство задавало тон спілкуванню українців, причому різних верств. Люди самі собі організовували дозвілля, - розповідає Любомира Бойцун. - Але слід пам’ятати, що змінюються часи і змінюємося ми самі. Теперішні засоби спілкування як єднають, так і роз’єднують людей. Адже тепер для спілкування не обов’язково збиратися в одному місці.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google