Люди кажуть, що змушені шукати роботу в інших країнах, адже за українські зарплати прожити важко. 

“Там заробіток нормальний”

Залізничний вокзал. Пʼятниця, 28 квітня. На пероні щоденний поїзд  Івано-Франківськ-Москва, який відправляється в 11.18. Біля поїзда чимало проводжаючих. Серед них тернополянка пані Юлія (прізвище жінка відмовилась називати - прим. ред.) з 6-річною донькою проводжає чоловіка на заробітки. Уже не вперше. 

- Чому поїхав? Так обставини склались, що потрібно було їхати, - розповідає жінка, щоправда не дуже охоче. - Спершу ми збирались їхати обоє, але доньку лишати на батьків не хотіли. Тому вирішили, що поїде чоловік. 









У Європі, як каже пані Юлія, у сімʼї не було звʼязків, щоб поїхати на роботу. А в Москві допомогли рідні. Туди її чоловік їздить уже три роки, періодично приїжджає додому. 

- Тут була робота, але зарплата мізерна, - додає жінка. - А там, як би не було, але заробіток нормальний. 

Як розповіли провідники, 28 квітня з перону тернопільського залізничного вокзалу у поїзд сіло 20% пасажирів. Це приблизно 150 людей. 

“Їду, бо треба”

Автовокзал. Понеділок, 1 травня. Між усіма автобусами відразу помітно “Неоплан”, який щоденно в 17.30 відправляється до Варшави. Деякі пасажири уже в автобусі. Біля нього ще близько 30 людей. Хтось з них їде, хтось проводжає рідних чи друзів. Галину Лазар з Гусятинщини на роботу проводжають діти. На заробітки у Польщу жінка їздить уже два роки.











- Я 30 років пропрацювала медиком, потім десь років 5 була на роботі в Санкт-Петербурзі, - розповідає пані Галина. - Потім вирішили не їздити більше в Росію на роботу. Мала карту поляка і поїхала в Польщу. Працюю там доглядальницею. Вдома можна знайти роботу, але там умови і заробітна плата кращі.

Син пані Галини Антон теж планує знайти роботу у Польщі. Вдома хлопець пробував відкрити власний бізнес у сфері ІТ. Але, каже, що дуже складно, потрібні великі інвестиції.

- Я поки поїду до мами в гості на два місяці, - каже Антон. - Щоб там знайти роботу у сфері ІТ, то потрібно мати їхню освіту. А в мене диплом український, тому шукаю будь-яку роботу.

Донька пані Галини Вероніка теж їздить на заробітки. Але не в Польщу, а в Дубаї. Дівчина там працює художником. Як каже сімʼя, більшість їхніх знайомих на заробітках за кордоном. 

- Я вже кажу дітям, що от приїхала б вже додому, квіточки садила б в такі роки, - каже пані Галина. - Але після 50-ти років я вже якось живу одним днем. Не планую чогось, а що буде, що Бог дасть. І от треба їхати, то їду.