Над однією лялькою для дитячої вистави у Тернополі працюють близько десятка фахівців. Коли вистави списують із репертуару, всі ляльки відпочивають на величезному складі
Бутафори, декоратори, художники, конструктори працюють над тим, аби лялька з’явилася на сцені перед маленьким глядачем. Загалом лялька – колективна робота, яка є результатом старань близько десятка фахівців.
Про виготовлення сценічних ляльок в обласному театрі актора і ляльки говоримо з художником-постановником Оксаною Федун та художником-конструктором ігрових ляльок Андрієм Абрамиком. Пані Оксана працює у ляльковому театрі 15 років, а пан Андрій – 28! Над скількома ляльками вони працювали – не перелічити. Їх сотні, а то й тисячі. Кожна – зі своєю історією.
– Режисер вибирає п’єсу, уявляє, яких персонажів він там хоче бачити. Я малюю одні ескізи, другі, на кожного героя – по два-три варіанти, щоб режисер вибрав, що підходить найкраще, – розповідає Оксана Федун. – Після цього ми робимо презентацію вистави, збираємо художню раду і все затверджуємо. Потім зображення ляльок втілюють у життя. У нас є цехи, де працюють бутафори, декоратори, художники, шевці. Наприклад, голову ляльки спершу треба ліпити з глини, потім її заливають гіпсом, далі виготовляють у техніці пап’є-маше. А вже коли голова готова, конструктор вставляє очка, які мають кліпати, ротик, який має відкриватися, вушка, які мають рухатися, руки, ноги – все це його робота.
Для однієї вистави зазвичай потрібно 16-19 ляльок. Процес їх виготовлення займає близько чотирьох місяців, а до того ще потрібно зробити ескізи.
– Загалом лялька - це колективна робота. Тут зібралися люди, які люблять свою роботу. Ми слухаємо одне одного, креативимо, – каже Андрій Абрамик. – У нас висока техніка виготовлення ляльок, і ми можемо сміливо позмагатися з театрами з інших міст.
Андрій Абрамик розповідає історію про те, як він потрапив працювати у ляльковий театр. Каже, що до цього з ляльками не працював, а привело його у ляльковий театр захоплення – спортивне автомоделювання, яким цікавиться ще з дитинства.
Читайте також: «Запрошують працювати за кордон, але мені цікаво тут», каже тернопільський конструктор
– Із п'ятого класу я займався у гуртку автомоделювання на Станції юних техніків, – розповідає Андрій Абрамик. – Коли у 1988 році повернувся з армії, то в перший же день прийшов на станцію до своїх друзів. І ось туди прибігає режисер лялькового театру з проханням: «Поможіть, бо в нас завал, від нас пішов конструктор». А мої друзі рекомендують мене. Режисер показує мені ляльку і запитує, чи я зможу таке зробити. Наступного ранку я приніс йому ляльку, але цікавіше зроблену. Його лялька, яку він вважав еталоном, була набагато гірша. Її він одразу кинув у шухляду. Тож я пройшов випробування й отримав роботу.
Пан Андрій каже, що вже і не пам’ятає усіх героїв, над якими працював. Найулюбленіша лялька для нього та, робота над якою є найскладнішою. А роботи багато, адже ляльки мають показувати емоції – дивуватися, сміятися, плакати, а також рухатися, ходити, поправляти окуляри.
Ляльки, які вже відіграли своє, зберігають на складах театру актора і ляльки. Тут є Айболить, Бармалей, бременські музиканти, Царівна Жаба, Курочка Ряба, веселі ведмежата, гусеня, навіть Вєрка Сердючка та Іво Бобул. Великі, маленькі, ростові, – усі вони відпочивають на своїх поличках. Відвідують казкових персонажів хіба що діти, яких час від часу приводять сюди на екскурсії.
- Я помітив, двилячись на своїх внуків та племінників, то вони більше люблять вистави суто з ляльками. Бо є вистави, де задіяні й актори. А дітки хочуть мультика, – каже чоловік.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 13 від 27 березня 2024
Читати номер