«Нас чують у світі»: інтерв’ю Наталії Бурлаку з Оксаною Бровко про відзнаку, яка стала голосом для українських медіа

• Оксана Бровко, директорка Асоціації незалежних регіональних видавців України, отримала престижну нагороду від іспанського видання 20 minutos — із рук короля Філіпа VI.
• Повернувшись із Мадрида, вона привезла не лише відзнаку, а й ідеї та домовленості, що відкривають нову сторінку міжнародної співпраці для регіональних медіа.
• В інтерв’ю редакторці «20 хвилин. Тернопіль» Наталії Бурлаку — про розмову з королем, силу української журналістики й проєкти, які стали продовженням цієї події.

Інтерв'ю з Оксаною Бровко про цінність цієї відзнаки, про те, як вона готувалася до візиту в Іспанію, про спілкування з королем, а також про нові проєкти та дипломатичні ініціативи, які стали продовженням цієї події публікує Асоціація Незалежні Регіональні Видавці України.

Вітаю, Оксано, з отриманням почесної відзнаки для Вас та очолюваної Вами Асоціації. Розкажіть про саму премію: як організатори звернулися до Вас і коли запросили на церемонію до Іспанії?

— Дякую. Це справді цінна нагорода не лише для мене та нашої команди, бо дає можливість говорити про проблеми всіх українських медійників, що працюють в регіонах. Таке визнання — свідчення нашої спільної боротьби за найпростіші, але найцінніші речі: право на правду, на життя, на свободу й гідність, на те, щоб залишатися українцями.

Ми, команда Асоціації «Незалежні регіональні видавці України», вважаємо своєю місією зберегти незалежну регіональну журналістику, яка є кровоносною системою нашої країни. Ми віримо в наших професійних медійників і в силу партнерств, які допомагають нам вистояти.

Рік тому відбулося наше знайомство з чудовою людиною, колегою — президентом медіагрупи Henneo Fernando de Yarza López-Madrazo. Він разом із генеральним директором WAN-IFRA Vincent Peyrègne приїхали на моє запрошення в Україну, щоб ближче познайомитися з нашими журналістами. Ми провели кілька чудових днів у колі редакторів і журналістів із регіональних, в тому числі прифронтових медіа, поділилися досвідом, розповіли, у яких умовах працюємо. Це знайомство переросло у професійну дружбу й залишило помітний слід у житті Фернандо.

І ось нещодавно, кілька тижнів тому, я отримала від нього повідомлення про те, що цього року вони відзначають 25-річчя свого медіа — 20minutos. Кілька років тому компанія започаткувала нагороди, щоб вшановувати людей і організації, які роблять вагомий внесок у розвиток суспільства, культури, інновацій і свободи слова. Фернандо запитав, чи не буду я проти прийняти цю відзнаку — за нашу роботу з підтримки українських регіональних медіа під час війни.

Для них тема свободи слова та розвитку незалежної журналістики — справді принципова. Звісно, я з вдячністю прийняла запрошення, і вже за кілька тижнів відбулася подорож до Мадрида, де я взяла участь у церемонії нагородження та мала нагоду відвідати редакцію 20minutos.

Хочеться наголосити, що відзнаку вручив сам король Іспанії Філіп VI, що трапляється нечасто. Про участь Його Величності Ви знали заздалегідь?

— Так, справді це була особлива подія, і я дуже щаслива, що Його Величність зробив такий дипломатичний крок та особисто завітав на церемонію, аби вручити мені нагороду. Про те, що на зустріч буде король, я дізналася заздалегідь, адже подія вимагала дотримання офіційного протоколу. Організатори попередньо, звісно, обговорили всі деталі — планування зустрічі, доступ, безпекові аспекти, адже участь в події брав король Іспанії. Правила були досить чіткі та дипломатично врегульовані.

Ви вже багато разів представляли українські медіа за кордоном. Чи вимагала ця поїздка якоїсь особливої підготовки чи внутрішнього налаштування?

— Так, це точно відрізнялося від усього попереднього досвіду. Два роки тому ми бачилися з Його Величністю під час Всесвітнього медійного конгресу в Сарагосі. Тоді ми разом із групою медійників з України мали нагоду потиснути руку і поділитися, як ми працюємо в Україні. Цього разу наша зустріч була значно глибшою та надзвичайно важливою.

Було багато практичних деталей, на які потрібно звертати увагу. Наприклад, офіційні протокольні поради: як знайомитися, як потискати руку, чи робити реверанс у сучасному світі королю. Довелося все перевіряти — адже важливо розуміти, як дипломатично й з повагою поводитися під час особистої зустрічі.

Цікавим був момент спільного «сімейного фото» — за протоколом це подія, коли обмежене коло гостей має змогу зробити фотографію разом із Його Величністю. Протокол чітко розставляє всіх у визначеному порядку — навіть із позначеними картками місцями на килимі.

Окремим викликом була підготовка промови. Виступала дуже обмежена кількість людей: Його Величність Король, президент медіагрупи Henneo, головний редактор 20minutos і я — як отримувачка головної нагороди. Чернетка моєї промови тривала 3 хвилини 15 секунд, але за протоколом мала бути рівно 3. Скоротити її виявилося непросто — редактори мене зрозуміють. Та все ж на сцені Teatro Real мені вдалося сказати найважливіше: про виклики, з якими стикаються українські журналісти, і про силу, яка допомагає нам продовжувати боротьбу. 

Чи вдалося поспілкуватися з Королем після церемонії — про Україну та наші медіа?

— Так, і це була важлива професійна нагода. Ми говорили про «сафарі на людей», які росіяни влаштовують дронами на Херсонщині та в інших прикордонних регіонах. Я розповіла, як журналісти під антидроновими сітками в бронежилетах доставляють газети читачам в невеликі містечка та села в прифронтових регіонах. Про те, як наші міста, які стали лінією фронту, стираються з мапи, і наскільки важливі регіональні медіа для тих, хто втратив домівку, рідних.

Його Величність дуже уважно слухав, ставив питання, щиро цікавився роботою українських місцевих редакцій. Поділився, що за кілька днів після нашої зустрічі вирушає з офіційним візитом до Китаю, де матиме зустріч із Сі Цзіньпін. Такі розмови впливають на загальний тон дипломатичних контактів на найвищому рівні. Я рада, що мала можливість донести правду про Україну — і впевнена, що вона звучатиме далі.

Розкажіть про інших лавреатів, які того вечора також отримали нагороди.

— Поруч зі мною на сцені були люди, які справді змінюють світ. Manel Del Castillo Rey, керівник лікарні Sant Joan de Déu у Барселоні, отримав нагороду клініці «За соціальну дію». Їхній проєкт Únicas допомагає дітям із рідкісними захворюваннями й підтримує родини, які проходять через важкі випробування. Це не просто медицина — це людяність і турбота, втілені в дії.

Ще одна нагорода дісталася місту Валенсія. Після страшного шторму восени 2024 року громада показала приклад єдності та взаємодопомоги. Пані мер міста María José Catalá отримала відзнаку «Видатне місто року», і її слова про солідарність і відвагу звучали дуже щиро. Того вечора в залі Teatro Real панувало відчуття спільності — попри різні мови й професії нас об’єднували спільні цінності: любов до людей і прагнення робити добро.

А наскільки відчутною була увага іспанських медіа до подій в Україні?

— Дуже помітною. Ще по дорозі до Мадрида я отримувала численні повідомлення від журналістів, які просили про інтерв’ю. Їх цікавила не лише війна, а й український медіаринок, умови роботи регіональних редакцій, історії наших журналістів.

Це був щирий професійний інтерес. Питання, які ставили і досвідчені, і молоді журналісти, були теплі й глибокі. Відчувалося, що вони хочуть більше зрозуміти Україну — і донести цю правду своїм читачам. Вже зараз у провідних іспанських виданнях з’являються публікації про нас — у друкованих газетах, онлайн і на телебаченні. Це підтримує інтерес світу до теми України й нагадує, що боротьба за свободу триває.

Саме так і народжуються партнерства?

— Безумовно. Такі зустрічі будують містки для нових партнерств і підтримки України на міжнародному рівні. Коли у світових медіа звучать історії як про наших журналістів, так і про звичайних українців, це впливає навіть на політичні рішення урядів цих країн.

Знаю, що Ви побували в самій іспанській медіакомпанії 20minutos, яка організувала нагородження. Розкажіть про них.

— Так, я дуже вдячна президенту медіагрупи Henneo Fernando de Yarza López-Madrazo за таку можливість. 20minutos — одне з найвідоміших видань Іспанії, сучасне й динамічне, глибоко вкорінене у своїй спільноті. Воно починалося як безкоштовна газета для широкої авдиторії, а нині це потужна цифрова платформа з мільйонною читацькою базою, активною присутністю в соцмережах і фокусом на суспільно важливих темах.

Мене дуже вразила їхня культура редакційної роботи — командність, технологічна відкритість, увага до авдиторії. Вони точно розуміють, як адаптувати контент до різних форматів — від швидких новин до аналітики — і при цьому зберігати довіру читачів. Згодом на сайті АНРВУ ми детальніше розповімо про їхній досвід і підходи до цифрової журналістики.

Чи після Вашого візиту в Мадрид з’являться нові проєкти? Поділіться планами.

— Так, перші результати вже є. Під час візиту ми домовилися, що іспанські медіа долучаться до нашої Програми екстреної підтримки регіональних медіа, яка розрахована на редакції, які зазнали серйозних наслідків війни — обстрілів, руйнувань, втрати техніки або вимушеної евакуації, і нині працюють у вкрай складних умовах, продовжуючи створювати суспільно важливий контент. Вже невдовзі фінансова допомога на підтримку надійде в Україну, і ми зможемо підтримати ще більше місцевих редакцій, що потерпають від війни.

Що для Вас особисто стало найголовнішим у цій подорожі? Чи відкрився новий ресурс, щоб продовжувати боротьбу?

— Перш за все, це була можливість нагадати світові про важливі речі. Там, в Іспанії, я говорила від імені понад 330 українських медіа, які закрилися через війну. Від імені тих, хто вже не може говорити — убитих, закатованих журналістів. Від імені викрадених цивільних, наших колег, які досі перебувають у російських в’язницях.

Це була нагода нагадати, скільки ще редакцій залишилися на окупованих територіях і не можуть працювати, бо це питання життя і смерті. Ми платимо високу ціну за звичайні людські цінності: за право жити, бути українцями, говорити правду й зберігати свободу слова.

Також це професійна можливість шукати нові джерела підтримки для регіональних медіа. Бо, на жаль, самими словами воювати важко. Без ресурсів на друк, доставку, відрядження, страхування команд неможливо утримати незалежну журналістику. Фінансово слабкі медіа — це завжди зона ризику, вразлива до впливів і тиску. Тому наша місія — допомогти регіональним виданням бути сильними й самостійними.

А про вашу особисту енергію? У чому вона? 

Після таких зустрічей завжди з’являється додаткова енергія. Так, ми всі втомлюємося, але повертаючись додому, відкривається нове дихання й бажання діяти, створювати нові проєкти, підтримувати інших і вірити в перемогу.

Я така ж людина, як і всі: теж втомлююся, буває важко і фізично, і морально. Але подібні моменти — зустріч із королем Felipe VI, спілкування з Fernando de Yarza López-Madrazo та іншими чудовими людьми — заряджають і надихають.

Коли поверталася з Мадрида, через збій у базі даних перестали працювати прикордонні пункти пропуску. Один із працівників аеропорту у Варшаві, запитав: «А далі у вас літак в Україну?» І тоді я вкотре зрозуміла, чому ми повинні говорити — знову й знову. Бо скільки б нам не здавалося, що ми вже ВСЕ сказали, Що казати і КОМУ казати – завжди буде сенс і потреба. 

Потрібно шукати внутрішні стимули, знаходити свою зірку, яка веде вперед, і продовжувати робити свій внесок у спільну справу — щоб вижити, щоб зберегти себе як націю.

Підготувала Наталія Бурлаку, спеціально для АНРВУ

Читайте також: 

Правда чи ні? Які теми в медіа є чутливими: що показувати, а що — ні  

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.