Перший Новий рік Романа Кіф'яка після полону: родина чекає на поповнення

• Його не було вдома майже два роки. Сьогодні Роман Кіф’як зустрічає перший Новий рік після полону — поряд із дружиною і дітьми, зі святковим настроєм і звісткою, що гріє серце: невдовзі у родині з’явиться ще один малюк.
• Роман пережив пекло, вистояв і повернувся. Звільнився із ЗСУ лише через пів року після неволі — а вже за десять днів отримав… повістку від ТЦК. Полон залишив свої шрами, але він зберіг головне: віру в дім, у любов і в те, що після темряви народжується світло.

«У Романа був «стратегічний план»: після повернення він хотів, щоб у родині народився ще один українець. План спрацював: у березні ми чекаємо на сина, — Галина, дружина звільненого з полону тернополянина Романа Кіф’яка сміється. — Для мене це було справжнім сюрпризом, для чоловіка — ні. Він був переконаний, що так і буде. І скоро нас вже буде п’ятеро…»

Понад рік і сім місяців полону 

Різдво і Новий рік цього року сім’я зустрічала вдома. Без гучних компаній — просто хотіли набутися разом, насолодитися тишею і присутністю один одного, бо саме цього їм найбільше бракувало всі ці роки. На Новий рік кликали куми, друзі, знайомі — багато хто ще не бачив Романа після звільнення. Але він категоричний: «Я стільки років був не вдома. Тепер я хочу бути тут, де мої найрідніші…»

Цією історією ми продовжуємо серію публікацій про наших земляків, які у 2025 році повернулися з ворожого полону. Ми розповімо, чим живуть колишні полонені зараз, як змінилося їхнє життя та які бажання вони та їхні рідні загадали в новорічну ніч. 

Історії чесні, щирі і часом непрості — про втрати, зустрічі, нові виклики і маленькі радості, що роблять життя знову повноцінним. Зазначимо, що здебільшого говорили з рідними колишніх бранців кремля. Їм самим ще досі важко… 

Ми вже писали про історію звільнення з ворожої неволі тернополянина Романа Кіф’яка. Він провів у російському полоні рік і сім місяців і повернувся додому лише цього літа. Потрапив у полон під час боїв поблизу Куп’янська і весь цей час не мав можливості бачити рідних. Роман, за словами дружини, пережив справжнє пекло, однак його тримали думки про Галину та дітей.

День звільнення став для них справжнім дивом. Коли Галина почула голос чоловіка після обміну, не могла стримати сліз. Роман пройшов лікування і відновлення, поступово звикає до мирного життя поряд із сім’єю. Діти не відходять від батька і разом із мамою будують нові плани. А вони грандіозні: невдовзі їхня родина поповниться ще одним синочком.

Детальніше читайте:

«Я бачив пекло на землі, але мене тримала ти з дітьми». З полону повернувся Роман Кіф’як

У свята і будні — тільки разом 

Галина Кіф'як згадує, як 28 червня Романа забрали з лікарні у Вінниці — і тоді почалося нове життя, до якого доводиться звикати щодня. Його зустрічали всі: куми, сусіди, рідні. Роман наче і посміхався, але був у легкому шоці — такої зустрічі не очікував. Адаптація теж не завжди проходила гладко. Назовні він спокійний, жартує, допомагає по дому, але повернення до мирного життя — це процес, у якому немає кнопки «перемкнути», каже Галина Кіф’як. А рідні як можуть — підтримують. І просто намагаються бути поруч…

— Ялинка у нас стоїть прикрашена, і вже давно, створюємо собі самі святковий настрій, — зізналася Галина Кіф’як. — Новорічний стіл накривав Роман із дітьми. Чоловік готував своє фірмове м’ясо. Закуски, смаколики — все на ньому. І діти допомагають. Лише мені не долучають до цієї справи. Та я вже на 27 тижні, тому рідні хочуть, щоб я більше відпочивала.

Роман любить готувати, порається на кухні, залучає дітей, а мама жартує, що тепер її роль — керівник процесу і «особистий водій». У жовтні вона отримала посвідчення водія — і тепер возить усіх, куди потрібно.

Галина згадує, як на тижні восьмому-десятому повідомили старшим дітям, що у родині скоро буде маленький. Мама купила шкарпеточки для немовлят, «кіндери», принесла все це додому — так і оголосили новину. Старший син Сашко одразу зрадів. А молодша Злата спершу розгубилась та навіть трохи ревнувала. А тепер живе в очікуванні малюка. Вона прислухається до животика, рахує «копики», вже купувала малюку ліжечко, ковдрочку, речі. У родині тепер постійно звучать її: «А давай ще це купимо. А давай виберемо таке» Так дівчинка готується до появи маленького братика.

...і знову повістка від ТЦК

Та попри усмішки, наслідки полону не відпускають. У Романа гіпертонія, надто високий тиск і скоро він планує лікування у стаціонарі. Роман майже не спить ночами: буває, чотири ночі поспіль не змикає очей, а потім просто «вимикається» на одну ніч. Родина підтримує його як може.

Але добиває і неабияк засмучує ставлення до військових та вчорашніх полонених.

— Роман після полону звільнився із ЗСУ 17 грудня, а 29-го йому приходить приходить рекомендований лист — повістка. У нас був шок, — каже Галина Кіф’як. — Ну як так можна? Ми ж були у ТЦК кілька днів тому. І ВЛК він проходив, і став на облік як звільнений із полону, і стоси документів занесли. Невже не можна за скільки років там лад навести?

Про повернення на фронт Роман не говорить. Каже, що тягне до хлопців, хочеться допомагати, але для нього на цьому етапі «вернутися — це квиток в одну сторону». Тепер вони думають про інше: роботу, здоров’я, дитину. У Тернополі з роботою важко, зізнається Галина. Фізично важку працю він уже не потягне — організм виснажений.

Головне — набутися разом…

Діти теж проживають своє повернення батька.

— Злата спершу навіть гуляти не ходила — боялася, що тато знову зникне, — згадує пані Галина. — Постійно трималася поруч, ніби перевіряючи, що він справді вдома. А Рома жартує, що то його малий антистрес. Доня малювала, сміялася, витягувала з важких думок. Тепер, якщо треба йти з татом у якусь справу, вона перша за секунди готова.

Народжувати жінці у березні. І тоді в родині буде подвійне свято: Галина святкуватиме свій 40-річний ювілей і чекатимуть на народження сина. А поки насолоджуються тим, що вся сім’я разом. І фіксують всі щасливі миті на фото і відео. Тепер вони бережуть кожен кадр, кожен спільний день, кожну сімейну дрібницю. Жінка жартома зізнається, що часто зібрати всіх до знимки важко. Особливо впросити зробити кілька кадрів Романа. Бо той фотографуватися не любить і жартує, що фото — «або на паспорт, або на пам’ятник».

Їхній дім сьогодні — це тиша, дитячий сміх, запах м’яса з духовки та смаколиків, які приготували Роман із дітьми на новорічний стіл. Це життя після полону, яке вони вибудовують крок за кроком. Головне, кажуть, набутися разом…

 

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.