Роблять перший крок ті, хто роками не міг поворухнутись: історія чортківчанки, яка створила «Дім Милосердя»
- За десять років існування це місце стало єдиним шансом на щасливе життя для сотень дітей з всієї області. Тут надають допомогу та реабілітацію дітям з різними вадами розвитку.
- Засновниця Тетяна Дубина маєвласну історію боротьби за майбутнє дітей з інвалідністю. Вона — мама дитини, якої аутизм. Тому й зважлись допомагати іншим. Саме завдяки її рішенню уже десять років залад робить сотні дітей щасливими.
У «Домі милосердя» в Чорткові зараз живе понад 100 людей різного віку та проходить реабілітацію особливих дітей понад 150 дітей з різних районів з важкими формами аутизму, ДЦП, синдрома Дауна та іншими вадами. Тут вирує своє життя: вихованці щодня проходять заняття з педагогами, реабілітологами, які новчають бути пристосованими до життя.
Опікується ним Бучацька єпархія УГКЦ. Окрім хворих діток, у Центрі також проживають одинокі матері, малозабзпечені родини, ті, які за певних обставин не спроможні допомогти собі і своїм дітям.
Історія кожної дитини варта цілої книги, адже незважаючи на особливі потреби, вони мають і безліч талантів, з захопленням вивчають світ та щодня борються за своє місце у ньому.
Побудували й облаштували Дім милосердя благодійники, допомагає греко-католицька церква. Навчати реабілітації дітей туди приїздять спеціалісти з Італії та США. Водночас, закладу бракує грошей. Причина в тому, що в районному та обласному бюджетах коштам знаходять більш «доцільне» призначення, а на дітей, що так потребують підтримки від держави, їх не вистачає.
«Дому милосердя» вже 10 років
Знайомимось із керівницею центру соціальної реабілітації та благодійної організації «Дім милосердя» Тетяною Дубиною. Ця жінка щодня віддає свій час та своє серце дітям з інвалідністю.
Пані Тетяна розповідає, що на початку заклад задумували, як місце для денного перебування дітей з інвалідністю та місце для соціально-психологічної реабілітації. Але вже на початку роботи волонтери зрозуміли, що обсяг роботи в соціальній сфері значно більший.
— «Дім милосердя» заснували ще десять років тому і вже п’ять років, як нам вдалось переїхати у нову будівлю. У мене непроста історія створення цього закладу. В мого молодшого сина аутизм. 11 років я жила в Італії, він народився там. В Україну ми повернулись, коли Іванкові було 3,5 рочки і почали проявлятись перші симптоми. Це був 2011-ий рік. Нам треба було об’їздити всю Україну, аби медики могли поставити правильний діагноз та знайти можливість реабілітації, — розповідати Тетяна Дубина. — Ми пройшли усі ті випробування, які проходять сім’ї, в яких ростуть діти з інвалідністю.
Іванкові правильний діагноз поставили аж в семирічному віці, але на цьому випробування не закінчились, адже центр реабілітації для дітей з інвалідністю знайти було непросто.
— У Чорткові вже тоді існував міський центр реабілітації, ми прийшли в те приміщення, яке тоді було в підвалі міської ради. Там було двоє діток та вісім працівників.Мені було дуже страшно, бо за кордоном я бачила, як турбуються про дітей з особливими потребами. А тут… Все по-іншому. Батьки і діти, залишаються самі в тій боротьбі. Був розпач, — згадує співрозмовниця.
Але здатись жінка не могла. Їй було заради кого боротись.
— Тоді я прийшла до Владики Дмитра (Григорака), єпископа Бучацького УГКЦ та сказала, що маю два варіанти: повернутись в Італію, де для моєї дитини буде все, або пробувати самим створити умови для реабілітації таких дітей, як мій син. Тоді Владика благословив мій намір із створенням невеликої групи, у якій ми могли б допомагати дітям і сім`ям, які їх виховують, — розповідає пані Дубина.
Із 2013-го офіційно існує благодійна організація «Дім Милосердя», згодом вдалось зняти квартиру, де проводили зустрічі із дітками, почали шукати спеціалістів, які змогли б проводити реабілітацію. Згодом, дітей, яким потрібна допомога, було вже стільки, що місця в невеликій квартирі було замало. Кілька років пані Тетяна, яка вже мала команду однодумців та певний час працювала з дітьми, яким так потрібна була допомога, безуспішно просила у влади пеедати їм приміщення для центру. Але зробити це вдалось лише після подій Майдану в 2014-му.
— У власніть благодійної оранізації передали приміщення в аварійному стані. У цей період, в Німеччині помирає благодійниця, яка заповіла своє майно центрам, що допомагають дітям з особливими потребами. Частина з тих коштів прийшла і в «Дім Милосердя». За них придбали квартиру, в якій проводили заняття. Ми отримали два подарунки за один тиждень, — говорить жінка. — Тоді ж почали працювати із приміщенням, де зараз і функціонує центр. Його довелось розвалювати і будувати заново.Зараз там п`ятиповерховий центр, у якому ми планували приймати діток лише на денне перебування, але коли почали жити життям тих сімей, які борються з різними видами вад — зрозуміли, що потреба є ще глибшою.
Центр утримує церква
Спочатку центр функціонував лише на першому поверсі, але до 2017-го розклався на усіх п`яти поверхах. Тут є понад 70 працівників та кілька напрямків роботи.
Зараз тут є відділення денного перебування та соціально психологічної допомоги, відділення транзитного проживання, відділення раннього втручання. Є тут також центр соцільно-психологічної допомоги, який допомагає ветеранам АТО, колишнім в`язням, особам, які зазнали домашнього насильства в сім`ї.
— У нас з`являлось все більше дітей. І так дав Бог, що ми закінчували поверх за поверхом. З часом виникла потреба в цілодобовому перебуванні дітей. Були діти, яких ми знаходили просто посеред бару, в якому випивала мама… А в дитина ДЦП, вона голодна, брудна, бо мама випиває. Були випадки, коли такі, особливі діти, просто деградували, бо батьки не могли дати раду не те, що дитині, а самим собі, — говорить Тетяна Дубина.
За словами директорки центру, минулого року «Дім милосердя» витрати на заклад склали 6,5 мільйонів гривень. З них 700 тисяч гривень виділила Чортківська міська рада. У бюджеті на 2022-ий рік на підтримку «Дому милосердя» в бюджеті закладено 800 тисяч гривень.
Усі решта витрати мають покривати благодійники. За словами керівниці закладу, постійних фондів, які б покривали потреби закладу, вони не мають. Доводиться кошти шукати щомісяця. Найбільшою підтримкою в фінасовому плані для Дому стала Церква.
— Фактично Бучацька Єпархія постійно в пошуку коштів, аби нас утримувати. Я щиро дякую Владиці за те, що вже стільки років він нас не залишає, бо фактично кількість потребуючих постійно росте, а цікавості від влади, як не було, так і не має, — продовжує пані Тетяна.
Діти, які мають шанс на майбутнє
За п`ять років, відколи центр діє в новому приміщенні, допомогу отримали близько півтисячі дітей. З них більшість зараз навчаються на інклюзивних формах навчаннях в садочках та школах, живуть у своїх домівках та мають шанс на майбутнє.
Тут працюють молоді фахівці,які переймають досвід у італійських фахівців з фонду Дон Ньоккі, що в Італії. Це психологи ,логопеди, фізичні реабілітологи, соціальні педагоги і медичні працівники.
— Коли ми розпочинали роботу центру, я і уявити не могла, що ми зможемо врятувати стільки дітей. Як і кожна мама, я хотіла допомогти своїй дитині. І Бог мені в тому допоміг, на щастя, моєму синові зараз вже 14 років, він навчається в школі, добре знає іноземну мову, має чимало захоплень. Проте, я розумію, що без реабілітації, я взагалі могла б його втратити. — каже жінка. — Щодня, мені доводиться проходити чимало випробувань, адже в кожної дитини, яка до нас потрапляє своя складна історія: доводиться працювати з пралізованими дітьми, з дітьми, в яких складні випадки психічних поушень, з дітьми, які зростал в жахливих умовах. Це велике навантаження і на мене і на весь персонал. Проте, я не скаржусь, бо все, заради чого ми працюємо — це діти. Ти бачиш їх непрості кроки вперед, бачиш, чого їм вартує і бачиш результат і розумієш: здаватись не можна.
Працювати доводиться в постійному пошуку коштів: на зарплати для працівників, на засоби гігієни та їжу для постояльців.
Соціальна сфера — це болюче питання
На запитання чи змінилась соціальна сфера в Україна за 10 років роботи в ній, жінка відповідає, що це питання для неї болюче.
— В Україні взагалі рівень соціальної допомоги та проєктів запущений. І я не боюсь про це говорити, бо мовчання точно нічого не змінить. Якщо є такі державні установи, на їх стан уваги не звертає ніхто, а кошти виділяють «для галочки». Більше виділять на проведення якоїсь акції, де можна гарно сфотографуватись, аніж на рік існування центру реабілітації. У нашій країні роблять дороги, розвивають інфраструктуру, так, це все добре, але соціальній сфері зараз увага потрібна, як ніколи. Бо інакше ми будемо збільшувати кількість місць в тюрмах, кількість наркологічних центрів та кількість інвалідності, — каже жінка.
Починати таке реформування, за її словами, потрібно, починаючи із роботи соціальних служб, адже чимало з тих дітей, які потрапили в «Дім милосердя» у віці 5-6 років мали бути вилечні з сім`ї ще при народженні.
— Насправді, за такими долями ховається бажання чиновників приховати справжню статистику, мовляв, якщо ми будемо давати реальні цифри — ми ніколи не увійдемо в Європу. Тому жодні соціальні служби не зацікавлені в тому, щоб діти потрапляли до нас, бо ми допомагаємо, але виносимо всю реальну картину назовні, — говорить директорка центру. — Зазвичай мами дітей інвалідністю знаходять нас самі, або діти до нас потрапляють уже після того, як опинились в лікарні.
Здається, у питанні, коли йдеться про дитяче життя, для небадужих мали б бути відкритими усі дороги, але на практиці, як виявилось, усе далеко не так.
— Усі вважають, що ми релігійна установа, мовляв, церква вам допомагає, ну і добре. Але насправді, наші релігійні засади не мають відношення до тієї роботи, яку ми робимо. Адже якщо до нас звернеться дитина іншої конфесії чи віросповідання, ми приймемо її на тих самих засадах, — каже жінка.
За час існування центру, за словами директорки, було три моменти, коли хотілось опустити руки та просто припинити існування «Дому Милосердя». Але дивлячись в очі батьків, які не знали, що в такому випадку буде з їх дітьми, пані Тетяна знала, цього не станеться. Також не раз їй пропонували зробити деякі послуги платними, але таке рішення теж не врятувало б ситуацію, адже здебільшого батьки, які виховують дітей з інвалідністю, платити не мають змоги.
Рішення є, і воно близько
За словами Тетяни Дубини, уже не раз вона пропонувала рішення, яке б могло врятувати тисячі дитячих доль. З ним жінка висупала перед посадовцями, депутатами та на конференціях Але чи почують його?
— Створити при ОТГ центр допомоги для осіб та дітей з інвалідністю.У цих центрах обов'язково мають працювати особи з інвалідністю, батьки дітей з інвалідністю, які мають певні вищі освіти і будуть доносити проблеми владі та подавати пропозиції. У цьому центрі має працювати обов'язково лікар, який зможе надати консультацію щодо обстеження, психолог, який може вказати з чого розпочати батькам тривалий шлях реабілітації, — вважає жінка. — А ще побудова центрів. Вони не мають триматись на тому, що це є комунальна установа, і лише в такому випадку отримувати фінансування від держави. Зараз, за законом, державне фінансування можу бути лише для комунальних установ. Але якість надання там послуг для дітей під питанням.
Тетяна Дубина вважає, що гроші мають йти за дитиною чи особою з інвалідністю. Тоді центри ,які вже працюють якісно, будуть мати можливість працювати і розвиватись ще краще. А ті які є лише для галочки ,просто втратять фінансування.Тоді дійсно в державі почне працювати добре і якісно соціальна гілка.Зменшиться кількість зросту інвалідності, зменшиться ріст дітей які опинилися у складних життєвих обставинах,бо будуть працювати центри,які вчасно виявлятимуть цих дітей і направляти на виховання.
– Є дитина з важкою формою аутизму, якою ніхто не займається. Ти бачиш через півроку цю дитину, яка ходить між другими дітьми, вона грається, спілкується. За рік вона вже говорить, за півтора року вже співає, вона спокійно поводить себе в соціумі. Заради цього ми працюємо, заради цього живемо, але хочемо, щоб таке мйбутнє мали діти не лише в нашому місті, – каже пані Тетяна.
Коментар:
о. Роман Бронецький, керівник Чортківського відділення БО «Карітас»
Кілька днів тому ми їздили до дітей з допомогою від парафії з міста Заліщики з різдвяними дарунками та веселою колядою. Такі речі є дуже важливі, адже дітям, що перебувають і цьому закладі, надзвичайно важливою є і молитва.
Якщо є люди, які готові підтримати «Дім Милосердя», я просив би їх звернутись до свого місцевого пароха, священика УГКЦ, або привозити допомогу в Тернпільський «Карітас» на вулиці Замонастирська,1.
Як пише Святе Письмо: «Хто милосердний, той милосердя отримає»
Довідка
телефон для довідок 068 625 7362
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
