«Солов’ї співають, як вдома, але не бахкає». Як Шумська громада стала домівкою для переселенців

«Солов’ї співають, як вдома, але не бахкає». Як Шумська громада стала домівкою для переселенців
  • Після 24 лютого багато українців зі східних і південних регіонів по-новому відкрили для себе Захід. Для декого він став тимчасовим прихистком, а для когось – місцем постійного проживання, де люди планують почати нове життя.
  • Громада із центром у старовинному місті Шумськ, що на Тернопільщині, стала порятунком для кількох тисяч українців, чиї рідні міста й села опинилися в епіцентрі війни.

Як Шумська громада зустріла новину про повномасштабне вторгнення, як місцеві мешканці сприяють адаптації внутрішньо переміщених осіб та яка історія переселенців вразила найбільше — читайте у матеріалі, зробленому нашими друзями з редакції ШоТам.

Жодне підприємство не зупинило роботу у воєнний час

Шумська об’єднана територіальна громада утворилася сім років тому. До її складу входять 44 населені пункти, де проживають приблизно 24 тис. мешканців, із них понад 5 тис. – у місті Шумськ, що є її центром. У нас працюють багато сільськогосподарських виробництв і фермерських господарств. У громаді діють і великі підприємства з потужними міжнародними інвестиціями: зокрема «Контінентал Фармерз Груп», що орендує 11 тис. га землі; фабрика «Сегеш-Україна», яка шиє продукцію на європейські країни; «Агаріс», що вирощують міцелії печериць. 

Цього року продовжив роботу маслозавод, діяльність якого була зупинена ще в 2014-му. Відновлення цього виробництва дало змогу оживити ринок молока, а півтора місяця тому повернулася марка «Шумське масло». Окрім випуску цієї продукції, для населення це означає й 50 нових робочих місць, створених у воєнний час.

Жодне виробництво у нашій громаді практично не зупиняло свою роботу протягом останніх п’яти місяців. Ми звернулися  до всіх керівників підприємств, підприємців з таким проханням. Максимум, на який вони призупинилися, – це один-два дні, а потім усі відновили свою діяльність, працюючи й по сьогодні та сплачуючи податки.

Перші переселенці прибули вже 25 лютого

Як і всі люди в Україні, наша громада сподівалася на те, що не буде повномасштабного вторгнення. Для нас було шоком те, що у ХХІ столітті Росія почала бомбити Україну. Однак уже до другої половини дня 24 лютого ми чітко окреслили план роботи у воєнний час, аналізуючи події, що відбувалися в Київській та Чернігівській областях, та оцінюючи ризики для нашої громади. Оскільки ми швидко адаптувалися до нових умов, у нас не було жодних збоїв. 

У Шумській громаді ми одразу утворили добровільче формування, яке діє по сьогодні. У кожному із 44 населених пунктів громади створили блокпости, на яких організували чергування. Нині у блокпостах потреби немає, і добробат тепер має інші задачі, пройшовши певні навчання та тренування.

Маючи досвід роботи директором департаменту соціального захисту населення Тернопільської облдержадміністрації, я чітко розумів, що на нас чекає в питанні евакуйованих українців. Тоді, у 2014 році, ми фактично з нуля розробляли систему, як потрібно поводитися з ВПО з Криму, Донецької та Луганської областей. Уже 25 лютого до нас прибули перші переселенці. 

Пікова кількість ВПО більша, ніж половина населення Шумська

У питанні вимушених переселенців для мене немає нових викликів – усе те ж саме, що і вісім років тому. Насамперед людей потрібно розмістити й надати їм необхідне. Завжди є певний люфт між переміщенням людини й отриманням нею підтримки від державних програм. І саме в цей період треба забезпечити переселенців. Мешканці нашої громади та іноземні донори це зробили: надали продукти людям, які не мали коштів, щоб їх купити, а також одяг. Часто переселенці з речей мали тільки те, у чому покинули свої домівки. Долучилися до допомоги й багато наших друзів і знайомих з-за кордону: з Польщі, Великої Британії, Італії, США та інших країн.

Керівництво Шумської громади одразу звернулося до сільських старост із проханням поцікавитися у місцевих, хто має вільні приміщення, хати, хто може прийняти в свою сім’ю. І люди дуже добре відгукнулися, надали житло або поселили у себе вдома. Уже через три тижні в нас не було жодного вільного придатного для проживання будинку. Місцева Церква ХВЄ організувала два хостели для прийому біженців, а також ми облаштували дві школи, в яких могли розмістити внутрішньо переміщених осіб. У нас живуть люди з усіх областей України, де відбуваються або відбувалися бойові дії.

Через нашу громаду пройшли тисячі людей: не всі залишилися, адже в будь-якому періоді є певна міграція ВПО. Пікова кількість переселенців – понад 3200 осіб. Якщо порівняти з населенням Шумська, це більше, ніж половина. Пригадую 2014-15 роки: тоді переселенців по всій Тернопільській області було всього 2 тис. людей, а до нашої громади прибули до 50 осіб. Половина з них залишилися тут і дотепер.

Переселенці живуть життям громади

Я розумію стан людей, які прибули до нас. Приїхати в зовсім чужий куточок із трохи іншою ментальністю – це важко. Однак я гадаю, що в Шумській громаді їм досить легко адаптуватися. У нас, думаю, як і на всій Тернопільщині, люди відкриті, проблем співпроживання між місцевими та внутрішньо переміщеними особами не було. 

Ми пропонуємо переселенцям залучатися до життя міста та громади, брати участь у благоустрої, у толоках. Вони охоче погоджуються й допомагають. У нас були волонтери з Харкова, які й тут продовжили займатися своєю справою, співпрацювали з нашим гуманітарним штабом міської ради, волонтерськими та благодійними організаціями. До сьогодні люди спільно з нашими громадянами беруть участь у допомозі ЗСУ, готують тушкованку, ліплять вареники, плетуть сітки. Переселенці живуть життям громади.

Із працевлаштуванням у нас усе не так просто: на одне робоче місце припадають 11-15 людей. Однак наші підприємці, особливо у сфері побуту та надання послуг, наприклад, перукарні та салони краси, дуже активно пропонували роботу ВПО. Люди влаштовувалися на Шумський маслозавод, швейну фабрику та на інші підприємства. Я вважаю, що хто хоче знайти роботу, той її шукає і знаходить.

Понад усе переселенці цінують спокій

У нашій громаді живуть люди зі здебільшого російськомовних регіонів, однак питання мови не стало бар’єром. Вони намагаються розмовляти українською – нехай, можливо, і повільно, але гарною українською. Пам’ятаю тільки один конфлікт, який стався в одному з магазинів. Однак якщо аналізувати, той інцидент був не стільки про мову, як про інші некоректні стосунки між людьми, а згодом перейшов і на мовне питання. У будь-якій громаді живуть різні люди з різними характерами, незалежно від того, чи це ВПО, чи це хтось із місцевих мешканців.

Думаю, що найбільше у своєму новому місці проживання переселенці цінують спокій. Особливо люди, які пережили бойові дії. Коли одну жінку, яка приїхала до нас із Харківщини, запитали, чи планує вона тут далі жити, вона сказала, мовляв, тут добре, чисто й солов’ї співають, як у нас вдома, і я поки побуду тут. Тому що тут нічого не літає, не бахкає та не падає. 

Здебільшого люди хочуть повернутися до себе додому, чекають перемоги та звільнення своїх міст і сіл. Проте декому немає куди вертатися, тому вони поступово облаштовуються тут. Серед наших ВПО є і малі підприємці, які вже перевозять сюди свій бізнес, що мали у себе вдома. Ми їм у цьому сприяємо. Наприклад, люди надавали послуги у сфері ремонту квартир, мали досить потужний бізнес у Миколаєві й тепер пробують відновити його у нас. Є й такі, хто вже двічі переселені. У 2014-15 вони вперше втекли від бойових дій і переїхали, наприклад, на Харківщину. І от їм знову довелося переміщатися. Тож вони кажуть, що вже залишаться тут, тому що не хочуть повертатися.

Події, які об’єднують кожного українця

Найбільше мене вразила історія чоловіка з Харківщини. Він і його родина потрапили під бомбовий удар. Після цього вони перемістилися в інше житло – і туди знову влучила ракета. Тоді вони були змушені перебратися до нас, на Тернопільщину. Цей чоловік одразу відправив свою сім’ю за кордон, і ми з гуманітарним штабом йому допомогли це організувати. Потім він тиждень взагалі не виходив з хати, тяжко переживав усе, що сталося. Сусіди та працівники міської ради спілкувалися з ним і повертали до звичайного життя.

Українці об’єднувалися й у 2014-15 роках, але новий етап війни згуртував нас ще більше. Події, які відбуваються просто зараз, об’єднують кожного, хто вважає себе українцем, хто вболіває за нашу країну, за майбутнє наших дітей та онуків. Чи то Схід України, Захід, Південь, Північ чи Центр – це все наша країна, це все наші люди.

Читайте також

Спорт замість тривог: у Тернополі фітнес-тренерка з Миколаєва влаштовує благодійні заняття та допомагає ЗСУ

Коментарі

20:06 Меценат із-за кордону дає винагороду учням, які показують гарні результати у навчанні 19:03 Не полишив думки про захист України: Тернопільщина прощається з захисником Ростиславом Урдою photo_camera 18:04 У голові була думка «Що робити?»: як у медуніверситеті почали безкоштовно лікувати зуби захисникам і переселенцям photo_camera 17:04 Українським чоловікам-студентам таки заборонили виїзд за кордон Від читача 12:09 Компенсація за безкоштовне розміщення ВПО збільшиться у двічі 16:03 З’явились українські кавуни: скільки коштують овочі та фрукти у Тернополі photo_camera 15:03 Україна переможе! Ми розіб’ємо ворога і все буде добре, хлопці, вірте! Прощаються з Ярославом Калиняком 14:06 "Україна – вісь земна і небесна": у музеї на Тернопільщині відкрили виставку photo_camera 13:02 У Тернополі продовжили час продажу алкоголю. Чи підтримуєте таке рішення? 12:03 У Зарваниці відбулася Всеукраїнська проща освітян: як все відбувалось (ФОТО) photo_camera 11:03 У тернопільському депо поповнення: доставили новий тролейбус Skoda (ФОТО ДНЯ) photo_camera 10:05 В обласні дитячій лікарні з'явився сучасний інкубатор для новонароджених photo_camera 09:06 За попередню добу COVID-19 забрав життя жінки, але кількість нових захворювань зменшилась вдвічі 08:02 Сьогодні, 25 вересня: Всесвітній день мрії
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up