"Свято у нас буде після перемоги, а поки потрібно не падати духом", - військова про День Збройних сил України

Військовослужбовцем 33-річна Світлана Луців, яка родом з Тернопільської області, хотіла стати з дитинства. До слова, жінка малює, а її картини з фронту виставляли у Верховній Раді.

- Мій дядько - війський, він завжди привозив мені старі, зношені погони, - пригадує Світлана. - Одягала його кітель, який мені був до підлоги і ходила тішилась, що я вояка. Так склалось, що не пішла на військову спеціальність, навчалась у ТНЕУ на економіста. Але думка про війська ніколи не покидала, багато тренувалась, займалась спортом. 

Коли розпочались бойові дії на сході, жінка записалась на вишколи, а згодом пішла добровольцем у "Айдар".

- Мене запросили в гості знайомі з "Айдару", - розповідає Світлана Луців. - Тоді батальйон якраз вивели на полігон, вони подивились на мої можливості і запропонували підписати контракт. Мені спершу запропонували штабну роботу з моєю освітою, я відразу запротестувала. А потім мене взяли на передову. 

В зоні АТО жінка загалом була півтора роки. Часто батальйон проходив навчання на полігоні. Зброю, як каже Світлана в руках тримали завжди і всі, ніхто не лежав і не дивився телевізор. 

- Єдине за що я переживала, щоб з переляку не кинути зброю і не почала тікати, - каже військова. - Але нічого я не злякалась. Я справді хотіла служити, це побачили хлопці з батальйону і у всьому мені допомагали та підтримували.

Зараз жінка працює у обласному військовому комісаріаті радіотелеграфістом. У жінки підростає 14-річний син, якому зараз дуже потрібна підтримка, тому вона змінила полігони та передову на роботу у кабінеті. Проте за зброєю сумує.

- Повоювати ще встигну. Війна, не знаю, коли закінчиться, а дитині потрібна мама, - каже Світлана Луців. - Взагалі, у сина спочатку був шок, що я пішла служити. А потім він звик. І тепер сам мріє стати військовим. 

У День Збройних сил України Світлана Луців бажає усім військових міцного здоров'я, прагнення до перемоги та не падати духом і не втрачати надії.

- Коли я  була цивільною людиною, в мене завжди була повага до військових і взагалі до людей, які на своєму місці і стараються виконувати свою роботу якісно, - додає жінка. - А ставши військовою..  Я не відчуваю, що 6 грудня - моє свято. Свято у нас буде після перемоги. А зараз потрібно в такі дні, і взагалі щодня, звертати увагу на виховання молоді. Бо років 50-60 тому все було по-іншому, а зараз ці американські стандарти почали псувати молодь. А нам потірбно виховувати гідне покоління. 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google