Тернопіль за “русских” – окупація у Першій світовій

Збитків на 16 мільйонів крон — астрономічну суму - завдали руйнування громаді Тернополя у Першій світовій війні. Такий кошторис тернопільське староство оприлюднило у 1917-му після відступу російської армії і спланованого руйнування міста.
Тернополяни й не сподівалися швидко відбудувати місто, бо ж 16 мільйонів — гроші, на які до війни можна було купити 4878 кілограмів золота, подає Мар’ян Гуркевич у книзі “Ціни у Кракові у 1796-1914”. Звісно, що крона до 1917-го знецінилася, але жити на описані мільйони можна було на широку ногу.
“Зі львівського передмістя буквально нічого не стало... Церква поцілена гранатами. Нема ні одного дому, де були б всі вікна. Ринок уцілів. Від вулиці Перля стоять спалені доми, — писав Сидір Голубович у газеті “Українське слово” від 29 серпня 1917 р. — Найбільше спустошення — коло старого будинку гімназії. Тут, по обох боках вулиці, погоріли доми. Неушкоджений будинок "Народної Торгівлі", але склеп розграбований, як і готель Адлера...
Вулиця Міцкевича — теперішній бульв. Шевченка — також була розграбована і спалена".
“Прекрасний Парафіяльний костел пошкоджений. Залізничний двірець спалений і розбитий,” — продовжував Голубович.
Одначе 1917-й — це тільки підсумок трирічного перебування у нашому місті російського війська і боротьби за нього. Бо ж окупація тривала від 23 серпня 1914 до 22 липня 1917 р.
Прийшли несподівано

Початок Першої світової для тернополян, як і для більшості сучасників тих подій, був несподіванкою. Та ще більше прості люди не сподівалися, що місто окупує ворожа армія. Панікувати почали тоді, коли у розпалі загальної мобілізації родини чиновників почали евакуювати у безпечні краї: до Відня і в Будапешт.
“Урядова пропаганда запевняла, що росіяни ніколи не дійдуть до Тернополя. Однак 22 серпня в обідню пору, після трьох тижнів війни, почулися гарматні постріли, а згодом на місто посипалася шрапнель. Вогонь був спрямований на залізничний двірець, віадук і колію, що вела до Білої. Австріяки окопалися на петриківських узгір'ях. Мешканці міста поховалися в пивницях,” — подає директор обласного художнього музею Ігор Дуда у своїй книзі “Тернопіль. Історико-краєзнавча хроніка 1540-1944”.
Особливу увагу російська артилерія, як пише польський дослідник Марцін Бєрнат, присвятила високій вежі парафіяльного костелу. Цей храм стояв на місці сучасного ЦУМу і з його шпилю “австріяки” спостерігали за околицями.
Зрештою, австрійська армія відступила, окопавшись біля Петрикова. Потім її відкинули аж до Стрия.
До спирту — передусім
Вояки російського царя прийшли у Тернопіль зі сходу, а точніше, уздовж доріг і колії з напрямку Підволочиська. Стара світлина засвідчує, що це не був наступ із впертими боями — солдати ідуть собі з крісами за плечима. Тобто, були й тихі моменти...
“Російське командування наказало розбити цистерни зі спиртом, що зберігалися в нішах під залізничним мостом, побоюючись, щоб вони не потрапили до рук охочих до пиятики солдатів. Від моста вулицею Тарновского до костьолу стікав потічок чистого спирту. Його вздовж вулиці охороняв козацький патруль з нагайками. Терміново було введено стан облоги”, — читаємо знову в книзі Ігоря Дуди.
Школи, гімназії, бібліотеки, музей та інші заклади культури закрили. У гімназіях узагалі зробили військові шпиталі. А директор української гімназії Роман Цегинський із сином, боячись репресій, узагалі отруїлися.
“Коли бракувало шампанського і "водки", солдати пили одеколон і денатурат. Зростала дорожнеча. З’явилися спекулянти і різні комбінатори”, — продовжує Ігор Дуда.
І такі безчинства відбувалися на фоні того, що всі солдати російської армії зобов’язані були регулярно сповідатися і причащатися у православних священиків. До слова, відповідну церкву зробили у приміщенні польського “Сокола” — там, де тепер “Палац Кіно”.
Церква — у залі "Сокола"
“Організували тут Свято-Миколаївську православну церкву. Замість дзвонів між колонами повісили кілька залізяк, якими “дзвонили”. Настоятелями були Федір Титов — професор Київської духовної академії, історик церкви, а потім Дмитро Марков”, — читаємо у книзі Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”.
Також у місті відкрили курси російської мови, але на них ніхто не записувався. Тож у 1916-му дозволили відкрити “малоруські” школи. Боялися росіяни і польського повстання. Адже у Тернополі поляків було багато, а Австрія й Німеччина у 1915-му визнали незалежність Польщі. Армія зазнавала деморалізації. І одного дня російський солдат навіть застрелив офіцера, коли той вимагав віддати йому честь. Поширювалася зневіра і водночас наближувався фронт — вранці 25 липня у місто увійшла перша дивізія прусської гвардії. Надходили й австрійські частини.
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.