В’ячеслав Бігун – філософ права і кінорежисер. Він прокоментував правові аспекти поводження поліцейськими з затриманими, коли тих поставили на коліна під час розгону акції протесту на вул. Грушевського у суботу, 3 березня.
- Складно коментуватиму подію, бо не маю повної інформації. Осмілюся на кілька слів про світлину з затриманими на колінах, яких тримають поліцейські, - каже В’ячеслав Бігун. - Аргумент держави: це «підконтрольне становище», як «загальновживана поліцейськими різних країн тактика забезпечення особистої безпеки», яке «виключає можливість раптового нападу» на поліцейського, відтак це не приниження, це законно. Але не все так однозначно. Є сумніви в обгрунтованості затримань, «зачистки», неясний статус осіб, яких бачимо на світлині, й головне питання – пропорційність застосування примусу.
Як юрист, підкреслю таке. В Україні наразі не відміняли Конституції з її нормами прямої дії. За ст. 28 Конституції кожен має право на повагу до його гідності. Крім того, ця стаття дублює положення Європейської конвенції з прав людини, яка накладає на Україну, а відтак на поліцейських, позитивний обов’язок вчиняти так, аби нікого не було піддано «нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню» (стаття 3). Держава в особі поліцейських вважає, що приниження не було, тому що застосовано «загальновживану тактику». Але цього недостатньо. Чи є це приниженням і порушенням Конституції та Конвенції може визначити не лише держава.
Як філософ права, додам іще одну тезу в контексті стосунків «держава-людина», «влада і народ»: світлина породжує образ «народу, поставленого на коліна». Як би ми не ставилися до протестувальників, вони – це образ народу (хоча й не цілісний), якого поклав на коліна поліцейський (держава). Стояти на колінах для людини неприродно, це приниження її гідності, покарання, хоча воно може бути виправданим. Якщо це є несправедливим, то це почуття невидимо спонукає до протидії будь-кого, хто не вважає себе рабом. Намагаючись поставити народ на коліна, чи то навіть створивши уявлення про таку можливість, влада заново загострює питання джерела влади. Хто є таким – народ, влада, олігархи?
Тобто, виходить, можна сказати, що, якщо народ – це джерело влади, то якась невелика група людей (поліцейські, їхнє керівництво) по суті зловживає владою, то саме той, хто на колінах дав їм владу, а він навряд чи би таке санкціонував. Й відтак неминучий конфлікт. І проблема навіть не в тому, що це все може обернутися бумерангом (ми це вже бачили: «беркутівців» в коридорах ганьби, представників колишньої влади прикованих наручниками до сцени). А можливо в тому, що народ має право на протидію, самозахист (фізичний і правовий). А коли почнеться таке протистояння можуть постраждати багато хто. Може розпочатися війна всіх проти всіх. Сколихнутися суспільство. Рухнути держава. Й тоді, мовою Гоббса, навіть Левіафан не допоможе, нас з’їсть Бегемот!
Читайте також: «Нас били, ставили на коліна і нікому за це нічого не буде». Потерпілі з Тернопільщини - про суботні події на Грушевського
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 16 від 16 квітня 2025
Читати номер