Цей день в історії, 29 листопада: Затонув радянський лінкор «Новоросійськ», загинуло 604 людини

Човен закладений 26 червня 1910 року в Генуї на верфі «Ансальдо». Спущений на воду 15 жовтня 1911 року. Вступив в дію 14 травня 1914 року. Девіз корабля: «Щоб витримати будь-який удар».

Під корпусом корабля з правого борту в носі пролунав вибух, за оцінками рівний 1000–1200 кг тринітротолуолу. Була оголошена бойова тривога, корабель почав кренитися, перекинувся через лівий борт. Сотні людей, вишикуваних на палубі, впали у воду і були накриті корпусом лінкора.

У такому положенні корабель залишався декілька годин, упершись в твердий ґрунт щоглами. Тільки о 22.00 корпус повністю зник під водою. Багато моряків залишилися в повітряних подушках відсіків корабля, що перекинувся — адже там було їхнє місце по бойовій тривозі. З них вдалося врятувати лише дев'ять чоловік: через прорізаний в кормовій частині днища отвір вийшли семеро людей, ще двох моряків з-під палуби юта, яка нещільно прилягала до ґрунту, вивели водолази. Всього під час катастрофи загинуло 604 особи, включаючи аварійні партії з інших кораблів ескадри.

Останки загиблих моряків поховані у братській могилі на кладовищі Комунарів у Севастополі (у могилі спочивають 42 моряка), основна ж частина загиблих похована на Братському цвинтарі.

Причини вибуху і по теперішній час не з'ясовані. Спочатку вважали, що стався вибух боєприпасів. Проте обстеження судна показало, що вибух стався зовні. Саме тому офіційний висновок свідчив, що причиною загибелі «Новоросійська» стала донна магнітна міна, залишена німцями в 1944 році. В закритому листі ЦК КПРС в травні 1956 року було офіційно заявлено, що до загибелі корабля привели недисциплінованість екіпажу і нібито пануюча на борту паніка. Попри це, багато хто вважає, що корабель був підірваний італійськими диверсантами. Є свідчення, що в той день зовнішній рейд не охоронявся, а шумопеленгаторні станції не працювали. Серед інших версій: невибухнувша міна часів 2-ої світової війни. Хоча на думку більшості фахівців, характер вибуху не був схожий на вибух донної міни.

Версію диверсії в той період в якості основної не розглядали, хоча вона і витала в повітрі. Так, зокрема, ходили чутки, що командир флотилії підводних диверсантів Валеріо Боргезе після передачі судна СРСР присягнувся «помститися росіянам, що б не було». Саме він, на думку істориків, і здійснив підривання «Новоросійська». Проте, можливо, вищим чинам радянського флоту простіше було змиритися з донною міною, ніж з фактом успішних дій ворожих диверсантів на базі Чорноморського флоту.

Загибель лінкора, який на той момент вважався чи не найпотужнішим кораблем радянського флоту, привела до перестановок у вищому керівництві радянського ВМФ. За підсумками розслідування чотири радянські адмірали були знижені в званні, у тому числі головком ВМФ адмірал Микола Кузнєцов і командувач Чорноморським флотом віце-адмірал Віктор Пархоменко.

Трагедія, що сталася, була державною таємницею, і у радянських засобах масової інформації про неї не було ані слова.

У 1956 році лінкор підняли і розібрали на металобрухт.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google