У 90 тернополянин передав авто ЗСУ. Ластівка уже полетіла на гарячий напрямок

Дехто має все і не дає нічого, а дехто, не маючи нічого – віддає усе. Війна об’єднала багато українців, приємно, що серед тернополян є ті, хто не зважає на обставини, а робить все можливе, щоб наблизити нашу Перемогу.

Ми вже раніше знайомили вас із 90–річним Василем Лазарчуком. Багато хто пам’ятає його ще з освітянської ниви, адже Герой нашої публікації свого часу був директором 17–ої школи та одним з улюблених учителів. Так–от одного разу він звернувся до нас із проханням допомогти йому знайти тих, хто зможе підремонтувати стареньке авто і передати на потреби ЗСУ.

Ми, звісно, відгукнулися і вирішили написати про це. Реакція людей була приголомшлива. Багато хто підтримував старенького у коментарях. Бо добрі справи неодмінно знаходять позитивний відгук у людських серцях.

Обладнали технічно

Допомогти з ремонтом і передачею транспортного засобу відгукнувся Роман Мельник (усі його знають як «Мамонта») – професійний військовий і волонтер. Він сам брав участь у бойових діях, активно допомагає ЗСУ та організовує вишколи для цивільних та військових, які готуються боронити свою землю від непроханих гостей.

У руках вправних майстрів та сприяннями пана Романа «Жигуль» Василя Дмитровича підремонтували, зробили все необхідне, аби він слугував нашим воїнам.

– Ми дообладнали авто всім необхідним. Воно на ходу та в справному стані. Тож, сподіваюсь, стане в нагоді хлопцям, – каже він.

Передача машини у присутності Василя Лазарчука відбулася у суботу, 11 березня.

Автомобіль поїхав на Харківщину. Нам відомий номер підрозділу і точний напрям дислокації. Але не вказуємо це з міркувань безпеки.

Василь Дмитрович, легко зітхаючи, сів на водійське сидіння, аби попрощатися. Машина хоч і стара, але з нею пов’язані приємні спогади про молоді роки.

З нею багато спогадів

– На ній часто їздила моя кохана дружина Людмила. Вона відійшла в інший світ у листопаді минулого року, – каже дідусь. – Ми з нею багато де їздили, гарні були часи. Та й мені вона слугувала добре. Ніколи не підводила. Надіюся, що і наших захисників не підведе. Їм більше треба, ніж мені. Ми он в спокої сидимо, а вони при такій погоді (ішов дощ – прим. авт.) – в окопах. Шкода їх. Може, продукти якісь підвезуть чи на щось інше згодиться. Я дякую за допомогу, дякую, що організували все і допомогли мені зробити щось добре для наших воїнів. Дякую моїм дітям, які зрозуміли і підтримали мене у моєму намірі.

Слова Василя Дмитровича надихають, бо він говорить їх із щирими помислами та з вірою у серці. Попри свій поважний вік дідусь продовжує стежити за ситуацією, читає новини, слухає радіо та найбільше чекає звістки про нашу Перемогу.

Бійці, які зараз на передовій, обіцяли записати відео, що їхня ластівка вже в пункті призначення та допомагає у боротьбі з ворогом. Усі кадри обов’язково опублікуємо згодом.

Розкажіть цю історію своїм знайомим. Поділіться нею. Аби все більше людей у нашій країні не втрачали віру одне в одного, у добрі справи і те, що ми будемо жити у мирній та сильній державі–переможниці.

Від імені редакції щиро бажаємо Василю Дмитровичу міцного здоров’я, довгих років життя та швидше разом із нами святкувати Перемогу.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.