У пеклі Торецька: поліцейський з Тернопільщини про те, що допомогло вистояти під вогнем ворога

Ольга Турчак

Упродовж усього свідомого життя поліцейський розшукував злочинців, а під час повномасштабної війни став тим, хто зі зброєю в руках зупиняє окупантів на українській землі. Оперуповноважений карного розшуку. Захисник України. Боєць, який 76 діб утримував позиції у Торецьку.

Історію захисника розповіли в поліції Тернопільщини.

Роман Семенчук народився 24 березня 1989 року в місті Борщів Тернопільської області. Закінчив Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Службу в органах внутрішніх справ розпочав у 2012 році. Вже за рік обрав карний розшук і 12 років присвятив боротьбі зі злочинністю. З червня 2024 року — боєць стрілецького батальйону поліції Тернопільської області.

Роман ніс службу на передових позиціях: спочатку на кордоні з Республікою Білорусь, згодом на Донеччині, зокрема на Краматорському та Торецькому напрямках.

Пекло під масованими атаками дронами, мінометами й артилерією

Захід на позицію тривав близько тижня — через інтенсивні ворожі обстріли та складні погодні умови бойова броньована машина не могла доставити особовий склад і провести ротацію. Поліцейські змінили 13 бійців, які до того утримували оборону 45 діб.

Уже в першу добу відбувся вогневий контакт. Загинув медичний працівник. Тіло занесли до укриття. Протягом двох діб чекали на евакуацію загиблого, однак через постійні обстріли заїзд ББМ був неможливий. Згодом — новий бій: одного противника знищено, ще одного поранено. Ворог виявив позицію та почав масовані атаки дронами, мінометами й артилерією, застосовував отруйні речовини та запалювальні засоби. Так тривало два тижні.

Поховати загиблого медика одразу не мали змоги — весь цей час перебували з ним в одному укритті. Загалом 54 доби без підмоги, без провізії, без можливості евакуації. Погодні умови не сприяли маскуванню: туманів і тривалих дощів не було. Вихід із позиції неможливий. Бійців із суміжних позицій вдалося евакуювати, натомість Роман із побратимами залишилися утримувати лінію оборони.

Згодом піднявся сильний вітер, який ускладнив роботу ворожих безпілотників. Скориставшись моментом, полеглого медика поховали поблизу позиції. Зі зв’язку дізналися: на сусідній ділянці оборону тримають двоє українських захисників, яким терміново потрібна підмога. Група дісталася до них — там перебували бійці підрозділу «Хижак».

Збирали воду з роси чи після дощу

— Ми фактично залишилися самі, в напівоточенні. Ворог активно застосовував РЕБ — наші дрони до нас не долітали. Продовольства критично бракувало. Воду збирали після дощу або з роси, — згадує Роман. У таких умовах трималися ще близько трьох тижнів.

Загалом Роман Семенчук і його побратими провели в Торецьку 76 днів. За цей час він втратив 16 кілограмів ваги. Вистояв, тримаючись думками за родину, яка чекала вдома. Зв’язок вдавалося встановити лише зрідка, інколи на кілька хвилин. Кожен день міг стати останнім.

Після отримання наказу на відхід бійці обрали єдину можливу мить і почали прорив. Утім, під час руху групу наздогнали ворожі безпілотники. Роман зазнав поранення, але міг продовжувати рух. Його побратим зі стрілецького батальйону був тяжко поранений. Усвідомлюючи, що група не зможе з ним дістатися до безпечної зони, він передав засоби зв’язку, аптечку, координати для евакуації та залишився.

Нескорені

— На жаль, зв’язок із ним обірвався… Ми лише чули, як позаду працювали ворожі дрони…, — пригадує Роман.

До позицій Сил оборони України дісталися вісім бійців — поранені, виснажені, але живі та нескорені.

Роман Семенчук був госпіталізований, пройшов курс лікування та реабілітації. Восени 2025 року повернувся до служби в Управлінні карного розшуку поліції Тернопільської області.

З фронту на нього чекали мати, дружина та донька. Батько, сестра, брати, дядьки, швагро — нині також захищають Україну. Батько Романа раніше проходив службу в карному розшуку, а після виходу на пенсію змінив поліцейський однострій на військову форму.

У вільний час Роман захоплюється подорожами та туризмом, у нових містах любить відкривати для себе архітектуру. Це його родинна віддушина. Після перемоги мріє разом із сім’єю вирушити у спільну подорож.

А нині продовжує стояти на варті закону, зберігаючи в серці пам’ять про побратимів, які назавжди залишилися на полі бою.