Віддали своє життя у боротьбі за Україну: п’ятьом пластунам відкрили меморіальні дошки

• Віктор Гурняк, Віталій Дерех, Сергій Коновал, Богдан Сенюк та Микола Погорілий – кожен із них був вихованцем Пласту та зробив вагомий внесок у розвиток майбутніх поколінь. Вони дотримались своїх присяг, служили Богові та Україні й віддали за свободу найцінніше – життя.
• Дякуємо їм за захист та мужність. Слава Україні! Героям Слава!

Меморіальні дошки відкрили п’ятьом воїнам-пластунам: Віктору Гурняку, Віталію Дереху, Сергію Коновалу, Богдану Сенюку та Миколі Погорілому. На кожній дошці є світлина воїна, його дата народження та смерті, короткий життєпис, цитата. 

До заходу долучилися десятки людей: пластуни, представники влади, духовенство, родичі військовослужбовців, друзі та просто небайдужі тернополяни. Всі вони зібралися на подвір’ї Тернопільського Пласту.

Захід розпочали з виконання Державного Гімну України, а далі священнослужителі провели молебень і освятили меморіальні таблиці. Також хвилиною мовчання вшанували пам'ять полеглих захисників, а всі бажаючі поклали оберемки квітів.

Присутні на заході люди не стримували сліз, молилися за спокій наших захисників. Також вони підтримували одне одного, згадували приємні моменти, які пережили із загиблими захисниками. Люди наголошували, що воїни назавжди залишатимуться у наших серцях і тільки завдяки їм ми сьогодні живемо в Україні.

 Журналісти «20 хвилин» поспілкувалися з рідними та знайомим полеглих бійців, а також зібрали трохи фактів про кожного. 

Він не боявся жодних викликів…

Віталія Дереха пам’ятають як журналіста, майданівця, добровольця, воїна, пластуна. Він завжди вирізнявся з-поміж інших. Його проєкти, статті чіпляли та привертали увагу. Він не боявся жодних викликів ні в професії, ні в житті. Працював журналістом газети «20 хвилин». У 2013 році від редакції їздив в експедицію в Південну Африку та на Мадагаскар.

Ті, хто знав Віталія, кажуть – він ніколи не злився, не ображався та не пліткував. Завжди був на позитиві, навіть якщо у його житті були труднощі. У 2014 році пішов добровольцем в батальйон «Айдар» Збройних сил України, воював в його складі до липня 2015 року. У 2016-2018 роках працював в Муніципальній варті м. Івано-Франківськ, був рятувальником. З початком російського вторгнення в Україну 2022 року вступив до 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна, в складі якої брав участь в боях під Києвом, опісля на Луганщині. Керував розрахунком протитанкових засобів, з яким ліквідував не одну одиницю ворожої техніки та особового складу. Загинув 28 травня 2022 року.

До заходу долучилася близька подруга воїна Дарця Веретюк. З її слів, ми маємо вшановувати пам'ять загиблих захисників і нести її далі, аби інші також були готовими до війни. Адже війна триває і треба продовжувати боротьбу. 

– Важливо знати історію. Якби Віталій Дерех змалечку не вчився їсти жаб, змій, мишей, не вчився виживати у дикій природі, тактиці бою, не їздив на всі ці вишколи, то у 2014 році він не був би готовий взяти до рук зброю. Хоча і зброї не було....На весь перший добровольчий батальйон, до складу якого входили орієнтовно 200 людей, видали чотири автомати і ящик гранат, а все решта – трофейне. І щоб з такою мінімальною кількістю техніки, зброї відвойовувати міста, то треба було вчитися, – каже пані Дарця. 

Все життя присвятив Україні 

Віктор Гурняк – журналіст, фотокореспондент, член Національної скаутської організації України «Пласт», боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».

Він народився у селі Городниця, що на Тернопільщині. Навчався у школі №27, а згодом у коледжі Тернопільського національного технічного університету. Працював у щоденній газеті «20 хвилин» та був редактором пластового часопису «Цвіт України». З 14 років Віктор Гурняк долучився до Пласту, а також відвідував гурток «Сірі вовки», що входив до куреня частини 29 імені Юрія Старосольського. 

Взимку 2013-2014 років перебував на Майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Від початку російсько-української війни на сході України неодноразово перебував у зоні бойових дій як фотокореспондент та волонтер. У липні 2014 року Віктор Гурняк став співзасновником військово-патріотичної організації «Український легіон», а також добровільно вступив до 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Вже з вересня брав участь в антитерористичній операції на сході України. 19 жовтня 2014 року загинув під час мінометного обстрілу при спробі вивезти з поля бою поранених товаришів, в районі 32-го блокпосту біля села Сміле Слов’яносербського району Луганської області.

Велика втрата для всієї України 

Тернополянин Сергій Коновал з юних років займався вишкільною і культурно просвітницькою діяльністю. Він проводив військові вишколи, навчав молодь військової тактики, рукопашного бою та медицини. На війну пішов у 2014 році, бувши студентом.

За 10 років пройшов шлях від парамедика до командира стрілецької роти 67-ї окремої механізованої бригади. Під час АТО брав участь у бою в Пісках, поблизу Донецького аеропорту, а коли почалася повномасштабна війна – звільняв від окупантів Київ, Харків і тримав оборону на Донеччині. Шостого квітня Сергій Коновал загинув поблизу міста Часів Яр, що на Донеччині. У бліндаж, де були бійці, попав ворожий снаряд. 

Зоя Коновал говорить, її син був активним, завжди мав купу ідей. І саме у Пласті йому допомагали з реалізацією, відгукувалися і підтримували.

– У 13-14 років Сергій випадково потрапив у Пласт. Туди його привели друзі, але йому дуже сподобалася атмосфера. Там було активно, цікаво, вони вирушали у походи. Пізніше він зацікавився ідеєю Пласту і коли виріс, то підтримував цей осередок. Також Сергій самостійно вчився планувати свій час, багато читав, розвивався. Я не мала можливості багато часу проводити з дітьми, але на вихідні намагалися бути разом. Щось планували, десь бували, такі активні були дні, – каже пані Зоя.

«Є час? Вдосконалюйтеся, навчайтеся, готуйтеся»

Гарний фахівець, спортсмен, пластун – саме так у Тернополі згадують про Миколу Погорілого. Він закінчив загальноосвітню школу № 21, здобув вищу освіту за фахом юриста Тернопільського Національного економічного університету. В юнацькі роки захоплювався кікбоксингом. 

Микола був учасником пластових таборів, мандрівок та акцій. Пластову присягу склав на заході «Листопадовому Зриві» першого листопада 1999 року на Микулинецькому цвинтарі Тернополя біля могили Українських січових стрільців. Активно пластував орієнтовно до 2001 року. У 33 роки долучився до війська. Вдруге підписав контракт з 44-ю окремою артилерійською бригадою імені гетьмана Данила Апостола 30 січня 2022 року. 

Під час повномасштабного російського вторгнення був оператором-топогеодезистом самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону. Загинув вночі четвертого вересня 2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу противника поблизу населеного пункту Погребки Курської області.

Зі сльозами на очах про свого молодшого брата, який загинув за Україну, згадує Зоряна Удич. З її слів, Микола був свідомим, енергійним хлопцем, його завжди і всюди було багато. У січні 2022 він мав повернутися до цивільного життя, але чутки про велику війну змусили повернутися на фронт. Не подіяли на тернополянина ні вмовляння рідних, ні плач мами… 

– Ми виросли разом, я опікувалася Миколою, бо батько загинув в Афганістані, а мама залишилася з двома дітьми на руках. Мені на той час було п’ять років, а Миколі – 1,5 року, – каже пані Зоряна. – Микола був тією людиною, яка вміла брати на себе відповідальність за чуже життя. Він вкрай рідко просив допомоги, коли стояв на захисті України. Якщо ми передавали йому костюм, бронежилет чи інші речі, то він казав, щоб множили на шість. В іншому випадку допомоги не хотів приймати. Загинув він на бойовій позиції, коли став замість пораненого воїна. Він самостійно прийняв рішення, що хоче замінити пораненого хлопця. Це свідчить про його геройський чин. Він не боявся, не ховався.

Змінив університет на передову 

22-річний Богдан Сенюк – родом з Івано-Франківська, проживав у Тернополі, а загинув на Херсонщині. Чоловік закінчив бакалаврат Львівського національного університету імені Івана Франка. Диплом захищав, перебуваючи на передовій. Працював у закладах громадського харчування Тернополя і Львова. Цікавився політикою, історією, кінематографом, історичною реконструкцією. 

З 2012 року Богдан Сенюк долучився до організації «Пласт». Брав участь у багатьох акціях та мандрівках. З перших днів повномасштабного вторгнення приєднався до батальйону «Реванш», де обіймав посаду кулеметника штурмового підрозділу. Брав участь у боях за Київщину. Згодом воював у Бахмуті, Сєвєродонецьку та на Херсонщині. У боях отримав легку контузію. Загинув сьомого серпня 2023 року під час виконання бойового завдання. 

Читайте також:

Три роки повномасштабної війни: пригадуємо події, що відбулися на Тернопільщині

Підірвав міст разом із собою... Пам'яті Героя України Віталія Скакуна з Тернопільщини присвячується

Приносять квіти та запалюють лампадки: тернополяни вшановують загиблих захисників на алеї пам’яті

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.