«Вони навіки у наших серцях»: у Тернополі посмертно нагородили військових (РЕПОРТАЖ)

- Державні відзнаки бійців отримали їхні рідні – батьки, дружини, діти. Вони прийшли на захід у чорних хустках, зі сльозами на очах та з портретами загиблих.
- Журналісти «20 хвилин» долучилися до нагородження.
Пам'ятний захід організували у залі Державного архіву, аби вшанувати полеглих на війні захисників з Тернопільщини та вручити державні нагороди родинам. Під час повітряної тривоги присутні у залі молилися за спокій загиблих та здоров’я тих, хто зараз в окопах захищає Україну від російського ворога.
Традиційно нагородження розпочали з виконання Державного Гімну України. А після до присутніх звернувся військовий капелан, отець Микола Квич.
Він наголосив, наші захисники, воїни віддали у цій війні найцінніше – своє життя. І все задля того, щоб ми на цій землі гідно будували своє майбутнє та робили все можливе для нового покоління.
— З цієї війни кожна нація, кожен народ має взяти якийсь урок, щоб у майбутньому не робити таких подій. Він дуже складний, але важливий. У Старому Завіті ми читаємо історію видатного чоловіка Патріарха Якова. Одного разу, коли він ліг спочивати, то йому наснився сон, де по драбині, яка була злучена із небом та землею, сходили янголи. Я думаю, та драбина існує. І зараз разом з янголами до неба підіймаються наші воїни. Ми дякуємо захисникам і схиляємо перед ними голови. Також велика подяка рідним та близьким за виховання, за підтримку, — каже отець Микола.
Захисників Тернопільщини нагородили (посмертно) такими відзнаками: орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня (посмертно), орденом за «За мужність» III ступеня (посмертно), медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно), медаллю «За військову службу Україні» (посмертно), медаллю «За зразкову службу» (посмертно), нагрудним знаком «Золотий хрест» (посмертно), орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «За військову службу Україні».
Відзнаки рідним загиблих вручив заступник голови Тернопільської обласної військової адміністрації Віктор Устенко. Він зазначив, воїни навіки будуть у наших серцях, а ці нагороди – найменше, що може зробити держава для них.
— Обов’язково покажемо ворогу, хто ми є. І зробимо все можливе, аби він заплатив максимальну ціну за ті злочини, які заподіяв українському народу. 16 січня ми вшановували річницю захисників Донецького аеропорту, адже знаємо, що ця війна триває не від 24 лютого 2022 року. Майже 10 років тому оборонці чи не найперші показали, яким може бути героїзм українського воїна перед переважаючою армією супротивника. Тоді ми не мали стільки озброєння, але продемонстрували міцність, силу духу, згуртованість і бажання захищати свою землю. Ми зробимо все для того, щоб після Перемоги України, у школах, садочках, архівах, бібліотеках та театрах знали імена людей, які віддали своє життя за Батьківщину, — каже Віктор Устенко.
Під час отримання нагород дружини, батьки, діти та інші близькі люди не стримували сліз.
Памʼятатимемо завжди….
Серед тих, хто прийшов отримати нагороду (посмертно) за рідну людину й Анастасія Прокопʼюк. Вона ледь стримує сльози та тримає маму за руку… Дівчина каже, її батько загинув в ході виконання бойового завдання 10 вересня 2022 року на Донеччині. Він був головним сержантом стрілецького взводу Тернопільської окремої бригади територіальної оборони штаб-сержант.
— Мій батько Сергій Прокопʼюк сильний та мужній чоловік. У перший день повномасштабного вторгнення він відправив мене до Польщі, а сам пішов захищати Україну та нас від ворога, — каже Анастасія. — Ми постійно тримали звʼязок з батьком. Частіше листувалися також інколи зідзвонилися. Я памʼятаю, як під час розмов лунали гучні звуки. То я жартома запитувала: «Тату, що то за салюти в тебе?» А він мені казав: «Доню, ти що забула, де я знаходжуся?»
Також Анастасія додає, батько для неї — це постійна підтримка, турбота. І він назавжди залишиться в її пам’яті.
— З батьком я могла говорити про все на світі, довірити йому всі свої секрети. Нам його дуже не вистачає. Ми сумуємо і пам’ятаємо про нього, — наголошує дівчинка.
Раніше журналісти «20 хвилин» повідомляли, що Сергій Валерійович Прокоп’юк проживав з родиною в селищі Скала-Подільська. У Героя залишились батько Валерій, мама Любов, дружина Ірина, доньки Софія та Анастасія, а також сестра Євгенія.
Зі сльозами на очах у першому ряду залу сидить і мати загиблого Михайла Сидора. Життя чоловіка обірвалося у квітні 2023 року внаслідок мінно-вибухової травми поблизу населеного пункту Павлівка Донецької області.
— Михайло у нас був такий відкритий, життєрадісний хлопець. На момент загибелі йому було лише 41 рік, але жінки та дітей не мав. Він колись проходив строкову службу, але до повномасштабного вторгнення на фронті не був. Працював у Польщі та час від часу приїздив додому. Він якраз приїхав додому і почалася війна. То пішов добровольцем до військкомату. Михайло був молодшим сержантом 68-ої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Загинув разом з Олегом Барною, — розповідає мама загиблого Любов Сидор.
Завершилося нагородження полеглих бійців виконанням молитви.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.