“Ворожі кулі падали, наче дощ”

Сьогодні, 14 жовтня, тернополяни по-особливому відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці та День українського козацтва і річницю створення УПА.  Адже у більшості в сім'ї є ще той, хто пам'ятає відголос війни. Зокрема, Марія Рудницька, мешканка с. Вишгородок Ланівецького району, що на Тернопільщині, пригадує, які колись були нелегкі часи. 

- Пам'ятаю, як почалася війна. Мені тоді було сім років. Тодішня влада одразу оголосила мобілізацію чоловіків. По селі від хати до хати ходили радянські військові і ловили юнаків.Та які то юнаки, то були ще діти, - виправляє себе жінка.

Пані Марія пригадує, як прийшли за її старшим братом Тимком, якому було усього 15 років. А мама переховувала його від радянських військових.

- Одного вечора у вікно постукав друг мого брата, вони були ровесниками, і попросився до хати, - продовжує вона. - Тимко не задумуючись одразу відчинив двері, після чого у хату ввірвалися радянські солдати. Їх було четверо. Мій брат одразу ж кинувся тікати через вікон, але військові закричали, що розстріляють всю нашу сім'ю якщо він утече. Вибору у брата й моєї матері просто не було. Нас в сім'ї було четверо - я, старший брат та молодша сестра, тоді її було три рочки.

- Батька на той час вже війна забрала. Його не було в живих, - з  сльозама на очах пригадує жінка. - Мати згодом мені розповідала, що молодих юнаків - Тимка та його друга військові одразу з іншими хлопцями потягом відправили на фронт. Але трат з другом по дорозі утекли, вистрибнувши з поїзда. 

Волею долі так сталося, що хлопців знову упіймали військові, але на війну їх не відправили, вони довший час пасли коні, яких використовували для військових потреб.

- У селі було багато націоналістів. Після того як почалася мобілізація, багато наших сусідів пішли у ліси, там люди спасалися від загарбників - як німецьких так і російських. Недалеко від нашої хати був будинок у якому була криївка, там жила одна жінка, яка оберігала молодих хлопців, що прихлдили часто за харчами з лісу. 

Пам'ятаю, коли мама поїхала до Тимка аби побачити живий він чи ні, бо звістки від нього давно вже не було, то мене з сестрою залишила своїй рідній тітці Онуфрії. І сталось так, що німці почали заходити в село, ми звісно почали тікати у ліс, того дня я ніколи не забуду, - наголошує співрозмовниця. - Ми коли зайшли в ліс, то за кожним деревом стояв український стрілець.Скільки було дерев у лісі - стільки хлопців.

Їх одразу завели до жінок з дітьми і наказали сидіти тихо. Того дня українські патріоти вели бій з німецькими військовими. 

- Німці обстрілювали ліс, кулі з крон дерев сипалися, наче дощ, - пригадує пані Рудницька. - Вся земля у лісі була встелена від гільз наших хлопців та ворожих куль. Ми з тіткою та сестрою лежали майже весь день і ніч у рові в землі поки йшов обстріл. Німці в ліс не заходили, в них напевне цілі інші. Ешелони з німцями йшли повз ліс, просто оминаючи його та обстрілюючи, не зупиняючись.

Жінка каже, що німці через села проходили не зупиняючись, що в одну сторону, що в іншу. Брат Тимко з війни повернувся живий, але без однієї ноги.

Тернополяни сьогодні теж згадують своїх рідних, які воювали в УПА

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.