Як він може? Батько претендує на виплати за загиблим сином, про якого забув багато років тому
- Дружина, мати і молодший брат загиблого воїна добиваються, аби всі виплати після його смерті залишились півторарічному синові Віталія. Бо малюк залишився напівсиротою у такому ранньому віці, а батько його обожнював та намагався дати все найкраще.
- Натомість на частину суми, і чималу, претендує і батько загиблого, який після розлучення фактично забув про існування обох своїх синів. Принаймні, так стверджує і сам молодший Влад, і його мама та й інші родичі.
- А що говорить батько — ми намагались почути і його позицію. Та з’ясували в адвоката, які і кому виплати належать у разі загибелі бійця.
— Я до останнього надіялась, що у нього крапля совісті хоч лишилась, — це вже крик душі мами загиблого Героя. Вона говорить про батька свого сина, який претендує на свою частину виплат та ігнорує прохання рідних загиблого Віталія відмовитись від них, аби все дісталось півторарічному синочкові Героя. — Ми не хотіли виносити це все на суд людський. Бо це ніби як паплюжити пам’ять синову. Але це все вже остання крапля…
Родичі: згадав про сина після загибелі
До редакції «20 хвилин» звернулись вдова, мама і молодший брат Героя 26-річного Віталія Невінського. Він загинув 15 грудня 2022 року на Донеччині, а невдовзі його поховали на Алеї Героїв, що на Микулинецькому цвинтарі у Тернополі. У Віталія з дружиною Танею є маленький синочок — зараз малому Назарчику 1 рік і 7 місяців, а коли загинув тато, було півтора року.
Недавно постало питання про виплати після загибелі Віталія. І, порадившись, родина вирішила, що всі кошти мають піти малюку Назарчику, який для тата був всесвітом. Тим паче, що Віталій не раз говорив дружині: синові, поки росте, треба допомагати і всебічно розвивати. Згодом дати власне житло і гарну освіту. А далі — із цим багажем, — нехай вирішує свою долю сам.
Так і вирішили разом найрідніші люди загиблого Віталія — дружина Тетяна, мама Світлана і рідний молодший брат 18-річний Влад. Йому, зі слів хлопця, саме Віталій замінив батька. Бо батьки розлучились, коли молодшому ще й трьох років не було, а старшому — 10 років. Відтоді батько аліменти не платив, і фактично його не було у житті малих. Зараз, обурюються рідні, коли постала мова про виплати, чоловік згадав, що він батько.
Тетяна та Віталій Невінські були знайомі з дитинства. Разом ходили до одного садочку в Гусятині, звідки родом. Навчались в паралельних класах однієї школи. Потім покохали один одного та одружились. Невдовзі у подружжя народився синочок.
З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік Тетяни, фаховий військовий, став на захист рідної землі. У грудні 27-річна Таня стала вдовою і залишилась сама — із півторарічним синочком на руках. Зареєстровані з малюком у Тернополі, а проживають то тут, то в службовій квартирі Віталія у Мукачеве, бо служив у місцевій бригаді.
«Пам’ятаю, як боляче було Віталику»
— Я не хочу говорити погане про батька мого чоловіка, хоча чула від Віталика багато, і навряд чи це може говорити про те, що він для мого чоловіка і його брата був добрим батьком, — згадує Тетяна. — Ми з ним до похорону фактично бачились єдиний раз. Тоді я навчалась в Києві, Віталик приїхав до мене туди. Тоді й познайомив з батьком. Проте добре пам’ятаю, що саме я переконувала запросити батька на наше весілля. І як не прийшов ні він, ні бабуся. Навіть смс не прислали. І добре пам’ятаю, як боляче було Віталику.
Батьки чоловіка розлучились, коли хлопцеві було 10 років, а його молодшому братові не виповнилось і трьох років. У житті хлопців батька практично не було, стверджують родичі. Більше того, старший із синів ще в 16-річному віці вирішив змінити прізвище на мамине. Так і став Невінським.
— Віталик не любив говорити про батька і не хотів, щоб при ньому навіть цю тему піднімали, — поділилась Тетяна. — Пояснював, що це неприємна тема. Настільки, що у 18 років він змінив прізвище на мамине. Ми з ним зустрічались з 16 років. І я пам’ятаю, як він реагував, коли на зміну прізвища татова мама, бабуся чоловіка, видала, мовляв, у мене немає більше внука.
Не віддасть внукові, бо не знав, що він є?
Тато із бабусею були на похороні сина й онука. Щоправда, навіть до труни не підійшли попрощатись. І дуже образились, коли їх не зачитали у списку найдорожчих людей, з якими прощався Герой.
— Нас звинувачували тоді, що ми не дали їм з Віталиком попрощатись. Повірте, тоді мені було зовсім не до того, — Таня час від часу зупиняє розмову. Хоча потім бере себе до рук і продовжує, — як священник казав, хто хоче попрощатись – підходьте, куми, бабусі з дідусем йшли. Багато людей підходили… Хто хотів – той попрощався.
Минуло після похорону трохи часу і родині повідомили, що можуть отримати виплати. Мама Віталія одразу подзвонила до невістки і сказала, мовляв, син так хотів, тому я відмовляюсь на користь онука від своєї частки. Такого ж чекали і від батька. Той навіть спочатку пообіцяв, що все зробить. А невдовзі — передумав. Від Тетяни батько чоловіка слухавки не брав, тоді до нього передзвонив молодший син – Влад. Тоді і почув, що відмови від грошей на користь малого не буде. Мовляв, я візьму і віддам тобі, «бо вони в тебе заберуть, і ти нічого мати не будеш». А щодо внука — я, мовляв, його не знав. Навіть не знав, що він є…
— Брат чоловіка дзвонив до бабці, вислухав, що то мама винна у загибелі Віталика, бо пустила його у сухопутну академію навчатись. І я винна, що загинув мій чоловік, бо відпустила після поранення на фронт, — Тетяна намагається опанувати себе. — Бабуся не забула вколоти, що з появою Тані, мовляв, Віталик нібито перестав з ними спілкуватись. Якби знали свого онука, то і розуміли б — Віталик був військовим. І на його рішення не так легко було вплинути.
Родина планує позиватись до суду. Поки чекають, аби пройшли всі процедури — бригада має виключити Віталія зі своїх списків у зв’язку із загибеллю. Потім передадуть документи у військкомат і далі родичі можуть подавати заяву на виплати. А вони натомість, втомившись переконувати і вислуховувати в свій бік купу бруду, збирають папери для суду.
Стримує побратимів, щоб вирішували «по-чоловічому»
— Я не хочу когось обговорювати чи давати оцінку чиїмось діям. Я стримую побратимів чоловіка, аби не вирішували питання «по-чоловічому», — каже Тетяна. — Ніхто нічого не каже і не вимагає. Просто треба бути людиною. Мій чоловік загинув, і я залишилась сама з дитиною на руках. Мені особисто ці гроші не потрібні, а треба живий і здоровий чоловік. Але реальність інша, і зараз треба ростити і ставити сина на ноги самій. Я залишилась вдовою, коханий загинув, захищаючи нас усіх.
Таня, попри весь біль та заради дитини, готова йти до суду. Та добиватись справедливості, бо вважає, що не потрібно здаватись у таких ситуаціях. Щоб ці гроші дістались його біологічному батькові, який не хотів сина знати за життя, а після загибелі згадав, що він є батьком. І, з його слів, багато чого зробив для сина, — це неприпустимо, вважає вдова.
Такої ж думки і Світлана Невінська, мама загиблого Віталія. Жінка згадує, що розлучилась з чоловіком у 2007 році. Проживала в невістках, тому, коли вже була остання крапля, одного дня зібрала власні речі і з двома дітьми пішли на квартиру, яку винайняли.
— Колишній чоловік на дітей аліменти ніколи не платив, мінімальні суми давала його мама. Ще на початках я відмовлялась, казала, що мені не треба, аби давали ви. Він має знати, що має дітей і має допомагати, — каже Світлана Невінська. — Ми разом з колишньою свекрухою працювали в банку. Не завжди ті платежі були регулярними. Віталик вчився «на бюджеті», то не буду кривити душею — баба щось час від часу підкидала. І знову — не батько дітей, а бабуся.
Треба був батько, а його не було
Мати згадала багато випадків, коли дітям потрібен був батько і його підтримка, але того поруч не було. Пригадала, як тоді лишень з’явились iPhone, і Віталик дуже хотів такий телефон. Жінка через знайомих замовляла апарат зі Штатів, потім тут його перепрошивали. Врешті тато мав купити для сина, платив певний час по 200 грн, а тоді перестав. І мамі довелось прикрутити пояски і виплатити гроші за апарат малому.
— Віталик ще в 16 років вирішив змінити прізвище, бо не відчував ні моральної, ні іншої підтримки від тата і його родини, — каже Світлана Невінська. — Коли ми розлучились, я ніколи не забороняла ходити до свекрухи. Там ще жили бабуся старенька і вітчим мого чоловіка. Але він завжди гарно ставився до моїх дітей, і вони його за дідуся рахували.
Умисне просила дітей, аби йшли до родини, і коли з Києва до батьків навідувався тато. Світлана вважала, що хлопцям бракує чоловічої уваги, поради, допомоги. Чи просто моментів, коли можуть провести час разом з татом. Але малі зазвичай повертались і казали, що час проводили з бабусею. А тато дивився телевізор.
— Мої діти не перші і не останні, батьки яких розлучилися, але тато мав брати участь в їхньому житті, — переконана Світлана. — Своїх заощаджень зібрати не могли. Ми ще навіть коли разом жили, всі гроші вкладали то в ремонт, то вагонку треба, то ще щось. Тому, щоб потратити на себе чи на дітей… Коли розлучились, я взяла зарплату, тоді тільки з’явились кредитні гроші, — звідти суму рівноцінну зарплаті, продала якесь золото — і за ці кошти повезла дітей на море. Приходила і бабуся. Сказала, мовляв, це тобі за 2 місяці, може щось діти захочуть. Але знову бабуся — тата не було…
Коли Світлана вирішила відмовитись від своєї частини коштів на користь онука, набрала номер колишнього чоловіка і запропонувала йому зробити те саме. Тоді, у грудні, він погодився. А з часом «передумав». І назвав причину, мовляв, все тому, що його не включили до списку, з ким на панахиді прощався їхній загиблий син. Потім нагадав, що Віталій прізвище поміняв…
Що каже молодший син?
— Так, змінив, і вже у 18-річному віці, син не раз казав, все, що вони обіцяли — найчастіше не виконували. Пам’ятаю, бабця сказала, що віддасть Віталикові дідову машину. А через кілька днів вже оголошення висять – машина продається. І такого було безліч. Тому син категорично не хотів мати нічого спільного, — пригадує пані Світлана. — Я його два роки просила, почекай до 18, будеш повнолітній, ти маєш право робити, що хочеш. Він так і зробив. Причому абсолютно все сам. Навіть не дозволив йти із собою. І вже з новим паспортом тоді поїхав в академію.
9 березня минулого року мама і брат Віталія приїхали до нього в Мукачево, аби провідати його після першого поранення
Молодший син, який єдиний зараз залишився у мами, теж зізнався, що батька майже не було в його житті. А як були рідкі розмови телефоном, то частіше батько був напідпитку.
— Кожна розмова закінчувалась тим, що ми сварились і тим, який я поганий, — поділився Влад Дубовий. — Були ситуації, коли батько приїжджав в рідне місто, був там два тижні – не подзвонив, не сказав, що є, щоб зустрітись. Років 15 мені було, коли я з ним говорив по телефону. Або не було про що говорити, або не було з ким.
Молодший син пригадує, що саме бабуся просила подзвонити до батька. Малий набрав номер. Перша фраза, яку почув на тому кінці дроту: «Хто це такий».
— Він навіть номера мого не мав, — Влад, розмовляючи із журналісткою, намагається стримуватись. Але видно, як йому боляче… — Він не знав, про що зі мною говорити, бо поняття не мав, чим і як я живу. Коли я задзвонив і запитав, чи буде відмовлятись від Віталикових грошей на користь племінника, батько мене відкритим текстом послав. Обливав брудом і мене, і маму, і Таню, яку він бачив один раз. Тоді я подзвонив до баби – і почув однакові фрази. Ніби вони читали з одного листочка.
Старший брат замінив батька
Брат хотів би, щоб дитина мала хорошу освіту, власне житло і нормальне життя, каже Влад. І додає: він дуже любив малого та мріяв дати йому все найкраще. Та прагнув бути найкращим татом у світі. Напевне, тому, що цього ніколи сам не мав у житті.
— Я переконаний, батько не має ніякого права – ні морального, ні іншого на ці гроші, — запевняє Влад Дубовий. — Він і найменшої часточки оцього батьківства не вклав ані у Віталика, ані в мене. Йому не було цікаво нічого, не старався допомогти. Зате дав стільки обіцянок — і потім не виконував їх. За все моє життя дав мені 200 чи 300 євро на поїздку на змагання у Швецію.
Рідні кажуть, що не так давно батько хлопців виставив нове фото на власній сторінці у Фейсбук. Під ним одразу з’явились коментарі. Перший залишив якийсь чоловік – питав, коли поверне кошти. Другий — інший користувач, який лаконічно відповів «ніколи».
— Тепер я добре знаю, куди підуть ті гроші… Ми до останнього не хотіли нікуди звертатись, виносити цю всю ситуацію назовні. Щоб не паплюжити пам’ять Віталика. Але бачимо, що по-людськи ніяк, — каже Влад. — Бо, бачте, наш тато за стільки років згадав, коли зайшлось про виплати, що він — тато…
Саме старший брат замінив йому батька і завжди був за тата, каже Влад. Він слухав хлопця та допомагав порадою. Допомагав вирішити дитячі проблеми і завжди був поруч.
— Я, коли був малим, бачив, як інші діти йдуть з татами, на гойдалках, гуляють, — я дуже хотів, аби і в мене так було, але мого тата поруч не було ніколи, — каже Владислав. — За батька мені був Віталик. Це був мій надійний тил, допомога, опора. Я знав, що можу звернутись і він завжди допоможе. Поговорити про все на світі, заступитись за мене. Вчив усьому, що має знати і вміти чоловік теж Віталик. А де весь цей час був тато? І зараз, коли пішла мова за гроші, він з’явився?
Мама Героя каже, що вони всі зараз вчаться жити по-новому. Склеюють своє життя, яке розлетілось на друзки, коли загинув Віталик. Душа і так розривається, а тут ще й ці випробування.
— Я дуже боялась, що старший син, не маючи прикладу батька у житті, і сам так чинитиме по відношенню до свого малюка, — пригадує Світлана Невінська. — І коли я побачила, як мій дорослий кремезний син вперше взяв на руки свою крихітку…. (жінка плаче – прим. авт.) Як потім міняв памперси, ніжно дивився на нього і любив до безтями. Він так чекав на його появу, так тішився сином. А я щиро вірила, що мій Віталик повернеться з війни, бо так потрібен своєму синові…
Жінка до останнього мала надію, що у батька її дітей залишилась принаймні крапля совісті, аби не претендувати на гроші, які мають йти на малюка. Частину родина планувала віддати на допомогу воїнам. Як поцікавилась в колишнього чоловіка, мовляв, яке моральне право він має претендувати на ці виплати, на свою адресу почула, щоб забула його номер телефону і більше не дзвонила.
Чого хоче батько і що каже Закон?
Тепер родина розраховує лише на те, що чоловіка примусить схаменутись розголос. А як ні, готові йти в суди усіх інстанцій.
Батько Віталія і Влада Ігор Дубовий дзвінку журналіста щонайменше не зрадів. Це якщо дуже м’яко передати те, що довелось вислухати журналістці від чоловіка і на свою адресу, і на адресу родичів. Не обійшлось і без образ та погроз на адресу журналістці, мовляв, що розбиратиметься з нами вся столична прокуратура. Чоловік перебуває у Києві, тому іншим шляхом, аніж телефоном, його позицію вислухати було проблематично.
— Бо не хочу я відмовлятись, — ніби відрізав пан Ігор у проміжку між погрозами на запитання журналістки щодо відмови від своєї частки виплат на користь півторарічного сина загиблого Назарчика. —Тому що я хочу, оскільки моєму другому сину не належить ніякої виплати, – щоб з моєї сторони офіційно перейшла на його.
Оце, зрештою, вся адекватна інформація, яку ми змогли почути від чоловіка за час кількахвилинної телефонної розмови. Ще неодноразово пан Ігор починав закиди, мовляв, Віталій відмовився від його прізвища. Але стверджував, що це відбулось не у 18-річному віці, а значно пізніше. Ймовірно, цим чоловік хотів повідомити, що Віталій перебував під впливом родичів. І що, судячи з тону розмови, його неабияк засмутило. Це якщо не сказати більше…
За зверненням редакції адвокатка Марія Бочан пояснила, хто із родичів може претендувати на виплати після загибелі воїна та чи має право батько за таких обставин претендувати на ці гроші.
— Одноразова допомога для членів сім’ї військовослужбовця, який загинув на війні, — становить 15 мільйонів гривень, — повідомила Марія Бочан. — Одноразова виплата такої суми розподіляється порівну між членами сім‘ї загиблого і його утриманцями.
До них членів сім’ї Закон відносить:
* батьків,
* дружину/чоловіка, які не одружилися вдруге;
* дітей, які не мають і не мали своїх сімей;
* дітей, які мають свої сім’ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;
* дітей, обоє з батьків яких загинули або зникли безвісти.
Стосовно того, чи мають право батьки або один з них, які не брали участі у житті та вихованні загиблого сина/дочки на війні отримати цю виплату, — так, мають, якщо вони не позбавлені в установленому порядку батьківських прав, пояснила адвокатка.
— У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу, — зазначила Марія Бочан. — Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Тобто, якщо мама загиблого відмовиться від своєї частки виплат, вся сума розподілятиметься надалі між дружиною, сином і батьком порівну. Це не спадкування, тут інші правила, зазначила адвокатка.
Читайте також
Тернопіль оплакує Героїв: на війні загинули Віталій Невінський, Володимир Данилишин та Олег Зубик
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Светлана Зубарева
Читач38
Олена Мельник
Галина Ковальська