Тернополянин — про дороги і бездоріжжя Казахстану

Тернополянин — про дороги і бездоріжжя Казахстану
Тридцятиденну велосипедну мандрівку пустелями Казахстану здійснив у складі команди із Дніпропетровська тернополянин - турклубівець Олександр Рибаков (26 р.).

За 22 дні група подолала близько 900 км доріг, стежок і бездоріжжя, перетнувши півострів Мангишлак. Стартували мандрівники із міста Форт-Шевченко, де відбував заслання Великий Кобзар і, проїхавши плато Устюрт, фінішували знову в Шевченківських місцях. Ще вісім днів зайняла дорога у потягу до Казахстану і назад.
Про особливості велоподорожей на далекі відстані розповів після повернення кандидат у майстри спорту зі спортивного туризму Олександр Рибаков.

Відстань - близько 900 км
- Ця поїздка для мене була доволі несподіваною, хоча я давно хотів приєднатися до складнішого велопоходу, аніж ті, у яких бував раніше, - розпочав Олександр. - Загалом велопоходи поділяють на шість категорій складності. Ця мандрівка у Казахстан належить до п'ятої категорії. До того я мав досвід походів лише третьої категорії - набагато простіших. Бракувало досвіду четвертої, але для мене зробили виняток - взяли одразу в п'яту. Загалом категорія складності залежить від відстані, яку потрібно подолати, від перепаду висот і покриття дороги (асфальт чи ґрунтова дорога, піски, стежки) та інших факторів. Скажімо, для п'ятої категорії відстань - близько 900 кілометрів. Дорогами та бездоріжжям Казахстану ми десь стільки й проїхали. Може, навіть більше - до тисячі. Щоправда, до пункту початку подорожі добиралися потягом.
- Які були перші враження, коли вийшли з потяга в Казахстані?
- Перше враження, це, звісно, тепло. Хоча перепад температур був не дуже сильний, проте різниця все ж помітна. Якщо сідали в потяг при градусах десяти, то коли вийшли з потяга в казахстанському Атирау, було близько двадцяти. Трохи поїздили містом - й одразу впала в очі величезна кількість іномарок. Загалом та область доволі багата - нафтова, тож помітно було, що люди живуть заможно. Працюють переважно в компаніях, викуплених іноземцями. Хоча саме Атирау - місто жахливе, в деяких місцях навіть немає тротуарів, багно і бездоріжжя, напівзруйновані халупи.
- А велосипедистів багато зустрічали?
- Не зустрічали зовсім. Хіба що вже згодом, у селах, зустрічалися хлопчиська на дитячих ровериках. А гірських велосипедів, як у нас, не бачили. Тож люди на нас оглядалися, кожна машина сигналила.

"Питали, скільки нам платять"
- Як до вас ставилися казахи, з якими ви спілкувалися в дорозі?
- Зазвичай ми ночували в наметах. Однак бувало, що просилися на нічліг до місцевих. В одному селі нас пустили переночувати у школу. Доволі привітно прийняли, швидко здружилися. З нами казахи спілкувалися російською, хоча між собою, особливо в у селах, говорять виключно казахською. У цьому плані, як на мене, вони навіть більш національно свідомі, аніж українці. Багато казахів у глухих селах російської взагалі не знають. Хіба що ті, які вчилися у вузах чи служили в армії. Зустрічали ми, до речі, багатьох хлопців, які служили в Україні. У Казахстані живуть дуже комунікабельні і відкриті люди. З ними ми одразу знаходили теми для розмови.
Натомість у тамтешніх росіян, яких зустрічали, теми були одні - про Ющенка, Тимошенко, про те, хто в кого краде газ. Казахи ж простіші - розпитували, хто ми, звідки їдемо і куди. Політичні теми їх цікавили набагато менше. А ще допитувалися, хто і скільки нам платить за те, що ми їздимо велосипедами так далеко. І дуже дивувалися, коли у відповідь чули, що ми це робимо для свого задоволення. Дивилися на нас після того трохи насторожено. Нормальна людина, на їхню думку, за власним бажанням в таку дорогу не вибереться.
До речі, деякі росіяни, які там живуть, принципово не хочуть вчити казахської. І трохи невдоволені, коли їх змушують це робити, але розуміють, що без знання державної мови їм зараз не обійтися.
- А ви з якими питаннями зверталися найбільше?
- Найперше, звісно, просили води. Бо з водою в такій дорозі завжди сутужно. У пустелях її обмаль, воду можна дістати лише в криницях, але часто там немає відра і мотузки. Тож завбачливі мандрівники везуть їх із собою. Друга потреба - це хліб, бо в сільських магазинах його там важко купити. Більшість казахів печуть хліб вдома. Але, як правило, нас просто пригощали. Гроші за хліб ми платили рідко. А третє, за чим питали, - шубат, верблюже кисле молоко, яким нас пригощали пастухи. Дуже воно нам засмакувало.

Від 40 до 85 км у день
- Скільки в день проїжджали кілометрів?
- Залежало від покриття - в середньому десь від сорока до 80-85 км у день. А щодо місцевості, то, порівняно з Україною, це - пустеля. Найдовший переїзд від села до села був десь зо 3-4 дні - коли не бачили жодної людини.
Але вже як зустрічали людей, то траплялися дуже привітні. Скажімо, одна з перших зупинок була в Актау, яке раніше називалося Шевченко. Там треба було дати телеграму про наш вихід на маршрут. На пошті розговорилися з жінкою, яка дуже приязно до нас поставилася, навіть запросила в кафе - мовляв, аби ми знали, що у Казахстані дуже гостинні люди. Це було наше перше позитивне враження.
- Дороги були важкі?
- Перших 160 км був асфальт, а далі - то вже ґрунтові дороги - спершу кращі, далі гірші. Потім ми спустилися до моря і вздовж вже просувалися доволі закинутими дорогами, місцями, занесеними піском. Окремі ділянки доводилося переходити й пішки - піском їхати практично неможливо, переднє колесо одразу в'язне.

Було багато пробитих коліс
- Як ваша техніка перенесла такі умови? Поломки були?
- Загалом добре перенесла. Лише в керівника, дніпропетровця Олексія Андрушевича, десь на середині шляху тріснула рама. Можливо, то був просто виробничий брак. Тим паче, що його велосипед вже витримав багато складних походів. Можливо, просто не виніс перевантаження. Але нічого, їхали далі. Олексій лише трохи опустив сідло, аби зменшити навантаження на раму і, напевно, вже менше сидів на сідлі, більше навантаження давав на ноги.
Ще було дуже багато пробитих коліс. Бувало, мало не кожних 10 кілометрів. Дуже багато скла на дорогах, особливо в селах, поблизу домів. Доводилося зупинятися, замінювати камеру на запасну, а пробиту одразу клеїти. Мене, на щастя, це минуло.
Загалом до такої тривалої мандрівки довелося добре готуватися - купити величезний велорюкзак - для запасу продуктів, підсилити багажник, змастити всі деталі велосипеда - ремонтних майстерень у пустелях теж немає.
Для вирішення проблем із питною водою ми поробили додаткові кріплення на передній вилці велосипеда на дві трилітрові пляшки. Всього води на кожного учасника потрібно не менше 10 л на день.
Було також багато питань із вибором одягу для мандрівки, адже погода в цей час могла бути по-літньому жаркою, а могло й притрусити сніжком.
- А проблем зі здоров'ям не виникало?
- Серйозних - ні. Щоправда, в одного учасника, Олега Кривошеєва з Харкова, розболілася рука. Далася взнаки стара травма, яка, мабуть, не до кінця зажила. А в такій дорозі рука, звісно, розтряслася на кермі і дала про себе знати. Довелося накласти йому невеличку шину, перебинтувати. І решту походу він тримав кермо фактично однією рукою. Вже після повернення додому Олегові таки наклали гіпс. Однак знаю, що зараз із рукою вже все добре, він вже збирається у наступний похід до Польщі.
Олег, до речі, був найстаршим серед нас - йому 53 роки, сам він - полковник, колишній військовий, служив у Казахстані в ракетних військах.
- Ви їздили суто чоловічою командою? Жінок не брали?
- Ні, цього разу жінок не брали, бо похід передбачався доволі важкий. Хоча хлопці з Дніпропетровська розказували, що в їхній групі є кілька дівчат, які ходили в походи 3-4 рівня складності. Але з дівчатами, звісно, завжди важче.

"Чудово! Заробляй далі!"
- Відколи катаєтеся на велосипеді?
- Та з дитинства - як більшість хлопців. Спершу дворами чи містом. А вже всерйоз і далеко - то була поїздка першої категорії складності в Закарпаття. Кілометрів десь із 400. Вже далі були поїздки в Польщу і на Кавказ.
- А хто ви за освітою? Чим заробляєте на життя?
- Та заробляю тим же, чим і захоплююся, - подорожами. Закінчив Академію народного господарства за спеціальністю "Менеджмент зовнішньо-економічної діяльності". Зараз працюю в обласному спортивно-туристському клубі. Ще коли був студентом, ми з друзями подумали собі, що подорожі і походи - справа і захоплююча, і корисна, а також може приносити гроші. Тож зараз займаємось активним туризмом, організовуємо сплави, походи та екскурсії печерами.
- Батьки не були проти такого вибору спеціальності?
- Спершу, поки я ще вчився, батьки до мого захоплення ставилися доволі скептично. Казали, що грошей цим не заробиш. Але я якось пропустив то повз вуха. А тепер, коли вже є добра робота, батьки кажуть: "Чудово! Заробляй далі!".
- Власну сім'ю теж хочете бачити спортивною?
- Моя дівчина Юлія (28 р.) повністю поділяє мої захоплення. Є одним із моїх бізнесових партнерів - ми разом працюємо у нашому клубі. Бували і в кількох спільних походах. Щоправда, у найцікавіших для мене - найскладніших - не доводилося бути разом. А зараз в Юлі відпустка, яку вона проводить доволі активно. Пішла в Карпати в пішохідний похід другої категорії складності. І вже передавала звідти, що днями бачили ведмедицю з ведмежатами. До речі, цього року вона в складі екіпажу катамарану-"двійки" отримала абсолютну перемогу на чемпіонаті України з техніки водного туризму.
- Який наступний похід плануєте?
Хочу восени поїхати в Грузію - ті ж самі дніпропетровські друзі дуже хвалили ті маршрути. Рівень складності буде приблизно такий самий, як у Казахстані. Бо простіші походи мені вже нецікаві. А в складніші жінок не беруть. А в Грузію може вдасться вибратися з Юлею.
А загалом, повертаючись із таких далеких мандрівок, щоразу дуже тішишся, коли нарешті знову бачиш рідні ліси, городи та поля. Знову і знову кажеш собі, яка ж таки гарна наша земля!

Побували у найнижчій точці СНД - мінус 132 м над рівнем моря
Серед найцікавіших місць у Казахстані, де побувала група велотуристів, Олександр Рибаков насамперед називає форт Шевченко.
- За 160 кілометрів від Актау відбував своє заслання Тарас Шевченко - той форт і досі називається його іменем, - розповідає тернополянин. - Там є гарний діючий музей, землянка, де жив Кобзар, а неподалік - його висохла верба. Шевченка казахи дуже шанують. Коли ми казали, куди прямуємо, вони одразу пожвавлювалися: "А, до Тараса!". У самому форту ми переночували в місцевій школі, нам провели дуже гарну екскурсію.
Запам'яталася велотуристам і підземна мечеть Шакпак-ата - місце паломництва мусульман. Там є захоронення 10 ст., це місце діяльності східного мудреця, є навіть вирубана в скелі мечеть із давніми анімалістичними малюнками та мусульманські цвинтарі.
- Побували ми і у найнижчій точці СНД, найнижчій асфальтованій дорозі у світі - в западині Карагіє, - продовжує Олександр. - Висота там - мінус 132 м над рівнем моря. Там є тепле джерело, в якому я навіть помив голову з милом. Щоправда, голова після того вкрилася якоюсь білою масною речовиною. Тож довелося їхати по чисту воду й митися наново.
Каракуртів, еф, кобр і гюрз мандрівники не зустрічали. Припускають, що це через холодну погоду і пізню весну. На сонце вибиралися тільки черепахи. Загалом велосипедисти очікували більш спекотної погоди. Прохолода суттєво полегшила їхнє пересування, тому маршрут пройшли навіть швидше, ніж планували.
- В Актау, до речі, в останній день походу нас дуже щиро і гостинно прийняла українська діаспора, - додає Олександр Рибаков. - Саме був Великдень - тож наші шлунки безмірно розтяглися.


Довідка
Олександр Рибаков - кандидат у майстри спорту зі спортивного туризму. Керівник сплавів ріками Дністер, Південний Буг, Чорний Черемош. Керівник піших і лижних походів у Карпати та велопоходів. Провідник у печері "Млинки". Займав 1-3 місця на чемпіонатах Федерації альпінізму і скелелазіння Чернівецької області у 2000-2001 рр.

 

 

Коментарі (3)
  • Anonymous

    Про інші походи дивіться на forum.tourclub.com.ua
  • Anonymous

    Супер, супер, супер. по-доброму заздрю таким відважним людям! Побільше тобі, Олександре, поїздок, і удачі!

    Anonymous reply Anonymous

    Мда, і я був з Юлею, коли ми ведмедицю зустріли, о це драпака давали...)))
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Тернополя за сьогодні

21:18 Чому до нас "приходять" еротичні сни 20:10 У Тернополі кличуть на збірні екскурсії: сплануйте свій вільний час 19:12 Тернополяни візьмуть участь у чемпіонаті світу з літнього біатлону 18:01 Коли вдома не можна шуміти, нагадали тернопільські патрульні Від читача 16:53 Гусятинські жінки навчилися опановувати стрес 17:09 У 92 жителька Тернопільщини влаштовує дефіле, вишиває без окулярів та їздить на фестивалі photo_camera 16:02 "Нива" обіграла "Полісся" у першому домашньому матчі нового сезону 15:11 Біля Озерної смертельна аварія. Зіткнулися легківка та вантажівка photo_camera 15:02 На Тернопільщині розпочинається заборона на вилов раків 14:14 На Тернопільщині триває 10-денний фестиваль: виступатимуть DZIDZIO, «Друга ріка» та Амадор Лопес photo_camera 13:09 Скільки коштує зібрати дитину в школу у Тернополі play_circle_filled photo_camera 12:03 “Взял бы автомат и тра-та-тах": «друзів України», які працювали у Бучачі, уже відправили у рідний Харків 11:05 Операція "И": як на Тернопільщині рятували собаку від біди photo_camera 10:22 Створив 10 метафоричних образів лісу: у "Бункермузі" незвична виставка художника із Полтави 09:32 Біля "Проліску", що на Микулинецькій, перекинувся сміттєвоз 09:05 Про ваші звички «розкажуть» зморшки 08:00 Цей день в історії, 17 серпня: День народження Кузьми Скрябіна 07:01 Погода у Тернополі: 17 серпня, холодна ніч, а вдень +24
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up