Як стати великим Сенсеєм: погляд тренера і тернопільських дітлахів

Чи не кожен хлопчик з раннього дитинства мріє навчитися прийомам самозахисту. Та й окремі дівчатка прагнуть до цього.

У Тернополі представлені маса гуртків, де навчають різним видам бойових мистецтв. Школа «Шотокан карате до» під керівництвом досвідченого тренера Василя Цьомка – універсальна система для людей різної тілобудови та віку. До речі, саме «Шотокан» вважають першою школою карате, яка є найбільш чисельною серед усіх у світі.

Тренер з карате Василь Цьомко розповів про те, чому заснував школу «Карате до Шотокан» у Тернополі та хто в неї може потрапити. Василь виріс у родині спортсменів, та і сам з 10 років займається карате. Він опанував багато бойових мистецтв, має за плечима не одну вищу освіту, та, як справжній боєць, не зупиняється на досягнутому та прагне до самовдосконалення. Про те, яким був шлях до Сенсея (наставника – прим. авт.) - в ексклюзивному інтерв’ю «RIA плюс».

- У скільки років та чому почав займатися карате?

- Карате захопився з 10 років. Хочу згадати свого першого, наразі вже покійного тренера – Павла Білого. Фактично він і пробудив бажання займатися карате. Перші п’ять років тренувань під його егідою допомогли пізнати основу цього бойового мистецтва.

Прагнення ж серйозно займатися карате виникло, мабуть, і через те, що я виріс у спортивній сім’ї. Батько був відомими футболістом, грав у «ЦСКА» ще при Радянському Союзі, потім перейшов у «Чортківський харчовик». Рідний дядько – знаний тенісист, суддя міжнародної категорії, призер міжнародних змагань по настільному тенісу. У нього підростало немало чемпіонів. Та я і сам колись в нього вчився. Теніс – дуже гарне заняття для розвитку спритності, координації, швидкості. До тепер я практикую час від часу зіграти партію з друзями. Свого часу навіть отримав почесне звання – кандидат майстра спорту по настільному тенісу. До речі, це заняття чудово допомагає і в єдиноборствах.

- Коли вперше дізнався, що таке справжнє карате?

- Про карате ще дитинстві взнав із фільма про Брюса Лі. Мені було 6 років, коли я вперше на касеті побачив відеосюжет із його участю. Даний герой мені настільки запав у душу, що всі стіни в помешканні були завішені його портретами. Стійкий інтерес до карате підтримував ще мій старший брат Віктор. Він – майстер бойових мистецтв, багаторазовий призер чемпіонатів Канади з латиноамериканських бальних танців.

- Чому вирішив займатися ще й тренерською діяльністю?

- Мій перший тренер поїхав на роботу за кордон, тож далі продовжував займатися без нього. Потім пішов навчатися в училище, але паралельно займався і спортом. Про нього я не переставав думати ніколи. Зранку обов’язково була зарядка, ввечері ходив у спортзал. Навіть виконав нормативи для кандидата у майстри спорту по пауерліфтингу (вагова категорія – 75 кг).

Основна подія, яка перевернула моє життя і, зрештою, спонукала мене займатися тренерською діяльністю, - здача нормативів на чорний пояс у Президента Федерації Шотокан в Україні Сергія Денисенка. Це був 2013 рік. Наразі я вважаю його найсильнішим тренером в Україні. Недаремно голова «Міжнародної федерації карате Шотокан» Хірокадзу Канадзава надав йому повноваження бути шеф-інструктором в Україні. Мені дуже пощастило, адже я отримав нового Сенсея і друга. Раз у місяць чи два я їжджу до нього на індивідуальні тренування. Сенсей сказав мені: «Якщо ти хочеш знати, чи ти правильно займаєшся карате, потрібно це побачити у своїх учнях». Його ж до цього свого часу підштовхнув Канадзава.

- Чи вивчав інші стилі?

- Поруч з універсальним стилем «Шотокан карате до» вивчав і інші напрямки. Так, мені дуже імпонують китайське внутрішнє бойове мистецтво Тайцзіцюань, система Він Чунь та Джиткундо. Уних вдало поєднуються і бойова майстерність, і оздоровча гімнастика, і рлбота з партнером.

- Хто твої перші учні? Чи бачиш вже сьогодні позитивні плоди своєї тренерської праці?

- Коли три роки тому я вів перемовини з директорами шкіл, аби спробувати організувати невелику секцію карате, у місцевих навчальних закладах не було місця. А от у Березовиці, у школі №8 мене прийняли із задоволенням. Директор дуже хотіла, аби діти мали змогу скерувати енергію у правильне русло. Так я і набрав свою першу групу. У 2016 році мені вдалось відкрити групи на базі Кооперативного коледжу. Наразі тут і є основна школа.  

- Зі скількох років можна дітям пробувати займатися карате?

- Із 5-6 років. Усе ще залежить від того, на скільки дитина готова сприймати інформацію, засвоювати її, соціалізуватися в групі. Важливе ще і те, як до цього ставляться батьки та чи готові вони концентрувати дитину на заняття бойовими мистецтвами.

- Який підхід для навчання ти використовуєш? Чи важко налагодити діалог з малечею?

- Мені завжди імпонував підхід східних шкіл бойових мистецтв – китайських та японських, у яких дитина отримували високі моральні зразки поведінки, базові освітні навички, у тому числі читання, писання, рахування. Як на мене, ця традиція досі залишається найсильнішою у світі. Саме тому ми бачимо надзвичайно потужний менеджмент Японії та Китаю. Вірно закладені ази виховання у дитинстві дають можливість вистрелити своїм багатим внутрішнім ресурсом у майбутньому.

- Скільки в середньому відбувається процес адаптації? І як розгледіти в дитині майбутнього спортсмена?

- Через півроку приблизно відбувається адаптація. Тоді вже видно, чи є в дитини потяг до занять спортом, чи вона посилено працює над собою. Досвіду виховання спортсменів у мене небагато, але за плечима маю педагогічну, психологічну, психотерапевтичну, економічну освіти, що суттєво допомагає мені в роботі. Я хочу бачити талант у кожній дитині, незалежно від того, чи буде вона спортсменом. Філософія основи карате потрібна кожному малюкові та може зацікавити кожного дорослого. Але важливо ще, чи знайде учень свого Сенсея, який допоможе їй вирішувати будь-які життєві ситуації з допомогою карате, думати і розмірковувати як каратист.

- За яким принципом побудовані заняття?

- У молодшому шкільному віці просто необхідна ігрова діяльність. Для маленьких дітей дорослий варіант тренування не є зовсім правильним. Адже він фактично позбавляє її дитинства та забирає всі ті цінні відчуття, які вона може мати.

- Які саме основні цінності розвиває карате?

- Дуже багато спортсменів женуться за визнанням і черговими регаліями. Це, з одного боку, добре, але для мене особисто набагато ціннішим є пізнати те, чого я ще не знаю, аби розуміти своє тіло, свій дух та йти за високими моральними зразками.

- Існує настільки велике різноманіття бойових мистецтв. Як одразу визначитись, на яку секцію віддавати дитину?

- Основа в більшості з них – однакова. Візьмемо для прикладу кіноактора Брюса Лі. Він опанував 26 бойових мистецтв. Не в усіх він був чемпіоном, але у багатьох прогресував, інші адаптовував під свій новий стиль – джиткундо.

- Чи беруть твої учні участь у змаганнях?

- У травні поточного року в них були внутрішні змагання. Вони завойовували нашивки на кімоно та вступ у місцеву Федерацію карате Шотокан. Як на мене, потрібна більша градація мотивації учнів, ніж завойовування поясів. У Японії, наприклад, старі майстри дають пояси лише раз у три роки. Тому, щоб до чорного поясу дійти, потрібно бути як мінімум 27-річним. І це правильно, адже людина із зрілою системою цінностей та світоглядом може зрозуміти оце досягнення.

- Що можеш порадити тернопільським сім’ям, які хочуть виховати особистість, здорову фізично та морально?

- Щонайменше, привчити дитину до режиму. Адже наші сини чи доньки завжди наслідують батьків, їхню модель поведінки. Після тренувань я раджу всім батькам говорити з дітьми, запитувати в них, що вони вивчили, що їм сподобалось, чи цікаво було. Інтерес потрібно розвивати, і правильне спілкування цьому сприяє.

ДОВІДКА

Тренер «Шотокан карате до». Має другий другий Дан (розряд) після Чорного поясу. Ліцензований інструктор. Голова обласної тернопільської федерації «Скіф».

Ми запитали у дітей: чим саме вам подобаються заняття карате?

Поліна ДОВЖУК (8 р.):

- Відвідую групу карате уже другий рік. Мені дуже подобається заняття, особливо командні ігри. Мій тато працює із Сенсеєм, він і розказав мені про карате. У нас тут усі дружні, тому мені завжди приємно всіх бачити.

Роман КАНЮКА (7 р.):

- Я займаюсь карате лише перший рік. Ще мало що знаю. Але мені подобається вдягати кімоно на заняття і зав’язувати пояс. Це дуже класно. Як у фільмах про відомих каратистів. Розказую друзям, що займаюсь карате.

Ілля ОЛЄЙНІКОВ (5 р.):

• Хочу бути сильним, як Сенсей. Він має багато нашивок і кімоно, а в нас тільки одне. Люблю вивчати нові прийоми. Знаю, як захищатися від суперника. Люблю віджиматися на кулаках, присідати, качати прес, робити розминку на заняттях, а ще грати з дітьми.

Владислав ЯЩИШИН (11 Р.):

- Ходжу на заняття вже другий рік. Знає різні «блоки» та удари. Заробив на змаганнях нашивку. Хочу далі займатися, може, вдасться отримати перший пояс. Це буде велике досягнення.

Вадим Бичко (11 р.):

- За рік вже вивчив багато прийомів. Ми і віджимаємось, і присідаємо. Мрію, як і тренер, мати чорний пояс. А взагалі я люблю спорт. Тому ходжу на тренування із великим задоволенням. Завжди цікаво, що буде далі.

Євген ПАРУБОК (13 р.):

- У школі було оголошення, і я пішов на карате. Хотів навчитися захищатися. Для хлопця це дуже важливо. На змаганнях не був. Для мене важливіше навчитись прийомам для себе

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.