Вистава «Язичники» зачепила тернополян за живе

З перших хвилин вистави шанувальників Мельпомени заворожила музика, вдало підібрана режисером-постановником, народним артистом України Олегом Мосійчуком. Перед очима постала картина сучасної квартири, господиня якої зайнята пошиттям гардин, господар – роздумами. А їхня маленька донька по черзі підходить до мами й тата з лялькою в руках та німим благанням приділити їй трохи часу. Проте ніхто з батьків не звертає на неї уваги.

Саме ця мізансцена дозволила зрозуміти про що саме вистава – це жорстока драма про кризу сучасної сім’ї.

У першому акті йдеться про сім’ю, яка дійшла до крайнощів. Мати Марина, роль якої зіграла народна артистка України Ярослава Мосійчук, – істеричка, що разом із жіночністю втратила й людяність. Вона невдоволена своїм суспільним становищем, постійним пошуком підробітків, а також чоловіком Олегом. Його роль виконав заслужений артист України Микола Бажанов. Він - музикант-невдаха й філософ, що не здатен матеріально забезпечити свою сім’ю. Їхня єдина донька Христина (актриса Юлія Хміль) закохалась у молодого викладача Сергія (актор Євген Лацік), який скористався нею напідпитку, а потім назвав це помилкою і «нормальною життєвою ситуацією». Христина страждає від нерозділеного кохання, блукає допізна, приходить додому нетвереза, проте батьки не помічають її депресивного стану, а сварять і навіть б’ють за таку поведінку, не цікавлячись причиною.

Одного дня в цю сім’ю приїжджає віруюча мама Олега Наталія Степанівна (народна артистка України Люся Давидко), що раптово повернулася у світ після 15-річного паломництва по монастирях. Вона одразу береться встановлювати власні порядки – хоче охрестити внучку, знаходить роботу для сина та допомагає невістці з вигідним продажем нерухомості. І все це завдяки своїм зв’язкам із духовенством. Сусід-алкоголік, колишній боцман (народний артист України В’ячеслав Хім’як), який саме доробляв ремонт у квартирі Олега та Марини, теж підпадає під вплив Наталії Степанівни, вважаючи її «святою жінкою». Він допомагає їй повісити ікони, читає духовні книги, які вона дала йому. Життя нібито налагодилось, проте нікому не дає спокою розчарована усім Христина. Після того, як у родині дізналися, що її вигнали з інституту, дівчині заборонили виходити на вулицю і почали на неї морально тиснути, щоб змусити прийняти хрещення. Вона протестує і опирається, апелює до матері, питаючи: «Кого ти любиш більше: Бога чи мене?». Врешті не витримує і викидається з балкону. Під завивання сирени швидкої медичної допомоги закінчується перша дія, лейтмотивом якого є ствердження віри.

Другий акт розпочинається сценою в лікарні, коли непритомну Христину охрещують. У той час в коридорі згорьовані Марина та Олег не знаходять собі місця через важкий стан доньки. Олег підходить до лікаря, кладе йому в кишеню гроші і просить допомогти врятувати його дитину. Лікар бере хабар, але нічого не обіцяє, мовляв, тут допоможе лише чудо. Наталія Степанівна разом із невісткою йдуть молитися до церкви. Олег зустрічає отця Володимира і відмовляється від роботи на церковному складі, бо дізнався, що в коробках цигарки та алкоголь. Священик оправдовується тим, що його попросили допомогти зі зберіганням товару, а якого саме – він не знав.

Приходить сусід і приносить Олегові язичницьку маску, яку колись привіз із Африки, листа, в якому Христина пише як любить свого батька, та кларнет, щоб Олег заграв для доньки, як у дитинстві. Згорьований батько спочатку опирається, але врешті грає і стається диво – Христина приходить до тями. У той час на задньому плані з’являється душа бабусі, яка оправдовується перед сином за свою тривалу відсутність у його житті. Виявляється, що до такого кроку спонукали її хвороби, що переслідували родину. Своєю смертю у церкві на Великдень Наталія Степанівна спокутувала свої гріхи і подарувала друге життя внучці Христинці. Марина з донькою залишились жити удвох. Олег залишив сім’ю.

Лейтмотивом другого акту стало заперечення віри, мішанина, хаос, мовчання, німота, характерна для стану віри в сучасному суспільстві. Усі дійові особи виявляються досить жорстокими язичниками, що у взаєминах між собою керуються правилом: стань таким, як хочу я. Вони безжально тероризують одне одного, отруюючи своїм егоїзмом життя довкола себе. Саме тому вистава «Язичники» є засторогою сучасному суспільству від моральної деградації.

- Не можу однозначно сказати, що п’єса мені дуже сподобалась чи не сподобалась, вона підняла багато гострих і актуальних запитань про стан сучасної сім’ї, про розгубленість у вірі, про крайнощі в пошуку індивідуального порятунку, – каже тернополянка Олена Смакоус. – Вистава змусила мене замислитися над власним життям, чи достатньо уваги я приділяю своїм дітям, чи за щоденною суєтою дбаю про гармонійні стосунки з чоловіком.

Ділячись враженнями, глядачі акцентували увагу на питаннях хабарництва у медицині, недобросовісному виконанні обов’язків окремими душпастирями, занепаді сім’ї, християнському вихованні дітей тощо. Словом, вистава зачепила тернополян за живе.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.