Подруги-майстрині створюють ґердани-картинки й ажурні блузки в техніці ришельє

Для Олександри та Нелі це перша виставка. Примітно, що обидві майстрині працюють у творчому тандемі – блузки Олександри доповнюють прикраси, створені Нелею. Більше того, обидві жінки народилися 20 числа. Воно стало для них символічним. Адже саме  20 грудня відбулося відкриття їхньої виставки, а також рукодільниці дізналися, що офіційно стали майстрами народних художніх промислів.

Ґердани-картини – для сміливих жінок

Неля Чухрай зізналася, що ґердани захопили її настільки, що зараз не уявляє без них свого життя. Розпочинала з браслетів та сережок. Згодом перейшла на більші вироби.

• Ґердани – це таке захоплення, на яке не шкода свого часу, – каже майстриня. – Спочатку я робила звичайні традиційні ґердани з геометричними та квітковими візерунками. Але згодом, коли в Інтернеті побачила кілька схем ґерданів-картин, вирішила і собі такі створити. Звісно, що не кожен захоче носити таку прикрасу, адже вона для сміливих жінок, які готові до експериментів.

Так, на ґердані «Поцілована Богом» зображена вагітна жінка. Він призначений для жінок при надії. Також Неля Чухрай створила ґердани із зображенням Біг-Бена і Ейфелевої вежі, які знайшли своїх поціновувачів у Франції та Великобританії. У майстрині було кілька замовлень на ґердан із зображенням вовчиці. Нещодавно Неля Чухрай розробила схему тернопільського острівця закоханих і сплела відповідну прикрасу. У подальших планах ще кілька таких виробів із знаковими місцями Тернополя.

Над традиційним ґерданом Неля Чухрай працює 4-5 днів, а от створення картинки вимагає до двох тижнів часу.

• Існує думка, що ґердани треба носити з вишиванками, – каже майстриня. – Але насправді їх можна одягати до будь-чого, до однотонного одягу чи під настрій.

Пані Неля зізналася, що для себе поки що не встигла сплести ґердан, хоча схему вже розробила. Свої вироби жінка виставляє в Інтернеті під брендом Ninel-Ka.

Історії родинних вишиванок

Вишивальниця Олександра Луканюк на виставці представила вишиті сорочки, які вона створила для себе, свого чоловіка, синочка й донечки, а також вироби в техніці ришельє. Жінка родом з Івано-Франківщини, а там дівчатка вишивають із раннього віку, готуючи собі весільний посаг. Чотири роки тому, коли пані Олександра народила другу дитину, вирішила більше не повертатися на роботу, яка не приносила їй задоволення. Відтоді і присвятила себе улюбленій справі – вишивці.

– Першою була чоловікова сорочка, – розповідає Олександра Луканюк. – До того ж це була  перша спроба вишивки не хрестиком. Чоловікові така обновка сподобалась. Друга сорочка – моя, вишита схожим орнаментом. Я неправильно розкроїла рукави, тому мусила докупити лляного полотна. А коли вже вишила їх, то помітила, що полотно дещо іншого кольору. Через це я відклала свою вишиванку на певний час. Хоча згодом таки дошила її.

Синову сорочку жінка вишила хрестиком. За рекомендацією мами зробила широкі пазухи, щоби потім, коли хлопчик підросте, можна було їх відпороти і пришити до іншої сорочки. Але, зрештою,  син виріс, а пані Олександра вирішила ту сорочку не перешивати.

Платтячко для своєї донечки майстриня вишивала гладдю на білоруському льоні, будучи вагітною. Пошила за день до хрестин.

Експериментує з дизайном

– Окрім ручної, я займаюсь також машинною вишивкою, – каже Олександра Луканюк. – Це дозволяє отримати швидший і дешевший результат, адже ручна робота не може бути дешевою. Останнім часом я захопилася технікою ришельє. Вона мене вразила своєю легкістю. Першою роботою в цій техніці була блузка із невагомими, немов павутинка, рукавами.

Майстриня почала експериментувати, шукати дизайнерські розробки. Закупила чимало різних дизанів. Завжди старається навіть один і той же дизайн розмістити по різному, щоби отримати щоразу інший кінцевий варіант, аби кожен виріб мав свою родзинку.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.