Із милосердям до кожного: як працює тернопільський «Хоспіс»

Із милосердям до кожного: як працює тернопільський «Хоспіс»
Фото лікарня «Хоспіс»

Як допомагають невиліковно хворим пацієнтам в Тернопільській обласній лікарні «Хоспіс» — читайте в матеріалі.

У другу суботу жовтня відзначають Всесвітній день паліативної та хоспісної допомоги. Різноманітні заходи спрямовані на те, щоб розповісти суспільству про цей вид медичної допомоги. Паліативна допомога починала свій розвиток як громадський рух, зокрема ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги» підтримує цей напрямок від моменту створення до сьогоднішнього дня.

— Досі далеко не всі люди знають, що це власне таке — хоспісна та паліативна допомога, а тим більше, що цю допомогу можна отримувати не лише в лікарні, а й вдома, і оплачує її держава, в особі НСЗУ,— зазначає генеральний директор Тернопільської обласної лікарні «Хоспіс», що розташована в с. Плотича неподалік Тернополя, Андрій Паламарчук. 

ВООЗ визначає паліативне лікування як вид медичної допомоги пацієнтам, захворювання яких не піддається вилікуванню, направлене на задоволення фізичних, психологічних, соціальних і духовних потреб пацієнта та членів його родини. 

Відео дня

За останніми дослідженнями до 80 % паліативних пацієнтів хочуть перебувати вдома. Але і вдома догляд має бути належним, продовжує пан Паламарчук. Тож задача медиків — допомогти родині і пацієнту бути в колі рідних і отримувати потрібний догляд, лікування і психологічну допомогу.

— Коли при певному захворюванні уже є незворотні зміни і обмежений прогноз життя, тобто коли захворювання становить загрозу життю людини, коли завершені всі заходи з надання спеціалізованої допомоги, тоді людині потрібна паліативна допомога, — зазначає генеральний директор. — Хоча паралельність спеціалізованої і паліативної допомоги ніхто не відкидає. У нас були пацієнти, які лікувалися в нас нетривалий час. Ми підібрали схему лікування зі знеболення, подолали всі симптоми і людина перебуває вдома під нашим супроводом. 

Так, зазвичай в «Хоспісі» люди завершують свій земний шлях, але є частина пацієнтів, які виписуються. Взагалі паліативна допомога повинна починатися, коли людина зіштовхується з невиліковним діагнозом – це в ідеалі повинен бути початок паліативної допомоги, і з часом, коли хвороба прогресує, змінюється співвідношення об’єму спеціалізованої і паліативної допомоги. Спеціалізована зменшується, паліативна – зростає.

— Часто ми бачимо пізні звернення до нас, — зазначає Андрій Паламарчук. — Ми могли б підключитися для надання допомоги раніше, і люди мали б менше фізичних страждань, якість їхнього життя була б набагато кращою. 

Налагодили мобільну службу

Із 2016 року у «Хоспісі» надавали лише стаціонарну допомогу пацієнтам. А з 2019 року почали роботу виїзного відділення, і зараз в закладі паралельно зі стаціонаром діє налагоджена мобільна паліативна служба — це коли бригада лікарів, медсестер, психолога чи суміжних спеціалістів виїжджає на дім до пацієнта, вивчає потреби хворого і родини, складає план лікування, догляду, навчає родичів чи доглядальників елементам догляду, коригує медикаментозне лікування, за потреби робить перев'язки, забір аналізів, кардіограму, УЗД внутрішніх органів, інші обстеження.

Стаціонар «Хоспісу» розрахований на 30 пацієнтів. Також щомісяця, крім стаціонарних хворих, медики закладу мають до 40 пацієнтів на домашньому обслуговуванні. Залежно від потреб і стану пацієнта є різна кількість виїздів бригади, існує консультування в телефонному режимі.

— Ми вчимо родича або доглядальника правильному догляду за важкохворим, — розповідає терапевт стаціонарного і виїзного відділень Аліна Горобець. — Наприклад, як лежачій людині провести гігієнічні процедури, як зробити ін’єкцію внутрішньом'язево. Це треба вміти робити, бо дехто з родичів через незнання діє неправильно і цим загострює стан хворого: з'являються пролежні, ускладнення і потім людину важко вивести з такого стану. У нас для цього є навчені медсестри, які проходили профільні курси. 

Робота медсестри виїзної служби відрізняється від роботи у стаціонарі, розповідає старша медсестра виїзного відділення Оксана Серга.

 — Для родичів хворого догляд є надзвичайно важкий вдома. Ми зі свого боку стараємося навчити техніці догляду і по мірі можливості надати всі предмети догляду і вироби медичного призначення — ходунки, крісло-туалет, візки для переміщення хворих, протипролежневі матраци, якщо потрібно кисневі концентратори чи відсмоктувачі, якщо людина на зондовому годуванні, інгалятори, насоси для подачі ліків, дозування яких встановлюється на 24 години. 

Медсестра виїзної служби може працювати не лише разом із лікарем, а й самостійною після призначення лікаря – наприклад, робити внутрішньовенні ін’єкції чи перев'язки. 

— Хочу відзначити, що на рівні медичної сестри родичі більше розказують свої практичні проблеми, — зазначає медик. — Крім медичної роботи, потрібно бути і психологом, щоб підтримати родичів пацієнта.

Вдячні за допомогу

З кожним роком потреба в паліативній допомозі зростає — «молодшають» інсульти і онкологія. І серед пацієнтів «Хоспісу» є люди молодого чи активного віку.

Наймолодшому пацієнту «Хоспісу» був 31 рік, продовжує терапевт. Він мав черепно-мозкові травми, перебував у стані коми, уся життєдіяльність була на медичній підтримці. Ступінь ураження мозку внаслідок травми не дозволяло йому відновитися. 

А найстаршому пацієнту було 95 років.

— Пам'ятаю пана Івана, йому було 92 роки, — розповідає терапевт. — Ми зі свого боку, як лікарі, турбувалися найперше як почувався, чи щось турбує, але як мали вільну хвилинку завжди заходили підбадьорити, поговорити, а от психолог займалася з ним цілеспрямовано, бо чоловік був в ясній свідомості. Вони обговорювали різне, і от якось вона запитала його – як це бути 92-річним чоловіком. «Вірите, — каже той чоловік, — я сам не уявляю, що маю стільки років. Я ще маю стільки планів, я ще маю стільки справ, я ще стільки не встиг». Дуже цікавий був чоловік.

Пані Дарія, яка зараз лікується в «Хоспісі», колишня вчителька. Через ускладнення діабету вона втратила ногу, але попри все знаходить спокій для душі, не втрачає оптимізму і надії ходити.

Жінка потрапила в «Хоспіс» у важкому стані через тиждень після ампутації, а потім ще така трагедія сталася — через три дні помер її єдиний син. Вона тоді дуже важко все це пережила. Але минув час і їй допомогли з цим справитися. Каже, що їй подобається турбота і ставлення медперсоналу закладу, вона дуже вдячна лікарям — головному лікарю Андрію Васильовичу, терапевту Аліні Василівні — за те, що врятували другу ногу. 

— Я багато читаю, скільки я тут книжок перечитала. Я ж все життя вчителькою проробила, математику викладала, — каже пані Дарія. — Мені тут подобається. Я змирилася, знайшла спокій. Священник приходить до нас на бесіди і зі мною розмовляє, психолог займається. Спочатку я плакала, а тепер вже так ніби нічого. Читаю багато, телевізор допомагає настрій піднімати. А ще тішить, коли приносять квіти, коли спілкуюся з сусідкою в палаті, чи заходила одна пацієнтка. Мені часто сусіди дзвонять, навіть колишні учні.

Дружна команда професіоналів

Останніми роками в «Хоспіс» прийшли працювати молоді лікарі, розповідає генеральний директор.

— Робота непроста, але крок за кроком кожен із фахівців професійно зростає. Всі лікарі і медсестри пройшли спеціалізоване навчання з паліативної допомоги, в тому числі і міжнародне, на рівні післядипломної освіти, — зазначає Андрій Паламарчук. — В штаті є психолог, яка працює не тільки з пацієнтами, а і з персоналом «Хоспісу», бо є так зване професійне вигорання, з яким треба вміти впоратися. 

Не кожен зможе, але хто залишається, вони складають основу людського потенціалу лікарні. 

 — Знаєте, для нас спочатку було дивиною, коли людина помирала, родичі нам дякували за ту роботу, увагу, якою оточували їхню рідну людину, турботу, — розповідає генеральний директор. — Ці слова вдячності потрібні, і ми теж відчуваємо, що наша робота не є марною. 

Лікар-терапевт Аліна Горобець розповідає, що коли розпочинала працювати в паліативному відділенні був страх, як справлятися з емоціями, як працювати з дуже хворими людьми, які мають онкологію, багато супутніх захворювань. 

— Як би ти себе не відсторонював, ти все одно цей біль переймаєш, — каже лікарка. — Спочатку було досить важко в емоційному плані, не нести того додому, не плакати за кожного пацієнта. Важко морально, коли пацієнт помирає… Важливо було знайти баланс між емпатією і симпатією до пацієнта, бо до людей прив’язуєшся, коли ти щодня з ними працюєш, коли вони лежать у відділенні, так само і на виїзній службі, коли ти приїжджаєш на дім. Спочатку тяжко, не підібрано адекватне лікування, потрібно у всьому зразу розібратися, час є обмежений, але потім, коли підбираєш ліки, пацієнту стає в фізичному плані набагато краще, відповідно і морально теж, і вся сім'я зразу оживає. Коли ми допомогли людині — це приносить велике задоволення від своєї роботи.

Наша допомога полягає в тому, що ми маємо зосередитися на якості життя пацієнта. Ми вже не можемо його вилікувати, але можемо зробити акцент на якості життя, на здатності до самообслуговування, якщо людина є знеболена, у неї зовсім інакше самопочуття, зовсім інший настрій, вона вже може вийти на вулицю, зробити мінімальні справи. У нас дуже багато хороших днів, набагато більше, ніж поганих.

Додався постковідний синдром

Є певні критерії і стани, які є показом для надання хоспісної і паліативної допомоги, певні захворювання чи їх стадія, продовжує генеральний директор. Протипокази до перебування тут — інфекційні захворювання (туберкульоз) та психічні розлади. 

Якщо перерахувати хвороби чи стани, з якими потрапляють пацієнти в «Хоспіс»  — то це онкологічні захворювання в пізній стадії, серцево-судинна недостатність в стадії декомпенсації, післяінсультний стан, стани після черепно-мозкових травм, хронічне обструктивне захворювання легень на етапі незворотних змін, наявність пролежнів, судинні захворювання, які є причиною виникнення незаживаючих ран, також є підставою для отримання паліативної допомоги, цукровий діабет з ускладненнями, ниркова недостатність, хронічні захворювання печінки в стадії декомпенсації, останнім часом додався і постковідний синдром.

 — Скажімо, були пацієнти із контрольованими симптомами супутніх захворювань. Тоді перехворіли на ковід і все розбалансувалося, — пояснює генеральний директор. — Пацієнт не має смертельного діагнозу, але має симптоми, які дошкуляють: задишку, сильний страх смерті. Вони отримали паліативну допомогу і з рекомендаціями і покращенням стану виписані додому на обслуговування сімейного лікаря. Випадки є різні. Хто може бути вдома, то ми кисневий концентратор видавали додому, хто не може — лікується тут.

Як потрапити в «Хоспіс»

Оскільки паліативна допомога входить до Програми медичних гарантій і фінансується НСЗУ, пацієнту потрібно мати сімейного лікаря, який визначає потребу пацієнта в паліативній допомозі. Критерії визначення пацієнта «Хоспісу» прописані в наказі МОЗУ.

Обласна лікарня «Хоспіс», як заклад, законтрактований на два пакети медичної допомоги – стаціонарну і мобільну паліативну допомогу. 

— Сімейний лікар дає електронне направлення, до нас звертається родина, чи сам пацієнт за телефоном гарячої лінії або в інший спосіб і надає потрібні документи: крім електронного направлення потрібні копія паспорта, коду і виписка з амбулаторної та стаціонарної карти, — зазначає Андрій Паламарчук. — Зараз у зв’язку з пандемією коронавірусу потрібен тест на ковід або сертифікат про вакцинацію, якщо йде мова про стаціонарне відділення. Для обслуговування на дому – такі ж документи, а на ковід виїзна бригада робить швидкий тест при першому візиті. 

Зараз немає територіальної прив’язки до місця проживання пацієнта, тобто пацієнти можуть бути з будь-яких районів. Є електронне направлення від сімейного лікаря — і будь-який громадянин України може звернутися в «Хоспіс» за такою допомогою, така суть реформи, пояснює генеральний директор. 

Обласний заклад — комунальна власність обласної ради, пояснює Андрій Паламарчук. Хоспіс отримує фінансування в частині енергоносіїв, основних засобів, капітальних ремонтів, медичного обладнання, а НСЗУ власне оплачує медичну послугу, куди входить заробітна плата, медикаментозне забезпечення, харчування та інше. Для пацієнта хоспісна та паліативна допомога безкоштовна. Виділених коштів не завжди вистачає, тому допомога благодійників завжди доречна. 

— Дві палати на першому поверсі в «Хоспісі» зроблені коштами благодійників, — розповідає генеральний директор. — Це сім'ї, родичі яких перебували на обслуговуванні мобільної бригади. Було їхнє бажання у такий спосіб допомогти «Хоспісу», відремонтувавши палату, а з функціональними ліжками і меблями допомогли благодійні організації і фонди, з якими ми співпрацюємо уже тривалий час. У майбутньому ці палати будуть використовувати на загальних умовах.

Довідка

КНП Тернопільська обласна лікарня «Хоспіс» ТОР, село Плотича Тернопільського району, вул. Глибочицька, 5

Гаряча лінія для звернень: 29-66-73.

Сторінка у Facebook: https://www.facebook.com/hospice.ternopil/

Сайт: http://hospice.te.ua/

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (11)
  • Світлана Семенюк-Машлюк

    Дай Боже нікому і ніколи туди попадати
  • Taras Matvienko

    Ви скромно промовчали ,що деяким хворим слід робити евтаназію на заключному етапі їх життя.Називайте такі  речі своїми іменами.Ціна лікаря оцінюється кількістю хворих,котрим він відновив всі втрачені функції.
  • Михайло Заверуха

    Я знаю як лікують в Тернополі хворих на рак. Знаючи що людині вже нічого не поможе, тягнуть тисячі доларів з рідних. То не лікарі а чорти в білих халатах. Бога не бояться .

    Галина Хома-Миронюк reply Михайло Заверуха

    Михайло Заверуха Я повністю з вами погоджуюся.
  • Тасія Тасія

    Від одного вигляду цієї будови як зовні так і всередині охоплює депресія круті сходи на другий поверх ті хто на 2 поверсі ніколи не сходять до низу тільки їх виносять вперед ногами

keyboard_arrow_up