Лікарня, де полегшують страждання

Хоспіс розміщений у селі Плотича Тернопільського району в історичній будівлі. Це палац родини Коритовських, колишніх власників Тернополя. Пам’ятка архітектури 1720 року.

Обласний заклад паліативної допомоги – хоспіс – почав працювати на Тернопільщині у травні цього року. Протитуберкульозну лікарню у селі Плотича Тернопільського району рішенням облради реорганізували і створили хоспіс. Заклад розрахований на 30 пацієнтів.

– Ми надаємо допомогу пацієнтам із моменту встановлення невиліковного діагнозу до останніх днів життя, а також членам родини у період скорботи, – розповідає головний лікар хоспісу, голова Тернопільського осередку ГО “Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги” Андрій Паламарчук. – Для пацієнта це зменшення дошкуляючих симптомів, полегшення страждань, зняття болю. Та паліативна допомога включає не лише медичну складову. Це й допомога психолога, духівника і соціального працівника. Ми допомагаємо і пацієнтам, і родичам.

Поки не відкрили хоспіс, невиліковно хворі пацієнти перебували вдома або в інших лікарнях.

– Це була велика проблема – покласти в лікарню таку людину, коли офіційна медицина каже, що вже все зроблено. Хворих правдами і неправдами клали в заклади, але лише на короткий час, – зазначає пан Паламарчук. – Проблема була і для родичів, які доглядали таких пацієнтів удома, адже потрібно було або звільнятися з роботи, або наймати доглядальниць.

У хоспісі - інша філософія щодо надання допомоги. Якщо у звичайних лікарнях усі зусилля спрямовані на те, щоб хворий одужав, то тут усе роблять для того, щоб підтримати життя людини без страждання до її останніх днів.

Наймолодшому пацієнту було 44 роки

Зараз у хоспісі перебувають 12 пацієнтів. Це не лише онкохворі. Тут є люди з різними невиліковними соматичними захворюваннями на етапі незворотних змін: це і важкі  ускладнення після інсульту, ниркова, печінкова, серцева недостатність на стадії декомпенсації.

– Ми проводимо симптоматичне лікування, тобто лікування, яке спрямоване на полегшення симптомів того чи іншого захворювання: щоб людина не відчувала ні задишки, ні болю, – зазначає лікар. – Важливою складовою паліативної допомоги є наркотичне знечулення. Заклад ліцензований у сфері обігу наркотичних середників, тож тут можуть в умовах стаціонару вводити потрібну кількість таких ліків, щоб пацієнт не страждав.

Для хворих хоспісу немає вікового цензу, але тут можуть перебувати лише дорослі.

Наймолодшому пацієнту цього закладу було 44 роки, найстаршому – 80. Вік значення не має, лише захворювання і ступінь його важкості, зазначає лікар.

– Підбір пацієнтів відбувається за чіткими критеріями, – каже Андрій Паламарчук. – Наші пацієнти мають обмежений прогноз життя – людині залишається жити менше шести місяців. І коли настає такий час, починається робота медиків хоспісу.

Хоспіс – це не будинок для літніх людей. Триваліше перебування повинні надавати будинки сестринського догляду, геріатричні заклади. Хоспіс створювали для того, щоб невиліковний хворий прожив без страждань останні дні чи місяці свого життя.

Дехто з пацієнтів уже не має сили вставати з ліжка. Якщо ж сили ще є, то соціальний працівник залучає хворого до тієї роботи, яка йому до душі. Люди не повинні почуватися самотніми, їх треба адаптовувати до життя в тих умовах, що склалися.

У хоспісі є одне паліативне відділення. Невдовзі облаштують актовий зал. Також передбачене місце для спільного перебування хворих та їхніх родичів. Адже навіть розмови про життя, свої історії – це вже елемент психологічного розвантаження для таких людей.

Лікарня ще потребує середнього медичного персоналу, потрібно більше комплектів постільної білизни, прального порошку, памперсів. Та найбільша потреба новоствореного медичного закладу – капітальний ремонт.

– Ми вже підготували проектно-кошторисну документацію і подаємо її до Фонду регіонального розвитку для отримання фінансування, – розповідає головний лікар. – У нас немає ліфта, а він потрібен, щоб не обмежувати доступ хворих до зовнішнього середовища. У нас є гарний парк, можливість побути на свіжому повітрі. Тепер хворих доводиться носити на вулицю, робимо це силами родичів і персоналу. І це важко. Коли ми повністю задіємо і перший, і другий поверхи закладу, то зможемо розміщати хворих залежно від важкості їхнього стану. Ті, чий стан дозволятиме подолати один поверх, перебуватимуть на другому. Якщо ні – на першому. Також проект реконструкції передбачає розширення палат, щоб у них перебувало по одному чи двоє пацієнтів. Зараз ми досягаємо цього за рахунок того, що хворих менше.

Вчаться в Україні і за кордоном

Ініціатива створити громадську організацію “Ліга паліативної хоспісної допомоги” бере початок у 2009 році. Та лише через сім років в області відкрили хоспіс. Івано-Франківськ, Львів мають такі заклади уже більше 15 років.

– Паліативна допомога – це нова галузь у медицині. В Україні започаткована у 90-х, у світі – в 70-х роках, – розповідає пан Паламарчук. – Ще є незначна поінформованість про хоспіс. Навіть серед медиків, не те що серед населення. Розрахункова потреба стаціонару за міжнародними нормами – 10 ліжок на 100 тисяч населення. У межах України є півтори тисячі ліжок для хоспісних пацієнтів, а потреба – 4500-5000. Тобто приблизно утричі більшою має бути кількість ліжок для таких пацієнтів.

Персонал тернопільського хоспісу навчався в Івано-Франківську, де такий заклад діє з 1997 року.

– У їхньому навчально-методичному центрі, який створили на базі хоспісу, середній медичний персонал і лікарі проходять тижневе навчання, щоб фахово надавати паліативну хоспісну допомогу. Також ми навчаємося за кордоном. Група з 10 чоловік із Закарпатської, Івано-Франківської і Тернопільської областей три тижні перебувала у США, у Північній Кароліні. Це стало можливим за сприяння агентства з міжнародного розвитку. Ми вивчали надання паліативної допомоги в Америці. Дізнавалися її елементи, як здійснюють відбір пацієнтів. Тепер намагаємося впровадити світові стандарти у нас.

Також заклад налагоджує співпрацю з міжнародними організаціями для отримання благодійної допомоги. На початку вересня хоспіс у Плотичі відвідала делегація з Бельгії. Досягнули попередньої домовленості про допомогу і навчання тернопільських фахівців у цій країні.

Планують створити виїзну службу

Одним із напрямків надання паліативної допомоги є створення виїзної служби.

– Виїзна служба – це цілодобове надання паліативної допомоги. Має бути диспетчер, передбачені виїзди в межах робочого дня, проведення перев’язок, навчання родичів чи доглядальників, введення знечулення, психологічна підтримка. Тобто працює багатодисциплінарна команда. Левова частка навантаження припадає на середній медичний персонал, – розповідає головний лікар хоспісу Андрій Паламарчук. – Це зекономить бюджетні кошти і наблизить паліативну допомогу до пацієнта. Це зручність і для родини, і для пацієнтів. У таких станах родичі-не медики губляться, у паніці телефонують на швидку. А коли буде така служба, можна буде проконсультуватися навіть по телефону, а також скласти комплекс заходів, які необхідні саме для цього пацієнта.

За світовими стандартами паліативну допомогу можуть надавати у стаціонарах, удома та на базі інших лікарень, пояснює Андрій Паламарчук.

– Тобто коли встановлений невиліковний діагноз, пацієнт переходить до фахівців паліативної галузі, незалежно від того, де він перебуває, – зазначає лікар. – Чим раніше таке лікування буде інтегроване у загально лікарняну мережу, тим краще потім проводити заходи паліативної допомоги. Ми плануємо організувати таку службу у складі нашої лікарні. Територіально ми охоплюємо Тернопіль і Тернопільський район. У майбутньому створимо реєстр таких пацієнтів за місцем проживання. Заклад веде перемовини з бельгійськими меценатами про те, що потреба в такій службі є. Написали проект і подали їм на розгляд. За світовими стандартами стаціонарних місць повинно бути небагато. Головний акцент варто робити на розвиток виїзної служби паліативної допомоги.

Довідка

Хто може бути пацієнтом хоспісу

Скеровують у такий заклад, як правило, сімейні лікарі, зазначає головний лікар хоспісу Андрій Паламарчук. Люди з онкозахворюваннями на четвертій стадії чи важкими ускладненнями після інсульту, з порушенням ковтання, дихання, без навичок самообслуговування – потенційні пацієнти хоспісу. Перелік усіх симптомів досить великий. Це і важка задишка, котра не знімається звичайними препаратами, і серцево-судинні розлади, і ниркова недостатність.

Протипоказанням перебування у хоспісі є інфекційні захворювання та психічні розлади.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.