Що допоможе врятувати життя до приїзду медиків швидкої

— Зараз особлива увага приділяється особистій безпеці того, хто надає допомогу. Раніше цьому не вчили. Завжди казали — ціною власного життя чи здоров’я рятуй інших. Тепер цього немає. Перше правило – рятуючи когось, не принось на місце події додаткових жертв, — говорить Галина Цимбалюк

— Коли я навіть від медичних працівників чую – “не підходьте, щоб не зашкодити”, переконана, що вони не допомогли не тому, що боялися зашкодити, а через те, що не знали, як це зробити, —  зазначає директор центру симуляційного навчання ТДМУ Галина Цимбалюк. —  І через це людей гине більше. Звичайна ситуація — ви вийшли на вулицю і бачите - біля під'їзду лежить молода людина. Якими будуть ваші дії? Чи вмієте скористатися автоматичним зовнішнім дефібрилятором? Чи знаєте, в якому положенні має очікувати екстрену медичну допомогу людина без свідомості?

Зазвичай люди бояться опинятися в таких ситуаціях, коли треба допомогти конкретними діями. Якщо нічого не змогли зробити, кажуть: «така доля», або «що вже зробиш, нажився».

Галина Цимбалюк —  лікар з медицини невідкладних станів з 19-річним досвідом, лікар вищої категорії, має досвід перемог за кордоном на чемпіонатах бригад швидкої допомоги. Працює керівником центру симуляційного навчання ТДМУ та асистентом кафедри військової медицини і медицини катастроф, займається викладацькою та інструкторською роботою. Викладає студентам, медичним працівникам догоспітальної та госпітальної ланки.

—  У нас вся Україна навчається, —  розповідає вона. —  В центрі симуляційного навчання проводимо числені курси, серед них і з міжнародною сертифікацією. Це стандартизовані курси. Іх викладають однаково не залежно від країни — чи це Польща, Німеччина, Великобританія чи Україна. Зараз в Україні є два курси від Європейської Ради Реанімації. Обидва проводимо в ТДМУ — це базовий курс Basic Life Support, і курс розширених реанімаційних міроприємств Advanced Life Support — для лікарів швидкої, анестезіологів-реаніматологів, лікарів приймального передпокою, терапевтів, тощо.

Через 10 хвилин може бути пізно

Щоб оцінити актуальність та пояснити, чому важливо знати, як допомогти в критичній ситуації, лікар зазначає, що кожних 45 секунд в Європі помирає людина внаслідок раптової зупинки кровообігу – тобто клінічної смерті.

—  Смерть мозку настає через 5-6 хвилин, —  пояснює медик. —  Час доїзду «швидкої» в межах 10 хв. Кого застане «швидка», коли приїде на місце події? Їй залишиться лише констатувати смерть. Тому все залежить від того, хто опиняється біля постраждалої людини в потрібному місці в потрібний час. Тому , каже лікар: «коли я завершую курс навчання,то говорю, що я тепер я впевнена і вірю, що в потрібний час біля мене, чи біля моїх рідних будете ви, бо саме ви вже знаєте, як допомогти. Особливо приємно, коли згодом курсанти нам пишуть, що в них була «реанімація +». Це означає «+1 на нашу користь», тобто когось вдалося врятувати, як то кажуть, випросити в Бога.

Вона розповідає багато історій з власного досвіду або з досвіду своїх курсантів, роботою яких пишається:

—  На одному з курсів свою історію розповів лікар швидкої з Волині, який вже давненько співпрацює з нами, —  продовжує співрозмовниця. —  Різдвяна ніч, сім’я повечеряла, полягали спати, і дочка почула як батько захрипів. Вона зрозуміла, що він не дихає і викликала «швидку». За 3 хв вони були на місці. Після трьох дефібриляцій, на 6-й хвилині —  успішна реанімація. Лікар каже, що не стільки здивувалася родина, як здивувалася стара фельдшерка, яка за всі роки роботи не мала жодної успішної реанімації –думаю не через те, що їй не щастило. З огляду на минуле можу сказати, що якби колись ми б мали змогу вчитися в таких умовах, які є тепер —  врятованих життів було б більше.

Інша історія від колеги з Литви, який теж навчався на курсах в ТДМУ.

– Європейське Різдво, ніч на 26 грудня, приїжджає він на виклик, чоловік 92 роки, механічна асфіксія — вдавився під час вечері. Хтось би сказав, ну що ж, 92 роки, нажився. Але 3-тя хвилина реанімації – і все успішно: натискали на грудну клітку і вентилювали, - пояснює співрозмовниця. - І на 3-тю хвилину людина прийшла до тями, а через два дні чоловік сам прийшов додому з лікарні. Сторонній предмет видалили вже в лікарні, під час бронхоскопії. Але найбільш емоційний момент в цій історії трапився наступного дня. Коли до цього курсанта на навчання прийшли парамедики, і виявилося, що він врятував дідуся одного з них.

Хто не дочекається швидкої

Кожен має вміти відновити прохідність дихальних шляхів, коли людина вдавилася; надати допомогу, якщо людина втратила свідомість і не дихає; і зупинити критичну кровотечу, наголошує Галина Цимбалюк.

—  Це три моменти, які не дочекаються «швидкої», —  каже лікар. —  Дочекаються, якщо піднялась температура, чи піднявся тиск, дочекаються, коли болить голова, але є стан, коли життя залежиться від тих, хто поруч.

Галина Цимбалюк зазначає, що багато людей досі живуть міфами про те, як треба рятувати життя.

—  Колись говорили, що при судомах найважливіше — дістати язик, щоб людина ним не вдавилася. Тоді я запитую: “А чим би ви виймали язик, якщо б опинилися в ситуації, коли в когось почалися судоми?”. І тут починаються версії — шпилькою, пальцем, ложкою, ще щось. І я розумію, що це контингент, який ще живе в міфах. І таких моментів багато. Або запитую, яку дію ви робили б першою, коли людина потонула? Хто б із вас витрачав час на те, щоб видалити воду з дихальних шляхів, перевертаючи постраждалого, чи перегинаючи його через своє коліно? Люди досі переконані, що саме так і треба робити. Тому мусимо це викорінювати. Треба пояснювати, чому це неправильно: чому при судомах не треба діставати язик? як відбувається судома? що відбувається з язиком? чому людина не може вдавитися власним язиком під час судом? і чому необхідно контролювати язик, коли судома минула? Тому важливо спочатку знати базовий курс порятунку життя.

Тому усім, хто допомагає, насамперед важливо вміти оцінити чи людина в свідомості, якщо ні, то чи вона дихає, якщо ні, то коли треба викликати швидку і що робити до її приїзду?

Правило “чую, бачу, відчуваю”

Щоб перевірити чи дихає людина, яку ви знайшли без свідомості, дзеркальце і пір'ячко не ефективне, зазначає Галина Цимбалюк.

— Є таке правило — чую, бачу, відчуваю, —  пояснює вона. —  Очима дивимось на грудну клітку і на живіт, чи вони підіймаються, вухом стараємося почути, чи є шум дихання, а щокою відчути, чи є рух повітря. Не завжди усіма трьома органами чуття можна скористатися. Уявіть ситуацію, коли випадок стається на ринку — гамір, шум, усі кричать: “Робіть щось”. Почути чи дихає тут неможливо. Інша ситуація — коли темно, тоді не можна побачити рух грудної клітки. А коли навчитися використовувати три органи чуття, буде легше оцінити чи є дихання, чи ви почули його лише один раз чи не почули взагалі.

Ефективно відпрацювати ці навички можна на манекенах, переконує Галина Цимбалюк.

—  Наші курсанти відпрацьовують усі маніпуляції : правильність постановки рук на грудній клітці постраждалого,належну частоту натискання — 100-120 за хв (а не до 100 чи більше 120), На тренажерах виробляється м'язова пам'ять. Тоді ви робите натиски на грудну клітку на потрібну глибину близько 5-6 см, а не 3 см. Зрозуміло, що ніхто спеціально лінійкою не міряє глибину і ніхто з годинником не контролює швидкість натисків. Тому базовий курс і триває 8 годин, і в групі є не більше 8 курсантів, щоб кожен зміг відпрацювати потрібні рухи і це зафіксувалося в пам'яті.

Манекен дає можливість побачити, як піднімається грудна клітка під час штучного дихання. Це допомагає людині, яка проводить реанімацію, зрозуміти, чи вона все робить правильно.

—  Коли відпрацювати все на манекені, то більший шанс, що люди не розгубляться в критичній ситуації, —  каже медик.

Оцінити факт дихання важко

—  Найчастіше, люди, які надають першу допомогу, не можуть оцінити — дихає людина чи ні, — розповідає Галина Цимбалюк. —  Вони можуть засумніватися, або їм здалося, що вони відчули одне дихання і сприйняти це —  ніби людина дихає і не розпочати вчасно натискання на грудну клітку. Краще якомога раніше розпочати натискання на грудну клітку, щоб підтримати тиск, аби забезпечити належне мінімальне кровопостачання в мозку і в серці. Цього мінімуму достатньо до приїзду «швидкої». Бо коли ЕМД приїде з дефібрилятором, то шанс вижити в людини буде набагато більшим.

Європейська і світова статистика стверджує, якщо дефібриляцію провести на першій хвилині після раптової зупинки кровообігу, шанс вижити збільшується майже на 70%. З кожною хвилиною він зменшується: через 2 хвилини — мінус 20%, через 3 хв — мінус 30%.Тому це дуже важливо зробити якнайшвидше.

Вміти користуватися автоматичним зовнішнім дефібрилятором — зараз уже не є незвичним, зазначає Галина Цимбалюк.

—  Можливо, вам доведеться проводити реанімацію у великому торговому центрі чи в сучасному спортивному комплексі, громадському місці, тощо де цей дефібрилятор буде, —  каже медик. —  Дефібрилятори на сьогодні не є диковинкою. Перетніть кордон хоча б до Польщі, і побачите дефібрилятор при вході до першого ж супермаркету, на автостанції, залізничній станції. У нас теж окремі компанії, фірми, заклади мають такі речі. Можливо, для когось це ще виглядає фантастикою, та пересічні люди за кордоном вміють користуватися дефібрилятором. Але за кордоном вас і не візьмуть на роботу, якщо ви не вміє реанімувати, не вміє зупинити критичну кровотечу і не знаєте, що робити, якщо людина вдавилася. Там вимагатимуть сертифікат. У нас було багато курсантів, які навчалися власне з причини працевлаштування за кордоном. Одні з них — далекобійники…

Галина Цимбалюк розповідає, що курс порятунку життя в симуляційному центрі ТДМУ проходили також тернопільські поліцейські, рятувальники, а також люди багатьох інших професій.

—  Є ряд спеціальностей, які згідно з чинним законодавством зобов’язані надавати першу допомогу: це поліція, пожежники, фармпрацівники, бортпровідники, —  розповідає Галина Цимбалюк. —  Але фактично першу допомогу повинні вміти надавати усі, бо це допомога, яка рятує життя і дає шанс дочекатися «швидкої». 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.