Як тернополяни безкоштовно лікуються за кордоном, навіть за ліки не платять

Поки в Міністерстві охорони здоров’я малюють досить амбітні плани щодо того, як втілювати медичну реформу в життя, тернополяни прогнозують свої варіанти розвитку реформаторського сценарію. Частина людей прагне змін, інша оцінює ситуацію скептично, мовляв до Європи – як до Києва рачки.

Аби дізнатись про те, як насправді функціонує медицина за кордоном, і що, зрештою, пропонують нам, журналістка «20 хвилин» поспілкувалась з кількома екс-тернополянами, які тривалий час живуть в інших країнах світу.

Наша безкоштовна медицина, судячи з практики, - найбільш коштовна у світі. Іноземці дивуються, що поріг української поліклініки не переступиш без вати, спирту, шприців, а головне – гаманця. І це вже не говоримо про операції та інші маніпуляції. Хоча і в інших країнах світу вільно живуть та почуваються захищеними, лиш ті, хто має медичну страховку. Іншим хворіти «забороняється», адже на лікування потрібні космічні суми.

Наталія Гаєвська, Канада

Щоб викликати швидку, треба заплатити

- Канадська медицина багато в чому відрізняється від української. Тут є сімейний лікар, і все починається з нього, тобто, якщо хтось захворів, необхідно звернутись до сімейного лікаря, і він вже при потребі дає направлення до вузькопрофільного спеціаліста чи направлення на аналізи. Без вказівки сімейного лікаря самостійно потрапити на прийом до невропатолога чи кардіолога, скажімо, неможливо – вас просто ніхто не буде слухати. Якщо нема сімейного лікаря, або ж до нього велика черга, щоб потрапити на прийом (часом можна чекати кілька днів, а то і тижнів, це нормальна практика в Канаді), то як альтернатива є walk-in-cliniс, це щось типу нашої поліклініки, куди ви приходите, займаєте живу чергу і очікуєте, коли вас прийме хтось із чергових лікарів, переважно терапевтів і, оглянувши, скерує до вузькоспеціалізованих спеціалістів чи ще кудись. По-суті, це замінник сімейного лікаря. Якщо ситуація критична, потрібно викликати швидку допомогу, що коштує гроші, або, що є більш поширено, родичі самі везуть людину на станцію невідкладної швидкої допомоги, де також в порядку живої черги вона очікує на огляд і допомогу.

Щодо медичної страховки, є частина, яку платить держава, частину – роботодавець, решту – сам пацієнт. Якщо людина працює, з неї знімають гроші на страховку, також податки є доволі високими і частина їх йде на охорону здоров’я.

Для безкоштовного державного покриття не потрібно нічого платити, утримування державної страхової медицини йде за рахунок податків, що громадяни сплачують у бюджет. Відрахування від роботодавця залежить від того, яка все-таки медична послуга потрібна пацієнтові. Загалом за так страховку потрібно віддати від кількох десятків доларів до сотні-двох.

Олеся ХУТОРНА, Франція

«Половину покриває страховка, решту - ми»

- Обов’язкове медичне страхування покриває половину вартості послуг. Пацієнту треба самостійно заплатити за візит до лікаря, на його рахунок надходять гроші з фонду страхування, половину суми треба віддати самому.

У Франції є загальний лікар, у кожної сім’ї – за місцем проживання. Якщо захворів чи щось болить, потрібно телефонувати лікарю і назначати рандеву, тобто візит. Він зможе записати на той же день, якщо є вільні місця. Кожен лікар працює у своєму кабінеті, щось на кшталт квартири. Ідеш туди зі страховкою, половину від вартості послуги потім повертають. Французька страховка – «карт віталь» діє по всій країні, на ній є вся біографія людини, історія хвороб, де лікувався тощо. Якщо потрібно, то загальний лікар відправляє вже до вузькопрофільних спеціалістів. 

В аптеку можна ходити лише з направленням лікаря. Лише деякі таблетки можна купити без рецепта.

Щодо розцінок, за місяць я плачу 30 Євро за медстраховку. Прийом у лікаря коштує 20 Євро, тобто 10 – мені повертають на рахунок. Оплата – по факту візиту. Прийом у гінеколога чи стоматолога вартує більше – 40 Євро. Ті громадяни, котрі не мають роботи і стоять на обліку біржі праці, за них платить держава.

Неля НАЙДУХ, Чехія:

«Українці в Чехії також мають страховку»

- У Чехії є два види страховок: державна і договірна. Першу отримують громадяни країни. З таким видом страхування лікування обходиться майже безкоштовно – навіть терапевтична, стоматологічна допомога, вакцинація та профогляди. Із зарплати щомісяця вираховують відсоток медичного страхування. Іноземці, які працюють чи навчаються у країні, можуть отримати договірну страховку. Вона діє протягом візового періоду.

Якщо рахувати у гривнях, то за місяць на медичне страхування потрібно віддати 300 грн. Але страховка покриває майже всі витрати. Один наш знайомий вибив колінну чашечку після роботи, але за допомогою страхового листка усе лікування було безкоштовним, навіть у санаторій його відправили на реабілітацію.

Якщо страховки немає, то за прийом лікаря, операцію чи інші маніпуляції потрібно платити. І це дуже дорого! Може бути більше 1000 доларів. На пологи жінки мусять оформляти зовсім інший вид страхування. Якщо цього не зробити вчасно, то плата дуже величезна. В однієї подруги-українки, яка досить тривалий час працювала в Чехії, почались передчасні пологи, а страховки вона не мала. ЇЇ забрали в лікарню, місяць медики виходжували її двох немовлят. А потім виставили рахунок – 50 000 доларів. Вони досі з чоловіком винні державі таку велику суму.

Юлія ЕБЕЛЬ, Німеччина

Про хабарі ніхто не чув

- Уже 12 років живу в Німеччині, хотілось би, щоб в Україні був схожий механізм. На прийом до лікаря обов’язково треба записуватися, кожен спеціаліст має свій кабінет. Лікарів можна міняти. Усі громадяни і навіть іноземці мають медичні страховки. До медика на прийом потрібно приходити зі страховою карткою.

Послуги медичного страхування надають так звані лікарняні каси, 87% з яких є державними і 13% - приватними. Кожен найманий працівник, якщо він заробляє не більше 48,6 тис. євро на рік, автоматично страхується в державній лікарняній касі. Щомісячний внесок з 1 січня 2011 року дорівнює 15,5% від заробітної плати, з яких 7,3% платить працедавець, а 8,2% - сам працівник. Дія страховки поширюється на неповнолітніх дітей працівника і його/її дружину/чоловіка, якщо та/той не працює. На пільговий умовах у державних касах страхують студентів (до 30 років). Право на державне медстрахування мають безробітні та пенсіонери. Послугами приватних лікарняних кас можуть користуватися наймані працівники, які заробляють понад 48,6 тис. євро на рік, та ті, хто має власну справу. Але в цьому випадку щомісячний внесок залежить від статі, віку та стану здоров'я людини і становить щонайменше 200-300 євро.

Насправді усе працює за такою схемою: бідний платить за бідного, чим більша зарплата, тим більші відрахування. Якщо чоловік заробляє за місяць приблизно 3600 Євро, то за медстраховку віддає 450 Євро, пенсійне страхування – 500 Євро, страховку по безробіттю – 80 Євро, страховку по догляду – 70 Євро, фактично третю частину зарплати становлять податки.

До речі, коли я була в декретній відпустці, то із чоловікової зарплати також відраховували медичне страхування і на мене. У Німеччині досить поширена практика, коли родичі платять за родичів. Для дітей, віком до 18 років лікування є повністю безкоштовним. Маючи страхову картку, в аптеках можна безкоштовно отримати ліки. Є і такі рецепти, за які потрібно доплачувати певну суму.

Про хабарі тут ніхто не чув. Базова страховка покриває майже всі послуги. Я, наприклад, за пологи не платила ні копійки – ні лікарям, ні акушеркам, ні санітаркам. Єдине – квіти і цукерки. То вже велика розкіш для тамтешніх медпрацівників.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.