167 км горами за 48 годин: лікарка зі Збаража подолала стомильник у Карпатах

Поліна Дайнега

Вона починала з десяти кілометрів, які здалися авантюрою. Тепер долає сотні, підкорює Карпати й навіть вершини Канарських островів. Для лікарки Оксани Гонти біг став не просто спортом, а медитацією, силою і новим сенсом життя.
Як біг змінив її життя і відкрив нові горизонти – Оксана Гонта ексклюзивно розповіла для «20 хвилин».

Оксана родом зі Збаража. За освітою – косметологиня, дерматологиня та сімейна лікарка. Її стосунки зі спортом завжди були непростими: від звільнення з фізкультури через проблеми зі здоров’ям – до перших кросів у шкільні роки. У середніх класах вчителі відмітили її витривалість, адже без особливих тренувань вона долала чималі дистанції. В університеті, а згодом і на роботі Оксана легко погоджувалася на спортивні виклики, щоправда – ще несистематично й без спеціальної підготовки.

Перші 10 кілометрів – перші відкриття

Спортивна історія лікарки почалася у 2020 році. Оксана Гонта каже, що на забіг її надихнула пацієнтка, яка працювала фітнес-тренеркою.

– Пацієнтка розповіла мені про півмарафон, і це дуже зацікавило. Я вагалася, чи варто долучатися, бо для мене бігуни – це термінатори, які долають шалені дистанції, попри негоду завжди готові, завжди в русі. Але вирішила ризикнути: обрала 10 кілометрів і почала готуватися. У будні бігала по два кілометри, а в неділю – п’ятірку, – пригадує пані Оксана.

Цей несподіваний забіг став для лікарки поштовхом відкрити нове хобі. Тренування стали регулярними – спершу лише в теплі сезони, а з 2022 року й узимку, кілька разів на тиждень. Бігає зранку, іноді з першим промінням сонця, долаючи до 30 кілометрів.

– Для мене біг – медитація. Він очищає мозок, допомагає позбутися поганого настрою та переживань, підтримати внутрішній баланс і прийняти важливе рішення. Я вибігаю і здається, що відлітаю від реальності. Часто навіть не помічаю, як долаю десятки кілометрів. Пам’ятаю, коли проходила підвищення кваліфікації, було складно поєднувати тренування й семінари, то я вмикала записи лекцій і слухала їх під час пробіжки, – розповідає пані Оксана. – Дощ, злива, холод чи спека – я все одно біжу. Обираю маршрути з природою та підйомами, щоб був набір висоти. Якщо відчуваю сили, беру більшу дистанцію. Чим більше в русі – тим більше встигаю і маю енергії. Але важливо мати гарний сон для відновлення – мінімум вісім годин.

Київ, Хмельницький, Львів, Тернопіль, Житомир, Одеса, Черкаси та навіть Карпати — з 2020 року пані Оксана взяла участь у десятках забігах у різних містах України.

– Той півмарафон настільки мене надихнув, що я поставила собі за мету за рік підготуватися до марафону у Києві, дистанція якого 42 кілометри. У мене все вийшло і тоді, пам’ятаю, показала навіть непоганий результат. На цих забігах всі дружелюбні, позитивні, об’єднані спортом, єдиною метою. Я не відчуваю там дух суперництва, навпаки – ми ділимося досвідом, порадами, анонсами, – говорить медикиня зі Збаража.

Гірські маршрути та дух витривалості

Проте найбільше захоплення пані Оксани – гірські забіги, коли треба долати складні маршрути серед краєвидів Карпат. Вона каже, це цікаво, адже перед тобою відкривається новий горизонт, інші емоції, дарує неповторну енергію.

Під час одного з останніх забігів жителька Збаража подолала 167 кілометрів за 48 годин і посіла третє місце – це були дві ночі без сну серед природи Карпат.

– Я побачила анонс про стомильник і вирішила випробувати власні сили. Не ставила перед собою ніяких задач, не мала сподівань чи надій, просто вирішила спробувати. Кожен учасник мав із собою певний перелік речей: штормову куртку, харчування, аптечку з медикаментами, ліхтарики, особисті засоби, креми, повербанки, воду не менше літра. Бо можна заблукати, а значить – потрібно мати змогу не голодувати, не мерзнути й залишатися на зв’язку. Напередодні забігу кожен учасник міг залишити речі, які підвозили на пункти, щоб переодягнутися чи підзарядитися, – розповідає бігунка. – Кожні 20 кілометрів у нас були контрольні пункти, де ми відзначали свій час, отримували воду, подекуди навіть годували. Всі пункти потрібно було пройти у визначені години.

Стартувати і фінішувати мали у Буковелі – але на дистанції долали Говерлу, Петрос, Бистрицю, Синяк, через Драгобрат та інші і все це за 50 годин, якщо не відмітився на пункті – можуть дискваліфікувати. Без пригод під час подолання стомильника не обійшлося, але пані Оксана бачила мету і ніяких перепон.

– На цьому стомильнику не було розмітки, лише карта, яку я завантажила собі в годинник. Найстрашніше було бігти вночі, бо дорогою можна зустріти будь-кого із тварин. Пам’ятаю, як вночі у мене просто вимкнулася карта, я не могла завантажити, не знала куди йти. Але добре, що позаду йшов інший учасник і я поступово знайшла шлях. Мої ноги сильно постраждали, стільки ран, бо ти постійно в русі, за будь-якої погоди. А ще за десять кілометрів до фінішу почалася сильна злива з грозою, у мене був шалений адреналін, але я все одно продовжувала бігти. Це все – без наметів, на ходу. Для мене це був колосальний досвід, бо я ніколи не думала, що братиму участь у такому забігу. Не планувала цього, але подолала, – підсумувала бігунка.

У 2025 році спортсменка ще й здійснила свою мрію – піднялася на вулкан Тейде на Канарських островах, висотою понад 3,5 тисячі метрів.

– Треба розуміти свої можливості, – каже вона. – До кожного забігу потрібно підходити мудро і неодмінно тренуватися. Ніколи не варто казати: «Я не зможу». Краще спробувати. Якщо цього разу не вийде, то не здаватися і пробувати знову.