28 років живе у темряві. Яку нездійсненну мрію має незрячий масажист з Тернополя? (ЕКСКЛЮЗИВ)

• Тернополянин Богдан Гордейчук з дитинства незрячий. Навіть попри проблеми із зором, він справжній оптиміст, який ніколи не опускає рук. Понад 14 років чоловік присвятив масажній справі і став у ній профі. Запевняє, що масаж розслабляє, дає відпочити душею й тілом.
• Зараз Богдан працює у центрі реабілітації і допомагає дітям. Він давно пристосувався до життя у темряві і поділився з нами своєю історією. З якими труднощами доводиться стикатись щодня та про нездійсненну мрію молодого масажиста – читайте у матеріалі.

Останні кілька років 28-літній Богдан Гордейчук мешкає у Файному місті. На зустріч запрошує нас до своєї квартири, яку сам орендує. Відразу дивуюсь – вона аж на дев’ятому поверсі. Через дефіцит та вимкнення електроенергії останнім часом ліфти не працюють, тому питаю, чи не складно чоловікові підійматись так високо сходами щодня. Той посміхається: часто люди не вірять, що він незрячий.

– Вони думають, що я бачу. Чому? Бо дуже швидко ходжу. Інколи роблю це швидше, ніж перехожі на вулиці. Я чудово орієнтуюсь у просторі і легко запам’ятовую все навколо. Якщо один-два рази піду у певне місце, то потім без проблем вкотре його знайду і не потребуватиму сторонньої допомоги. А у своїй домівці все назубок вивчив, знаю, що і де лежить або стоїть, – говорить Богдан.

Він родом з Чернівецької області. Каже, що народився прямісінько у підніжжі Карпат, в невеликому селі на Вижниччині. Закінчив дев’ять класів місцевої школи на індивідуальній формі. Далі хотів вступати у медколедж, але треба було провчитись ще в 10-11 класах. Батьки дізнались, що у Львові діє спеціалізована школа-інтернат для незрячих діток. Туди й влаштували сина. Десь тоді у нього й з’явилось захоплення масажем. Трапилось це у новорічну ніч, ще 15 років тому…

Масажистом працює вже пів життя

– Накриваємо з рідними святковий стіл, у школі канікули, а попереду у мене – необхідність обрати професію. Година шоста вечора, і тато просить: «Богдане, пройдись мені по спині руками, бо дуже болить». А батько в мене лікар. Я зробив йому легкий масаж і мені сподобалось. Питаю: «Тату, а масажистом, на вашу думку, я зможу бути?». Він відповів, що якщо цього хочу – то чому б ні. І після Різдва батько повіз мене до свого одногрупника-масажиста. В нього була моя перша практика. Я їздив вчитись цілий місяць, день у день. Там опановував теоретичні основи масажу, і вдома сам тренувався, – пригадує Богдан Гордейчук.

Розповідає, що у підлітковому віці підпрацьовував масажистом в селі. Або до нього люди приходили, або сам їх провідував. Знає вулиці рідного села, як свої п’ять пальців.

– Я по селу із закритими очима можу ходити, – жартує чоловік. – У Львові при школі згодом відвідував курси масажу, які там організували. Мені свідоцтво про їх закінчення видали. Я був там найкращим учнем, здав масаж на «максимум» по 12-бальній системі. Тоді вирішив, що хочу пов’язати з масажною справою життя.

Але опісля юний тоді Богдан чомусь не вступив в омріяний медичний коледж. Хотів підзаробити, пояснює, почати заробляти сам на себе. Тому повернувся до Чернівців і влаштувався на роботу масажистом у локальну філію «Українського товариства сліпих». Платили мало, та й для молоді в УТОС немає перспектив, додає співрозмовник. Але він пропрацював там неповних три роки і знайшов безліч нових друзів і знайомств. А далі надумався таки здобути десь вищу освіту.

– Однокласники закінчували вчитись, а я починав, – сміється. – Вирішив податись у Генічеськ, на Херсонщину, аби здобути диплом. Я вже подзвонив у коледж, про все домовився, мене там чекали на вступних іспитах. Почав до них самотужки готуватись. А наприкінці літа того року поїхав до рідної школи у Львів. Зустрівся з класною керівничкою, вчителями, розказав, що готую документи на Генічеськ. А завуч Надія Іванівна вигукує: «Богдане, та то далеко, та то біля росії! А он у Львові буде набір на масажистів! Не хочеш спробувати?».

Хлопець замислився – дійсно, а чому їхати за понад тисячу кілометрів на окраїну держави, якщо можна закінчити навчальний заклад тут, на місці. Так, довго не вагаючись, вступив у Львівську медичну академію імені Андрея Крупинського, де за два з гаком роки став масажистом-асом. В академії він знайшов надійного товариша з Тернополя. Кілька разів гостював у нього, і наше місто «закохало» у себе чоловіка. Обставини склались так, що скоро Богдан перебрався сюди жити.

Робить навіть медовий і шоколадний масаж

Вже п’ятнадцятий рік чоловік займається масажем. У Файному місті знайшов житло і повноцінну роботу. Кілька місяців працював у приватній установі, та це було не для нього, зізнається. Тому моніторив вільні вакансії по місцевих лікарнях та різних медичних центрах. Випадково дізнався про можливість влаштуватись масажистом в Тернопільський обласний центр комплексної реабілітації, що на вулиці Сахарова. Тут Богдан нарешті досяг мети. 9 листопада виповнився рівно рік, як незрячий масажист працює з дітками, ставить їх на ноги.

– Малечі, яка відновлюється в реабілітаційному центрі, масаж дуже корисний. Деякі малюки мають серйозні проблеми з опорно-руховим апаратом. А масажна процедура їх розслабляє, заспокоює, загалом знижує тонус м’язів. Але не всім дітям можна масаж. Я виконую його лише за призначенням лікаря. На дозвіллі приймаю пацієнтів вдома, маю спеціальну масажну кушетку і доглядові засоби для тіла. Або люди просять приїхати до них, якщо це не далеко, – зауважує він.

28-річний Богдан Гордейчук освоїв техніки різного масажу: лікувального, загального, профілактичного, антицелюлітного, «баночного», рекомендованого при певних захворюваннях. Дехто замовляє у навіть релаксуючі медовий або шоколадний масажі. Для оздоровчих процедур чоловік використовує кокосове масло, косметичну олійку, щіточки, всілякі креми, мазі, натуральний мед, спеціальний шоколад абощо. Він запевняє нас, що добрий масаж помічний усім.

– Можна зняти втому чи тонус м’язів, якщо ті напружені. Масаж допомагає людині відпочити, розслабитись, має лікувальні властивості, буде корисним, якщо, скажімо, «продуло» спину, або ви щось важке підняли. Через кілька днів, коли пройде запальний процес, масаж поверне м’язам чутливість, – каже Богдан.

За весь час, допоки наш співрозмовник працює масажистом, має й постійних пацієнтів, і таких, що приходять раз на тиждень-два, або раз у пів року. Інколи, ділиться досвідом, люди цікавляться, аби одноразово спробувати масаж, але такі випадки рідкісні. Чи телефонують вночі: «Богдан, болить!».

Якщо і Ви хочете записатись на масажну процедуру до героя нашого матеріалу, він дозволив залишити у матеріалі свій контактний номер телефону: +38 096 167 11 97.

28 років живе у цілковитій темряві

Богдан незрячий з народження. Пригадує, що до першого класу хоч трохи бачив, якісь «залишки зору» були, але у 9 років вони остаточно зникли. Відтоді чоловік живе у повній темряві. В дитинстві через це хвилювався. Друзі не надто розуміли й підтримували його. Турботою огорнули рідні…

– Діти у школі бігали, бешкетували, а я не міг. Але нічого, пережив і не зламався. Навчився давати собі раду: здебільшого сам, іноді – завдяки підказкам людей. У малознайомих місцях, якщо мені щось треба, прошу допомоги у перехожих. Важче тим, хто втрачає зір у віці. А я вже 28 років без нього, – розказує масажист.

До 2012 року чоловік принципово ходив без палички. Зізнається – соромився. Облишив принципи після того, як пішов вчитись в академію. Львів велетенський, там багато людей. Тому Богдан «переступив» через себе і взяв до рук паличку. Стало легше пересуватись вулицями, і впродовж майже трьох років у місті Лева він досконало освоїв місцевість. У трамваї самостійно їздив, по магазинах ходив.

– Якщо йдеш без палички – спотикаєшся, тебе оминають. А коли з нею – сам себе можеш підстрахувати, люди відгукуються на твої прохання, – додає масажист. – Направду, міста не дуже пристосовані для незрячих громадян. Подекуди дороги й тротуари недоремонтовані, не скрізь озвучуються сигнали світлофора, плитки тактильної на пішохідних переходах немає. Але до труднощів швидко звикаєш!

Коли запитую, чого в майбутньому прагне досягти Богдан, він щиро усміхається. Хоче створити сім’ю, любить дітей і хотів би піклуватись про своїх сина чи донечку. Можливо, ділиться заповітними бажаннями, колись йому випаде нагода відкрити масажну клініку. Було б чудово ставити людей на ноги й у подальшому.

– Я оптиміст, ніколи не здаюсь. А чого опускати руки і казати, що нещасний? Важко, але я насолоджуюсь життям! Моя нездійсненна мрія – придбати власну квартиру. Але таке задоволення мені не по кишені, – завершує розмову чоловік.

Якщо Вам сподобалась історія незрячого масажиста, Ви хочете допомогти йому здійснити мрію, залишаємо реквізити його картки: 4149 4993 9417 2157 (Гордейчук Богдан Михайлович).

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.