«Бог дав мені можливість жити». Історія військовослужбовця Руслана Прокоп'юка, який втратив ногу
- Як отримав поранення, рятуючи побратима? Чим займається під час реабілітації та чи виникають складнощі у використанні протеза?
- Про що мріяв під час служби і що робитиме після лікарні? Руслан Прокоп'юк поділився з журналістами «20 хвилин» власною історією.
- Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
До повномасштабного вторгнення 32-річний Руслан Прокоп'юк з села Лобачівка Волинської області, працював слюсарем на цукровому заводі. Невдовзі надійшла повістка, після чого чоловік пішов захищати Батьківщину.
— Заради своєї дворічної доньки вирішив боронити рідний край. Насправді у кожного своя мотивація, чому він іде на фронт, хоча мета спільна, — говорить військовий.
Руслан потрапив у 77-му бригаду Десантно-штурмових військ, де отримав посаду старшого водія. Півтора місяця провів за кермом автомобіля, а після того, як машина постраждала, опинився у лавах піхоти.
— Як я завжди говорив, кожен взвод, відділення чи бригада має бути як один кулак. Тільки так ми зможемо досягти спільної мети, — каже Руслан.
Отримав серйозну травму
Військовий був у Бахмуті, де потрапляв під найнебезпечніші удари зі сторони ворога. Їх завдавала як артилерія, так і авіація. Під час евакуації побратима Руслан отримав серйозну травму. Як наслідок — ампутована нога та розрив м'язів задньої поверхні тазу.
— Ситуація була важкою через те, що у наш окоп потрапив снаряд. Мій побратим отримав поранення, а швидко евакуювати його не було можливості, оскільки ми перебували на першій лінії «нуля». Як тільки можна було забрати його, я одразу згодився піти туди, бо відчував, що це мій борг. Під час евакуації був і побратимом, і психологом, адже це дуже важливо для людини, щоб вона залишалась при свідомості. За 100 метрів від нас розірвався снаряд. Так я і зазнав поранення. Символічно, що постраждав у День піхотинця 6 травня. — посміхаючись, каже чоловік.
Спершу тимчасовий, а тоді постійний протез
Першу операцію Руслану зробили у Дніпрі, після чого направили до Львова, а згодом у Мукачево. Невдовзі він потрапив на реабілітацію у Тернопіль. Отримав постійний протез 12 липня, а завдяки місцевим реабілітологам зміг пристосуватись до конструкції доволі швидко. Усім військовим, які перебувають на реабілітації, для початку надають тимчасовий протез, а після даного виробу вони отримують вже постійну конструкцію.
— Спершу я отримав тимчасовий протез задля того, аби почати звикнути до нього. Насправді це хороша річ, щоб адаптуватися до певних незручностей. Цей період тривав упродовж двох тижнів, після чого я отримав вже постійний протез. Коли я тільки робив перші кроки було важко звикнути до конструкції, але якщо людина чогось прагне, то у неї точно все вийде. — говорить Руслан.
Багато часу приділяє фізичним вправам
Військовий розповідає про свій графік занять у тернопільській лікарні. Близько дев'ятої години у нього починається курс спеціальних фізичних вправ, такі як ходьба на доріжці, переступ через перешкоду, вправи на перекладині, брусах, віджимання від землі, а ще вправи на м'язи преса. Більшість занять відбуваються надворі каже Руслан, адже так легше з накладеним протезом пристосуватися до навколишнього середовища.
— Намагаюсь достатньо часу приділяти вправам, аби набрати фізичних кондицій та зменшити незручності у роботі з протезом у повсякденному житті. Обходжуся з усім сам, оскільки відчуваю, що мені це під силу — зауважує чоловік.
Оскільки Руслан в Тернополі не вперше, то говорить, що радий бачити працівників лікарні, які допомогли йому буквально стати на ноги.
— Весь персонал тут приділяє максимально уваги кожному з нас. У Тернопіль я приїхав вдруге на заміну певної деталі у протезі. Держава щороку надає дворазову реабілітацію, тому на початку року, з 8 січня, я був також на відновленні у Луцьку в реабілітаційному центрі для військових. Процес реабілітації абсолютно безкоштовний. Можна сказати, що я зайшов на двох милицях, а вийшов на одній — говорить Руслан.
Хотів побачити доньку
Кожному з нас властиво мріяти і малювати найкращі сценарії у власній уяві. Так і Руслана мав кілька заповітних бажань час перебування на лінії фронту.
— Насправді я просто хотів побачити доньку, взяти її за руку, пройтись разом із нею і підняти на руках у повний зріст. Усе здійснилося так, як я того і бажав. Моя любов до доньки це — насправді те, що завжди надає мені сили. Це підтримка яку я завжди відчуваю — каже військовий.
Після реабілітації Руслан планує повернутись на свою роботу. Він не втрачає оптимізму, а його воля до життя залишається незламною.
— Хочу знову працювати на мануфактурі. Можливо, не слюсарем, а зайняти іншу посаду, але точно планую повернутись туди, якщо звичайно буде така можливість. Також стараюсь не втратити контакт як і з друзями тут, так і з побратимами на фронті. Попри все, Бог дав мені можливість жити. Я вірю, що у кожного з нас своя доля, свій шлях, яким треба крокувати, незважаючи ні на що, — завершує військовий.
Як отримати допомогу
У реабілітаційному відділенні надають допомогу як військовим з Тернопільщини, так і з інших куточків України. Для цього є необхідне обладнання. Разом зі спеціалістами пацієнти виконують різні вправи, отримують комплексну допомогу, аби відновити сили і повернутися до повноцінного життя. З військовими працюють психологи, якщо вони потребують такої підтримки.
Директорка департаменту охорони здоров’я Тернопільської ОДА Ольга Ярмоленко наголошує – послуги реабілітації є безкоштовними для усіх громадян України, як військовослужбовців, так і цивільних. Лікувальні заклади, які можуть надавати таку допомогу, отримують кошти від Національної служби здоров’я України.
– Будь-який вид реабілітаційної допомоги, як стаціонарний, так і амбулаторний, надається безкоштовно мультидисциплінарною командою, в яку входять різні спеціалісти. Якщо військовослужбовець перебуває на лікуванні у Тернопільській області – він може звернутися до свого лікуючого та отримати направлення на реабілітацію. Також можуть звернутися до свого лікаря військові, які перебувають у відпустці та мають потребу в допомозі медиків. Потрібно лише направлення від лікаря. Більше ніяких документів чи довідок не потрібно, – каже пані Ярмоленко.
Цивільні для проходження реабілітації також мають звернутися до свого сімейного чи лікуючого лікаря та отримати відповідне направлення. Прив’язки до місця проживання немає, тому пацієнт може обрати будь-який заклад України, який надає таку послугу. Це стосується і військових.
Автор: Володимир Романишин
Читайте також:
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
