«У ногу прилетів осколок боєприпаса»: 47-річний захисник з ампутацією проходить реабілітацію у Тернополі

• Стрілець Олексій Ноярчук був у теробороні, а потім воював під Бахмутом. Чоловік пішов добровольцем, бо вважає, що обов’язок кожного – захищати рідну землю від ворога.
• Наприкінці осені 2023 року під час бою осколок боєприпасу відірвав йому праву ногу. Військовий реабілітується у Тернополі й розповів свою історію журналістці «20 хвилин».
• Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.

За три місяці 2024 року у відділенні реабілітації одного з тернопільських медзакладів пройшли лікування 57 військовослужбовців. З них 28 захисників – з ампутованими кінцівками, як каже заввідділення пані Ірина. Під час реабілітації комусь потрібно заново вчитися ходити, комусь — тримати ложку й писати. Кожен крок, кожен рух дається через біль і долання зневіри.

Тому дуже важливий оптимізм і прагнення почати життя з чистого аркуша. А ще правильні методики реабілітації та емоційна підтримка захисників. У кожного пацієнта тут — своя історія. Серед них 47-річний Олексій Ноярчук з Уманського району на Черкащині.

Двічі ходив до військкомату

За професією чоловік будівельник, але до повномасштабного вторгнення працював, ким доведеться.

– Був «старший, куди пошлють», – жартує пан Олексій. – Їздив на будови, в тому числі й за кордоном.

Він пригадує, що ранок 24 лютого 2022 року, коли розпочалась велика війна, проспав. В їхній області, додає чоловік, на той момент вже були «прильоти». Крізь сон відчув ніби протяг і що шибки затряслися. Але не звернув на це уваги. Аж потім, з новин, дізнався про російський наступ.

– Поїхав у військкомат записуватись до армії, але там сказали зачекати. То я пішов добровольцем у місцеву територіальну оборону. До серпня був у ній, потім її розформували. Брати мої двоюрідні на той час служили у 114-й бригаді ТрО на Київщині. Якось один із них подзвонив, каже: «У нас є місце». Я вдруге вирушив у військкомат, і вже опісля вдалося потрапити до братів, – говорить пан Олексій.

Спочатку, каже військовий, з побратимами працювали у лісі – полювали на ворожі «Шахеди». Під час атак кожен був на своїх позиціях, мали завдання збивати російські БПЛА. За кілька місяців бригада мала нову ціль – ловили диверсантів на білоруському кордоні. А майже через рік (влітку 2023 року – прим.) Олексій Ноярчук потрапив під Бахмут на Донеччині. Там чоловік був стрільцем.

– Що робив? Убивав ворогів… І старався робити так, щоб мене не вбили, а я вбив, – додає військовий.

Його хлопці-побратими здебільшого були місцеві, тому вряди-годи їх на день-два відпускали додому, розповідає журналістці пан Олексій. А ось йому на можливість відпочити, аби з’їздити на Уманщину, доводилося чекати довго. За півтора року служби двічі мав коротку відпустку.

Щодо необхідної амуніції, каже захисник, дещо волонтери надсилали, але багато речей довелось купувати самотужки. «ТРО не має такого забезпечення як Збройні Сили!» – додає він. Харчів натомість вистачало завжди.

Поки має навчальний протез

Наприкінці осені 2023 року захисник отримав поранення у бою. Через нього він втратив праву ногу.

– Ми вийшли на позиції. З самого ранку почався важкий бій. Потрапили в оточення. Відбилися, все було добре. Але під кінець бою мене поранили. Прилетів у ногу осколок «ВОГа» (боєприпас калібру 40 мм для гранатометів – прим. авт.). Хлопці винесли мене з нашої позиції й залишили на іншій. Там довелося майже півтори доби пролежати. Було холодно, мороз. Коли потрапив у госпіталь, лікарі намагалися врятувати ногу, але не вийшло. Довелося ампутувати… – пригадує пан Олексій.

Після ампутації кінцівки військовий лікувався у різних містах – в Дніпрі, Києві та Львові. У лютому 2024 року приїхав на реабілітацію у Тернопіль. В одній з лікарень чоловік перебуває вже півтора місяця. Пан Олексій показує навчальний протез, за допомогою якого наразі пересувається.

– Спочатку була реабілітація кукси (частина кінцівки, яка залишилась після ампутації – прим. авт.). Коли вона більш-менш сформувалась, мені зробили заміри. Виготовляли протез близько двох тижнів. У перший день, коли я його одягнув – сам уже і пішов. Без сторонньої допомоги. Спочатку пів години з милицями ходив, а потім без них. Нога була ще «свіжа», не намуляна. З обіду вийшов у місто, трохи погуляв, а на наступний день уже все… Я вже ходити так не можу, бо болить… – усміхається чоловік.

Тепер вже спокійно сам пересувається з протезом, додає пан Олексій. Щодня, крім суботи та неділі, займається на тренажерах у залі фізичної терапії. Тренує куксу, бо м’язи атрофовані та мають звикнути до навантаження. За словами чоловіка, команда лікарні його підтримує і допомагає реабілітуватися. Військовий каже, що за лікування нічого не платив. Все безкоштовно.

– Ще днів десять буду тут на реабілітації, а потім обіцяють виписати. Далі матиму 30 днів відпустки вдома, а тоді знову повернуся в Тернопіль за постійним протезом, – ділиться планами пан Олексій.

Не знає, чим займатиметься далі

Олексій Ноярчук від першого шлюбу має дві дорослі дочки та вже встиг стати дідусем для онука. Зараз військовий одружений вдруге. Дружина постійно приїжджає до нього, піклується і підтримує. Разом подружжя гуляє містом. Тернопіль захиснику сподобався, додає, що тут красиво і спокійно. Однак, на думку чоловіка, є недоліки. Кожна прогулянка перетворюється на квест із перешкодами.

– У місті дуже мало умов для людей з інвалідністю. Не лише для мене, а загалом для усіх військових та цивільних. Бордюри скрізь високі. Хто на колясці – іноді треба виїжджати на дорогу, а там може автомобіль збити. Треба виправляти це, аби місто було безбар’єрним, – зауважує він.

Після виписки з лікарні, каже пан Олексій, ще не знає, чим буде займатися. І додає, що допоки війна триває – будувати якісь плани нереально. Невідомо, як далі складуться обставини.

– Мої побратими зараз на ротації. У мене залишився наш чат, читаю переписку і слідкую, що у них там відбувається. У хлопців життя – не мед… – каже чоловік. – Може бути так, що я з протезом піду назад воювати! Не виключаю це. Адже багато бійців з ампутованими кінцівками захищають Україну.

Як отримати допомогу

У реабілітаційному відділенні надають допомогу як військовим з Тернопільщини, так і з інших куточків України. Для цього є необхідне обладнання. Разом зі спеціалістами пацієнти виконують різні вправи, отримують комплексну допомогу, аби відновити сили і повернутися до повноцінного життя. З військовими працюють психологи, якщо вони потребують такої підтримки.   

Директорка департаменту охорони здоров’я Тернопільської ОДА Ольга Ярмоленко наголошує – послуги реабілітації є безкоштовними для усіх громадян України, як військовослужбовців, так і цивільних. Лікувальні заклади, які можуть надавати таку допомогу, отримують кошти від Національної служби здоров’я України.  

– Будь-який вид реабілітаційної допомоги, як стаціонарний, так і амбулаторний, надається безкоштовно мультидисциплінарною командою, в яку входять різні спеціалісти. Якщо військовослужбовець перебуває на лікуванні у Тернопільській області – він може звернутися до свого лікуючого та отримати направлення на реабілітацію. Також можуть звернутися до свого лікаря військові, які перебувають у відпустці та мають потребу в допомозі медиків. Потрібно лише направлення від лікаря. Більше ніяких документів чи довідок не потрібно, – каже пані Ярмоленко.  

Цивільні для проходження реабілітації також мають звернутися до свого сімейного чи лікуючого лікаря та отримати відповідне направлення. Прив’язки до місця проживання немає, тому пацієнт може обрати будь-який заклад України, який надає таку послугу. Це стосується і військових.

Читайте також:

«Вперше за довгий час відчув життя». Як у Тернополі працює безплатне таксі для військових

У сирому підвалі не було навіть туалету. Історія пораненого бійця, який пережив полон і не зламався

Дитячу травматологію змінив на артбригаду: історія молодого лікаря-науковця

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.