Cкрипалька Богдана Півненко: «Я не люблю відпочивати від скрипки»

Її називають українським Паганіні у спідниці, адже вона дуже любить скрипку і віртуозно володіє цим інструментом. На її концертах завжди аншлаги, композитори присвячують їй свої твори, учні і студенти захоплюються нею, як педагогом найвищого рівня. А ще вона – дочка одного зі ста геніїв світу – знаменитого художника Івана Марчука. Талановита українська скрипалька Богдана Півненко попри успішну музичну та викладацьку кар’єру залишається відкритою і привітною в спілкуванні, а ще вона любляча мама десятирічного синочка і кохана дружина.

Заслужена артистка України, завідувач кафедри скрипки Національної музичної академії, солістка національного ансамблю солістів «Київська камерата» Богдана Півненко вже не вперше тішить тернополян своїми виступами. Цього разу вона спільно з симфонічним оркестром Тернопільської обласної філармонії закривала концертний сезон. У виконанні знаменитої солістки та оркестру прозвучали дві прем’єри – «Концерт для скрипки з оркестром» Віктора Косенка та «Концерт для скрипки з оркестром» №4 Євгена Станковича, присвячений Богдані Півненко. Публіка була просто в захваті від почутого – скрипальку засипали квітами, щедро скупали в оваціях і вигуках «Браво!».

Віщий сон і Карнегі-хол

Нещодавно Богдана Півненко повернулась із Нью-Йорку, де 9 травня разом із піаністкою Аною Хмарою виступали на сцені камерного залу Карнегі-холу.

- Виступати там – це мрія кожного артиста, – каже скрипалька. – Я пишаюсь тим, що це трапилось в моєму житті. Рік тому Аня зі своїм партнером їхали на конкурси в Італію. Я попросила Аню взяти мене з собою. Приз для переможців одного з них- концерт в Карнегі-хол. Так сталось, що я отримала там першу премію,і мене з Анею запросили взяти участь в концерті в Карнегі -хол.

Найцікавіше в цій історії те, що 24 роки тому подруга Богдани Півненко талановита скрипалька, композитор, співачка Марія Бродська передбачила цей виступ у своєму сні.

- Коли ми з Марією вчилась у Харківській музичній спеціальній школі-інтернаті і жили вісім років в одній кімнаті, вона розповіла мені про свій сон, в якому вона – відома співачка, живе в Нью-Йорку, а я – вже відома срипалька, приїжджаю виступати в Карнегі-хол і ми там зустрічаємось, – каже, всміхаючись, пані Богдана. – Так сталось, що у 1993 р. я поїхала в Київ, а через рік Марія поїхала в Москву, а ще через п’ять переїхала в Нью-Йорк. Два роки тому Марію номінували на Греммі. Цього року, коли я грала в Карнегі-хол, вона прийшла на мій концерт. Коли ми зустрілись, Марія ще раз нагадала мені про свій віщий сон.

В Нью-Йорку Богдана Півненко побувала вперше, тому її переповнювали позитивні емоції. Організатори концерту дуже хвилювались, адже було багато людей.

- Нам повідомили, що будуть критики, і що наш дебют в Карнегі-холі – це шанс отримати гарне рев’ю, – зазначила скрипалька. – Нещодавно мені надіслали схвальний відгук критиків, яким сподобався мій виступ у Карнегі-холі.

Концерт-присвята розчулює до сліз

Богдана Півненко вважає Тернопіль своєю другою Батьківщиною, адже її батько родом з Тернопільщини.

- Для мене це дуже рідне місто, тому я приїжджаю сюди, як додому, – стверджує вона. – Таку атмосферу для мене створюють друзі – Мирослав Кріль та Олександр Татаринцев. Тернопіль – то справді «Файне місто», тут дуже затишно і приємно  жити, тут є спокій і розміреність.

Саме тому концерт в Тернополі для неї не менш відповідальний і значимий, ніж у Карнегі-холі.

- Грати в рідній країні своїм людям більш відповідально, бо тут мене знають, тому для мене важливо, щоб наступного разу публіка знову прийшла на мій концерт, – стверджує скрипалька. –  Як колись казав Богодар Которович, публіка голосує ногами. Минулі рази, коли я приїжджала в Тернопіль і грала концерт Чайковського, рондо «Капрічьозо», концерт Паганіні, мене запитували, чому я не граю української музики, на якій спеціалізуюсь. Тепер я дотримала свого слова і зіграла концерт Віктора Косенка і концерт №4 Євгена Станковича, який мені присвячений і написаний спеціально для мене в минулому році.

За словами  пані Півненко, вона задоволена тим, що звернулась до творів Косенка, адже за останніх 20 років їх ніхто не виконував.

- Якщо концерт Косенка дуже романтичний і красивий, то твір Станковича – повна протилежність, – каже скрипалька. – По-перше, творчість Станковича більш монументальна і філософська, це цілий всесвіт. По-друге, мелодія у Станковича зовсім інша, ніж у Косенка. Станкович написав цей концерт після смерті своєї матері, тому це роздуми про життя і смерть. Твір закінчується дуже цінною мелодією – піснею композитора про маму. Вона звучить в опері «Рустіка». Мені було дуже приємно, що в коді концерту, присвяченого мені, є ця мелодія.

Богдана Півненко порівняла концерт Станковича з картинами свого батька.

- У мого тата Івана Марчука є багато картин із назвами «Розірвані струни», «Розірвана мелодія», «Загублені квіти», – зазначила вона. – Мені чомусь здається, що всі ці назви дуже підходять до цього концерту. От «Розірвана мелодія» – це та, що просто обривається і потім звучить в голові. Незвичайний кінець концерту розчулює мене до сліз.

Три роки без відпуски

Так сталось, що починаючи з лютого цього року, Богдана Півненко щотижня їхала кудись на гастролі. Десятирічний син Богдан вже не витримував такого напруженого графіку. Якось він навіть сказав: «Мамо, що для тебе важливіше: я чи твої концерти?». А все через те, що з грудня пані Богдана займає нову посаду – завідувач кафедри скрипки Національної музичної академії України. Ця робота для неї нова, тому забирає багато часу.

- В нас починаються державні іспити, а я в комісії і маю все вести, а потім будуть ще вступні іспити, – пояснює жінка. – Крім того в мене є ще концерти в Києві. Наприкінці червня буде фестиваль «Музичні прем’єри», на якому я виконуватиму три цікаві твори. Їх нещодавно написав композитор Юрій Шевченко, який є автором балету «За двома зайцями». Юрій створив три образи-характери головних персонажів у трьох п’єсах для скрипки з оркестром. Мені самій дуже не терпиться їх зіграти, бо це має бути з гумором.

Скрипалька зізнається, що працює без вихідних ось уже три роки. Це дуже виснажливо, тому вона шкодує, що в добі є лише 24 години.

- В мене є ще 6 студентів і 6 дітей-учнів, з якими я займаюся, і які достойно виступають на конкурсах, – пояснює вона. – Ночами я вчу нові твори, а вечори намагаюся проводити з рідними людьми. Насправді я не люблю відпочивати від скрипки, бо мені це дуже подобається. Для того, щоб все встигати, треба правильно виставити пріоритети. Вважаю, що ми повинні постійно вчитись, бо якщо стоїмо на місці, то опиняємось за бортом. Люблю цитувати головну героїню книжки «Аліса в країні чудес»: «Треба дуже швидко бігти, щоб залишатись на своєму місці».

Довідка

Богдана Півненко — лауреат міжнародного конкурсу IBLA GRAND PREIZ  (І премія, Італія, 2016), лауреат міжнародного конкурсу Tadini Internationel Music Competition (II премія Італія 2016),  лауреат міжнародного конкурсу інтерпретаторів-інструменталістів у Кишиневі (1997), міжнародного конкурсу імені М. Лисенка в Києві (1997), лауреат національної програми "Нові імена України" (1997). У 2000–2004 рр. — концертмейстер Державного камерного ансамблю "Київські солісти", у складі якого репрезентувала українську культуру на провідних міжнародних фестивалях, в тому числі на Віденському, де отримала Гран-прі. З 2001 року солістка НАС” Київська камерата” . Не раз брала участь у прем′єрному виконанні творів сучасних композиторів. Як солістка виступає з провідними камерними та симфонічними оркестрами України, веде активну гастрольну діяльність — у Німеччині, Іспанії, Франції, Австрії, Росії та ін. Завідувач кафедри скрипки НМАУ ім. Чайковського

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.